03 листопада 2025 рокусправа № 380/16437/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по день фактичного розрахунку;
зобов'язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову зазначає, що отримавши розрахункові документи та інформацію щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 380/21177/24, стало відомо, що здійснюючи поза строками проведення розрахунку при звільненні виплату грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 380/21177/24, відповідач всупереч статті 117 Кодексу законів про працю України не здійснив виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку щодо перерахованого грошового забезпечення. Вже як на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 (15.06.2024), так і на дату звернення до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діє в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і така підлягає застосуванню.
Відповідач у відзиві зазначив, що проходження служби в органах внутрішніх справ є трудовими відносинами в розумінні КЗпП, оскільки особа яка проходить службу в органах внутрішніх справ має статус державного службовця, який здійснює своє право на працю в органах внутрішніх справ, і отримує оплату праці як працівник, з урахуванням особливостей спеціального законодавства в даній галузі. Зазначає, що норми КЗпП однозначно поширюються на працівників органів цивільного захисту, а тому застосування загальних норм трудового права є правомірним. Посилається на помилковість застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством З наведеного слідує, що в/ч НОМЕР_2 не зобов'язана здійснювати виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 01.09.2025 року справу прийнято до провадження.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 №367-ос від 14.06.2024 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року у справі №380/21177/24 позов задоволено повністю; визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні із лютого 2023 року по травень 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби; зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із лютого 2023 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 24.07.2025 року, в якому просив надати інформацію - детальний помісячний розрахунок нарахувань та утримань, на підставі якого НОМЕР_1 прикордонним загоном 27.06.2025 року виплачено позивачу 88957 грн. 05 коп. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року у справі №380/21177/24.
Листом від 30.07.2025 року відповідач надав довідку-розрахунок нарахованих та виплачених коштів на виконання рішення суду від 29.11.2024 року у справі №380/21177/24.
Відтак, відповідачем було виплачено позивачу перерахований розмір його грошового забезпечення 27.06.2025 року, що сторонами не заперечується.
Змістом спірних правовідносин є відповідність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по день фактичного розрахунку, критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначені наступні правові висновки: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов'язок у повній мірі лише 27.06.2025 року.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 15.06.2024 року по 27.06.2025 року - 377 днів (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року у справі №380/21177/24) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 15.06.2024 року по 15.12.2024 року).
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 15.06.2024 року по 15.12.2024 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 183 календарних днів.
Згідно із архівною відомістю №1, яка наявна в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у квітні 2024 року склав 14278 грн. 74 коп., у травні 2024 року - 13086 грн. 48 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 448 грн. 61 коп. (27365 грн. 22 коп. (розмір грошового забезпечення у квітні та травні 2024 / 61 (кількість календарних днів у квітні та травні 2024).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 82095 грн. 63 коп. (448 грн. 61 коп. * 183 календарних днів).
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Вказана правова позиція підтримана також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Відтак, у даному випадку, з урахуванням вказаної практики Верхіоного Суду, сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку у розмірі 82095 грн. 63 коп. є непропорційною невиплаченій заборгованості - 88957 грн. 05 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 27.06.2025 року, що сторонами не заперечується.
Період затримки виплати складає 377 днів.
Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день виключення зі писків особового складу становила 34,6% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 31791 грн. 06 коп. (88957 грн. 05 коп.*34,6% / 365*377). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача з приводу нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по 15.12.2024 року не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як наслідок, підлягає задоволенню також адміністративний позов в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31791 грн. 06 коп.
В іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню зі сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по 15.12.2024.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 15.06.2024 по 15.12.2024 у розмірі 31791 (тридцять одна тисяча сімсот дев'яносто одна) грн. 06 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович