про повернення позовної заяви
04 листопада 2025 року Київ № 320/39892/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали громадської організації «Микільська Слобідка» до Київської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та нечинними окремих пунктів рішення, визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень,
ГО «Микільська Слобідка» в особі представника 05.08.2025 звернулась до суду з позовом (зареєстрований 06.08.2025) до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 2).
Просили суд:
- визнати протиправними та нечинними пункти 1, 2, 3 рішення Київської міської ради від 20.12.2007 № 1467/4300 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний міжгалузевий альянс» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва»;
- визнати незаконними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 05.07.2013 за № 11469/12/009-13, видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 12.09.2025 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
22.09.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків (зареєстрована 26.09.2025), у якій просили відкрити провадження у справі та здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Всупереч вимогам ухвали суду про залишення позову без руху, позивачем не подано заяву про поновлення строку звернення до суду, натомість зазначено, що строк не пропущений, оскільки вважає оскаржуване рішення нормативно-правовим актом.
Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивач зазначає, що оскаржувані пункти рішення суперечать положенням Конституції України, законів України «Про основи містобудування», «Про планування і забудову території» «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд», «Про місцеве самоврядування в Україні».
Уважаючи оскаржувані пункти 1-3 рішення № 1467/4300 та містобудівні умови та обмеження № 11469/12/009-13 протиправними та такими, що порушують його публічні права у сфері охорони культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища та громадські інтереси у сфері містобудівної діяльності, громадська організація «Микільська Слобідка» звернулася з позовом до суду, у якому не наводить доводів, у чому полягає порушення відповідачем прав саме позивача, натомість указує, що мета позову - публічні права у сфері охорони культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища та громадські інтереси у сфері містобудівної діяльності тощо.
Залишаючи позов без руху з підстав пропуску строку звернення до суду, суд виходив із такого.
Зі змісту позовної заяви слідує, що про порушення прав позивач дізнався з відповіді відповідача 2 від 01.04.2025 № 055-4706, оскільки підставою звернення до суду є ті обставини, що містобудівного обґрунтування, затвердженого пунктом 1 рішення № 1467/4300, на переконання позивача, фізично не існує як інформації на матеріальному носії, тобто як офіційного документу органу місцевого самоврядування, оскільки такий документ не створювався взагалі.
Суд констатує, що предметом спору є, зокрема, рішення Київської міської ради від 20.12.2007 № 1467/4300, яке офіційно опубліковане та публічно доведено до невизначеного кола осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 50, частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проєкти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Позивач звернувся до суду із цим позовом 05.08.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду для оскарження рішення від 20.12.2007 та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 05.07.2013.
З огляду на викладене, суд констатував пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, а повідомлені в позові обставини щодо непропуску названого строку, у тому числі й щодо обізнаності про порушення прав з відповіді відповідача 2 від 01.04.2025 № 055-4706, суд не визнав поважними, що і стало підставою для залишення позову без руху.
Обґрунтовуючи підстави відсутності пропуску строку звернення до суду, представник позивача наголосив, що суд дійшов помилкових висновків щодо правової природи пунктів 1-3 рішення № 1467/4300, безпідставно ототожнивши їх з актом індивідуальної дії, якими є пункти 4-10 цього рішення.
Зазначили, що рішення № 1467/4300 було оприлюднене у газеті «Хрещатик» № 199 (3415) 04.11.2008.
Із посиланням на частину першу статті 59 Закону № 280/97-ВР вказали, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
За визначенням у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
За приписами статті 8 Закону України «Про правотворчу діяльність», норма права - це загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що регулює суспільні відносини, яке охороняється і забезпечується державою.
Нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий (виданий) суб'єктом правотворчої діяльності в установленому Конституцією України та (або) законом порядку у письмовій формі (крім випадків, визначених частиною другою статті 47 цього Закону), який містить норму (норми) права і розрахований на неодноразову реалізацію.
Генеральний план населеного пункту, як стверджує позивач, є нормативно-правовим актом.
Посилаючись на частину третю статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність», зазначили, що зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.
Таким чином, на переконання позивача, пункти 1-3 рішення № 1467/4300 є нормативно-правовим актом, оскільки змінюють інші нормативно-правові акти, а саме: рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, від 19.07.2005 № 806/3381.
У заяві про усунення недоліків представник позивача зазначив, що про відсутність містобудівного обґрунтування, як офіційного документа, позивач дізнався з листа відповідача 2 від 01.04.2025 № 055-4706. Саме ці обставини, на думку представника, стали підставами для звернення до адміністративного суду із цим позовом, що вбачається з обґрунтування підстав позову, викладеного у розділі ІІ позовної заяви. Вимоги стосовно визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними від вимог щодо визнання протиправними та нечинними пунктів 1-3 рішення № 1467/4300.
Таким чином, позивач уважає, що звернувся до суду у межах встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку.
За цих обставин, на переконання представника позивача, висновки суду щодо пропуску позивачем строків звернення до адміністративного суду із цим позовом, не ґрунтуються на обставинах справи та нормах процесуального законодавства.
Вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду, суд зазначає таке.
За правилами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодексу адміністративного судочинства України частиною першою статті 5 якого закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За приписами частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі свого боку, частина третя статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Таким чином, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, на відміну від інших актів, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У межах спірних правовідносин позивач 05.08.2025 звернувся до суду з позовом щодо оскарження пунктів 1, 2, 3 рішення Київської міської ради від 20.12.2007 № 1467/4300, вказуючи при цьому про те, що спірні положення містять нормативний характер, та як похідну вимогу - містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 05.07.2013.
Суд констатує, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, а тому, строк його оскарження становить шість місяців.
Для цілей вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду, у цій справі належить з'ясувати чи є оскаржуване рішення нормативно-правовим актом у розумінні вимог чинного законодавства.
Так, оскаржуваними пунктами 1, 2 та 3 рішення Київська міська рада від 20.12.2007 № 1467/4300, вирішила:
- затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва;
- внести зміни до Генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови;
- внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 29,45 га у Дніпровському районі м. Києва.
Названі пункти прийняті з метою приведення у відповідність Генерального плану міста Києва та Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста у зв'язку з передачею певної конкретної земельної ділянки в оренду ТОВ «Будівельний міжгалузевий альянс».
Натомість, іншими пунктами цього рішення, зокрема серед іншого, передбачено:
- припинити Центральній Раді ДСТ «Авангард» право користування земельною ділянкою, відведеною згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 06.06.77 № 783/22 «Про відведення Центральній Раді ДСТ «Авангард» земельної ділянки в тимчасове користування під розміщення водно-спортивної станції» та з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 20.08.79 № 1088/30 «Про відведення додаткової земельної ділянки Центральній Раді ДСТ «Авангард» в тимчасове користування під розміщення водно-спортивної станції», і віднести цю земельну ділянку до земель житлової та громадської забудови (листи-згоди від 19.09.2007 № 01/160 та від 20.09.2007 № 01/280);
- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20.09.66 № 1369 «Про відвод земельної ділянки українській Республіканській Раді по Управлінню курортами профспілок під будівництво профілакторію курортної поліклініки та водогрязелікарні в Дарницькому районі» як таке, що не було виконано в повному обсязі, та інше.
За приписами статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За правилами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина перша).
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята).
Офіційне тлумачення названим положенням дано у Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційним Судом України, який вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено терміни, зокрема:
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Із системного аналізу положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2023 у справі № 480/5691/20, суд зазначає, що генеральний план населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію щодо внесення змін до генерального плану населеного пункту місцева рада формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
Таким чином, Генеральний план міста Києва та Програма розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста є документами нормативного характеру.
У цьому ж рішенні, Верховний Суд наголосив на тому, що визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості акта є коло суб'єктів, на який він поширюється. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб'єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов'язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб'єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
Крім того, необхідно вказати на таку особливість нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб'єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об'єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб'єктами, що беруть на себе права чи обов'язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Водночас, у цьому випадку, оскаржуваним рішення виокремлено чіткого адресата - ТОВ «Будівельний міжгалузевий альянс», якому Київська міська рада вирішила передати земельну ділянку для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва. Саме із цією метою прийнято оскаржуване рішення, у тому числі і спірні пункти 1, 2 та 3.
Таким чином, у цьому випадку помилково стверджувати про те, що оскаржувані пункти спрямовані на невизначене коло суб'єктів.
Суд резюмує, що спірні положення не мають нормативного характеру, оскільки стосуються конкретно визначеної земельної ділянки та прийняті для конкретних індивідуально виокремлених потреб - її передачі ТОВ «Будівельний міжгалузевий альянс» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами.
Таким чином, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України щодо можливості оскарження нормативно-правових актів протягом всього строку їх чинності.
Втім, звернувшись до суду з позовом про скасування оскаржуваного рішення в окремій його частині через більш ніж 17 років з моменту його прийняття, позивачем пропущено шестимісячний строк на оскарження акта індивідуальної дії, та не наведено об'єктивних та поважних причин такого пропуску.
Суд повторно відхиляє доводи позивача щодо обізнаності про порушення прав з відповіді відповідача 2 від 01.04.2025 № 055-4706, та вважає звернення до відповідача та отримання такої відповіді - штучною пролонгацією строку з метою безпідставного його поновлення.
Як зазначалось, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 05.08.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
При цьому, ані до позовної заяви, ані в порядку усунення недоліків, не було подано заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду із цим позовом.
Аналогічна правова позиція щодо строку звернення до суду з позовом про оскарження окремих положень рішення Київської міської ради від 20.12.2007 № 1467/4300 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний міжгалузевий альянс» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва», викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2025 № 320/33985/24.
Частиною другою статті 123 Кодексу передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином недоліки позовної заяви у повному обсязі не усунуті, що є підставою для повернення позовної заяви.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.
Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 12.09.2025, яка набрала законної сили 12.09.2025 та є обов'язковою до виконання, та не надав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву громадської організації «Микільська Слобідка» до Київської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та нечинними окремих пунктів рішення Київської міської ради від 20.12.2007 № 1467/4300 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний міжгалузевий альянс» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва», визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень - повернути позивачеві без розгляду.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.