04 листопада 2025 рокусправа № 380/11824/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 , згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 19.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на позивача розповсюджується дія Закону № 2325-VII і він, як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі25 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв'язку з наведеним позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про здійснення перерахунку пенсії. Однак рішенням від 04.03.2025 № 913170140768 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило у перерахунку пенсії.
Ухвалою від 16.06.2025 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на позовну заяву від 04.06.2025 (вх. № 12120ел.), у якому зазначає, що Головне управління у спірних правовідносинах не здійснювало розгляд по суті заяви позивача від 24.02.2025 про перерахунок пенсії (встановлення підвищення до пенсії) та доданих до неї документів, а відтак не приймалося жодних рішень, та не вчиняло дій відносно позивача, в розумінні припису статті 19 Конституції України, які можуть бути оскаржені до суду. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зазначений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не подав.
Неподання відповідачем у строк встановлений судом відзиву на позов кваліфікується судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 159 КАС України як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до довідки від 15.10.1992 № 4/5-12803, яка видана інформаційним центром Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України ОСОБА_2 , 1904 року, ОСОБА_3 , 1906 року, ОСОБА_4 , 1932 року, ОСОБА_5 , 1933 року, ОСОБА_6 , 1935 року, 21.07.1950 із села Сморжів Радехівського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 05.08.1950 виселені на спецпоселення в Томську область, з якого звільнені в 1958 році. На підставі ст. 3 Закону Української PCP від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи - реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
ОСОБА_1 18.11.2019 видане посвідчення № 163/23-Р, відповідно до якого він має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 19.02.2025 щодо встановлення підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як реабілітованій особі на підставі посвідчення № 163/23-П, виданого Львівською обласною радою 18.11.2019.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та винесло рішення від 04.03.2025 № 913170140768.
У рішенні, зокрема, вказано, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" громадянам, які необґрунтовано зазнали репресій і згодом були реабілітовані, проводиться підвищення пенсії у розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. За результатами розгляду наданих документів до заяви, встановлена відсутність документа, який засвідчує факт проживання заявника із реабілітованою матір'ю ОСОБА_7 . Відділ перерахунку пенсій прийняв рішення відмовити ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за заявою від 24.02.2025.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Положеннями статті 13 Закону № 962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування матері ОСОБА_8 на спецпоселенні в Томській області, що підтверджується довідкою № 4/5-12803, виданою Інформаційним центром Управління внутрішніх справ Львівської області 15 жовтня 1992 року, а також свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданим Батуринською сільрадою Асиновського району Томської області 25 липня 1972 року, про що в книзі реєстрації актів про народження 10 листопада 1956 року здійснено запис № 297.
Отже, позивач є членом сім'ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно має право на пільги і компенсації, встановлені Законом № 962-XII.
Щодо покликань відповідача як на підставу для відмови у призначенні підвищення до пенсії на відсутність документа, який засвідчує факт проживання заявника із реабілітованою матір'ю ОСОБА_7 , то суд вважає такі безпідставними, оскільки у даному випадку визначальним є те, що позивач належить до категорії осіб, потерпілих від репресій, оскільки є дитиною репресованих батьків, яка народилася на засланні.
Ураховуючи встановлені судом обставини у даній справі, суд вважає що позивач, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, а прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 04.03.2025 № 913170140768 про відмову у перерахунку пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо перерахунку підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у проведенні перерахунку, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Щодо строку, з якого позивачу слід здійснити перерахунок пенсії, суд враховує положення ч. 4 ст. 45 Закону № 1058-IV, згідно з якими перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті38, частиною третьою статті 42і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки, зокрема: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
За таких обставин, оскільки за перерахунком пенсії позивач звернувся із заявою 19.02.2025, то перерахунок пенсії їй слід здійснити з 01.03.2025, тобто з першого числа наступного місяця.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.03.2025 № 913170140768 про відмову у перерахунку пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 01.03.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1211,20 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 04.11.2025.
Суддя Кедик М.В.