31 жовтня 2025 року справа №320/49158/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач та/або ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.04.2024 №27431240203 про визначення податку на доходи фізичних осіб в розмірі всього 282 480,53 грн, у тому числі основного платежу 225 984,42 грн та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 56 496,11 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.04.2024 №27486240203 про визначення військового збору в сумі всього 23 540,04 грн, у тому числі основного платежу 18 832,03 грн, та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 708,01 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.04.2024 №27488240203 на суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 020,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача стверджує про порушення відповідачем порядку призначення документальної позапланової перевірки, зокрема, зазначає про неотримання ОСОБА_1 запиту контролюючого органу, наголошує на зупиненні строків щодо надання платниками податків відповідей на запити контролюючого органу, наявність мораторію на проведення перевірок. За таких обставин, представник позивача вважає, що призначення відповідачем позапланової документальної перевірки Назаренко Н.П. з підстав, визначених підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України через ненадання відповіді на лист від 05.01.2022, є таким, що суперечать чинним нормам податкового законодавства та порушує права платника податків (позивача). Одночасно представник позивача наголосив, що ОСОБА_1 вірно обраховано, задекларовано та сплачено податок на доходи фізичних осіб, тому висновки відповідача є помилковими та безпідставними.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду. Призначено підготовче засідання. Витребувано докази від сторін.
11.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує про правомірність призначення та проведення перевірки позивача та наголошує, що фізичній особі, ОСОБА_1 анульовано (прощено) основну суму боргу (кредиту), а не суму у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, тому, з метою оподаткування, сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом фізичної особи та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, з урахуванням норм підпункту 164.2.7 (д) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
04.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача наголошує, що висновки акта перевірки не є документально підтвердженими, адже згідно з листом від 25.11.2020 № 16-2-03/129383, АТ «УКРСИББАНК» не надав жодної конкретної інформації, ані дат прощення, ані суми прощення боргу, у тому числі ОСОБА_1 . Одночасно, представник позивача наголошує, що запит від 05.01.2022
№ 96/1/26-15-07-09-04-09, який не був отриманий ОСОБА_1 , не містить ні переліку запитуваної інформації, ні конкретного переліку документів, які пропонується надати. Також у запиті відсутня печатка контролюючого органу. Крім цього, представник позивача наполягає на тому, що Назаренко Н.П. вірно розраховано та сплачено податок на доходи фізичних осіб та стверджує про відсутність підстав для ведення нею книги обліку доходів і витрат.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 витребувано докази у справі від АТ «Укрсиббанк».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 повторно витребувано від АТ «Укрсиббанк» докази у справі.
08.09.2025 канцелярією суду зареєстровано надані банком документи, витребувані ухвалами суду від 13.05.2025, 05.08.2025.
В судовому засіданні 04.10.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача щодо задоволення таких вимог заперечив.
Заслухавши пояснення представників сторін 04.10.2025 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, вирішення якого представником відповідача залишено на розсуд суду.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Беручи до уваги викладене судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, у зв'язку з виявленою недостовірністю даних, що містяться у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік, поданій платником податків-фізичною особою, стосовно отриманого доходу як додаткове благо, ГУ ДПС у м. Києві видано наказ від 18.01.2024
№ 336-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 )», відповідно до пункту 1 якого перевірка призначена з метою перевірки дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу, як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податків, прощеного (анульованого) кредитором АТ «Укрсиббанк» за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (далі - Наказ) (т. 1, а.с. 209).
Надалі ГУ ДПС у м. Києві сформовано повідомлення від 18.01.2024 № 69/26-15-24-02-03 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки (далі - Повідомлення) (т. 1, а.с. 210).
Наказ та Повідомлення отримані позивачем 23.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 211).
За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки контролюючим органом складено акт від 08.03.2024 № 20173/Ж5/26-15-24-02-03/2703804105 «Про результати документальної невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого у вигляді додаткового блага платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2018 по 31.12.2018» (далі - акт перевірки) (т. 1, а.с. 27-34).
У висновках акта перевірки зазначено, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 :
- підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, а саме не надано до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, з урахуванням вимог підпункту 164.2.7 (д) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, не задекларовано дохід за 2018 рік у сумі 1 255 468,99 грн та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 225 984,32 грн;
- підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2018 рік у сумі 18 832,03 грн.
Тут і надалі висновки акта перевірки (т. 1, а.с. 33-34).
Надалі, на підставі висновків акта перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
1) від 08.04.2024 № 27488240203, яким за порушення підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, керуючись підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, частиною першою пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1 020,00 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 1) (т. 1, а.с. 23-24);
2) від 08.04.2022 № 27431240203, яким за порушення підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, з урахуванням вимог підпункту 164.2.7 (д) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, керуючись підпунктом 54.3.2 пункту 54 статті 58, пунктом 58.1 статті 58 та пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за податковими зобов'язаннями з податку на доходи фізичних осіб у сумі 225 984,42 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 56 496,11 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 2) (т. 1, а.с. 19-20);
3) від 08.04.2024 № 27486240203, яким за порушення підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, керуючись підпунктом 54.3.2 пункту 54 статті 58, пунктом 58.1 статті 58 та пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за податковими зобов'язаннями за платежем військовий збір у сумі 18832,03 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 4708,01 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення 3) (т. 1, а.с. 21-22).
Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.
Не погоджуючись з спірними рішеннями, представником позивача подано скаргу до Державної податкової служби України (далі - ДПС України), за результатами розгляду якої ДПС України прийнято рішення від 21.06.2024 № 18828/6/99-00-06-01-03-06, яким скаргу представника позивача залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін (т. 1, а.с. 45-51).
Не погоджуючись зі спірними рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує положення законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
За правилами, визначеними у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відповідно до пункту 78.2 статті 78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків.
Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.
Згідно з пунктами 78.5, 78.6, 78.7 та 78.8 статті 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Разом з цим положеннями статті 79 ПК України врегульовано особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Згідно з абзацом першим пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Суд зауважує, що представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, насамперед стверджує про відсутність правових підстав для призначення та, як наслідок, проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не може переходити до аналізу інших обставин, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічні правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 440/1993/23 та в постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2025 року у справі № 300/2885/24.
Отже, надаючи оцінку доводам представника позивача, в площині наявності / відсутності обставини порушення контролюючим органом порядку призначення перевірки, суд звертає увагу на наступне.
Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується нормами статті 73 ПК України та Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245 (далі Порядок №1245).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і має містити:
1) підстави для надсилання запиту відповідно до цього пункту із зазначенням інформації, яка це підтверджує;
2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;
3) печатку контролюючого органу.
Відповідно до підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 ПК України письмовий запит про надання інформації надсилається платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої у встановленому законом порядку, виявлено факти, які можуть свідчити про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, із обов'язковим зазначенням таких фактів у запиті;
2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;
3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків;
4) стосовно платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок під час зазначення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;
5) у разі проведення зустрічної звірки;
6) виявлено помилку або недостовірність даних, що містяться у звіті про підзвітні рахунки, поданому фінансовим агентом, або відповідно до Загального стандарту звітності CRS фінансовим агентом подано звіт про підзвітні рахунки з відомостями про незадокументовані рахунки, або виявлено подання власником рахунку недостовірних відомостей фінансовому агенту;
7) отримано повідомлення від компетентного органу іноземної юрисдикції, з якою Україною укладено міжнародний договір, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, або укладено на його підставі міжвідомчий договір, про виявлення таким органом помилки, неповних або недостовірних даних, наданих фінансовим агентом щодо підзвітного рахунку особи, яка є резидентом відповідної іноземної юрисдикції, або про інше порушення чи невиконання фінансовим агентом зобов'язань, передбачених Угодою FATCA або Загальним стандартом звітності CRS, у тому числі про участь фінансового агента або його клієнта у правочинах або операціях, передбачених пунктом 393.6 статті 393 цього Кодексу;
8) отримано запит про надання інформації від компетентного органу іноземної держави на підставі міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, та інформації, яка запитується, немає у розпорядженні контролюючого органу;
9) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
За приписами підпункту «в» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Кодексу таке подання є обов'язковим.
На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.
Згідно з положеннями підпункту 73.3.3 пункту 73.3 статті 73 ПК України платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані надавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом), у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За змістом пункту 10 Порядку №1245 запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (його заступником або уповноваженою посадовою особою) зазначеного органу.
У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.
Системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що запит контролюючого органу про надання платником податків інформації та підтверджуючих документів повинен містити вказівку на чітко визначені обставини, які згідно з пунктом 73.3 статті 73 ПК України є умовою звернення з таким запитом. Без зазначення в запиті конкретних фактів, які стали підставою для його направлення, платник податків об'єктивно позбавлений можливості надати відповідні пояснення та їх документальне підтвердження.
Вимоги, які висуваються до змісту запиту, як нормативно визначені, не підлягають розширеному тлумаченню. Однак, ці вимоги не стосуються дискреційних повноважень контролюючого органу щодо змісту та форми викладення у запиті підстав для витребування інформації.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 червня 2022 року у справі №280/4441/19.
Відповідно до підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах.
Відповідно до пункту 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики.
Враховуючи наведені правові норми, у суду наявні підстави вважати, що використання податкової інформації як привід для направлення письмового запиту платнику податків є правомірним. Повноваження контролюючого органу щодо направлення платнику податків письмового запиту щодо обставин, які стосуються його податкового обліку, кореспондується з його обов'язком дотримуватися законодавчо встановлених вимог щодо підстав, форми та змісту відповідного запиту.
У постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 813/1757/18 Верховний Суд виснував, що формою реалізації повноважень контролюючого органу є спрямування письмового запиту до платника податків із зазначенням у запиті про правопорушення з боку такого платника та необхідність надання ним пояснень та документів. Метою запиту є підтвердження або спростування інформації, яка є у контролюючого органу, при цьому достовірність такої інформації про правопорушення може бути як категорична, так і умовна. Встановлення факту порушення та формування висновків про це можливо лише після отримання запитуваної контролюючим органом інформації. Наведення у запиті з посиланням на податкову інформацію, як можливого порушення, а не категоричного висновку про правопорушення з боку платника податків, передбачає наявність податкової інформації, яка потребує додаткової перевірки, що можливо реалізувати шляхом здійснення запиту та проведення аналізу після отримання запитуваної інформації. Згідно з висновком Верховного Суду в цій постанові окремі недоліки в оформленні запиту не можуть слугувати підставою для відмови у наданні інформації на запит. Разом з тим, запити контролюючого органу повинні бути оформлені таким чином, щоб платник податків міг усвідомлювати, на які ймовірні порушення податкового законодавства робить посилання контролюючий орган, задля надання необхідного обсягу документів для спростування наявної у контролюючого органу інформації.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2024 року у справі №420/5252/19.
Як свідчать матеріали справи, ГУ ДФС у м. Києві на адресу позивача скеровано лист від 20.05.2019
№ 62135/Н/26-15-13-04-20, у якому повідомляється позивача, що відповідно до даних центральної бази ДРФО ДФСУ нею у 2018 році отримано дохід у вигляді додаткового блага, подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2018 рік, але дохід у вигляді додаткового блага задекларовано не повністю (далі - Лист).
У Листі контролюючим органом запропоновано прибути до контролюючого органу за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) протягом 15 робочих днів з дня отримання (надходження) даного листа для подання уточненої податкової декларації про майновий стан і доходи та/або надання пояснення та їх документального підтвердження.
04.06.2019 позивачем надано контролюючому органу пояснення до річної податкової декларації (вх. ГУ ДПС у м. Києві Н/99122/ФОП від 04.06.2019), де остання зазначила, що нею при поданні річної декларації відображено суму додаткового блага - 552 692,93 грн, з якої буде сплачуватися податок на доходи та військовий збір, виходячи з трактування положень ПК України (п. 8 пр. 1 ХХ Перехідних положень) (т. 1, а.с. 93, 212).
Надалі, ГУ ДПС у м. Києві скеровано до АТ «Укрссибанк» запит про надання інформації та її документального підтвердження від 28.10.2020 № 142892/10/26-15-33-08-20 (т. 1, а.с. 83-84).
Листом від 25.11.2020 № 16-2-03/129383 (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 02.12.2020 № 127280/10) АТ «Укрссибанк» повідомило контролюючий орган про невідповідність запиту (листа) від 28.10.2020 № 142892/10/26-15-33-08-20 вимогам Податкового кодексу України, проте даним листом підтверджено інформацію про суми виплачених (нарахованих) доходів фізичним особам, у 2018-2019 роках у повному обсязі відображено у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) фізичним особам і сум утриманого податку (форма 1 ДФ) за ознакою доходу « 126». Доходи нараховані у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульованих кредитором за його самостійним рішенням з врученням боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно вимог підпункту 164.2.7 «д» пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та включенням суми анульованого боргу до податкового розрахунку за формою 1ДФ (т. 2, а.с. 64-65).
Також, як слідує з матеріалів справи ГУ ДПС у м. Києві скеровано ОСОБА_1 запит від 05.01.2022 № 96/1/26-15-07-09-04-09, в якому контролюючий орган, керуючись підпунктами 20.1.1, 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73 ПК України, у зв'язку з виявленою недостовірністю даних, що містяться в звітній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік, поданій до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДПС у м. Києві 02.09.2019, а саме рядок 10.9.1 податкової декларації (доходи, отримані у вигляді додаткового блага), запропонував позивачу надати пояснення та документальні підтвердження відомостей, зазначених в звітній податковій декларації про майновим стан і доходи за 2018 рік, а саме рядок 10.9.1 податкової декларації (доходи, отримані у вигляді додаткового блага) (далі - Запит) (т. 1, а.с. 216-217).
Запит скерований відповідачем засобами поштового зв'язку, однак поштове відправлення повернулось до податкового органу у зв'язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією конверту, що міститься в матеріалах справи (т. 1, а.с. 218-219).
Як свідчать матеріали справи, за результатами отримання Наказу та Повідомлення представником позивача скеровано до ГУ ДПС у м. Києві листа від 26.02.2024
№ 02/26-24 «Щодо невиїзної документальної перевірки», у якому зазначено про неотримання ОСОБА_1 запитів від ГУ ДПС у м. Києві, які б передували прийняттю Наказу, повідомлено про перебування ОСОБА_1 за межами України та наголошено на відповідності задекларованих нею сум чинним нормам Податкового кодексу України (т. 1, а.с. 12-14). З урахуванням наведеного, представник позивача, у згаданому листі, наголосив на відсутності правових підстав для проведення перевірки, які визначені підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Листом від 01.03.2024 № 17079/6/26-15-24-02-03-08, ГУ ДПС у м. Києві повідомило представника позивача про правомірність здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи- ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 15-17).
Розглядаючи доводи представника позивача стосовно не отримання позивачем Запиту контролюючого органу, як підстави для задоволення адміністративного позову, суд зауважує про таке.
Згідно з пунктом 42.1 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з абзацом другим пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Судом встановлено, що Запит скерований за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, б. 3 Г, кв. 47, однак поштовий конверт повернувся з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Суд зауважує, що адреса направлення Запиту є адресою позивача, що визначена її представником у позовній заяві. Матеріали справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про зміну своєї податкової адреси контролюючому органу.
Також, суд наголошує, що у постанові від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 520/7480/25.
Відтак, за висновком суду, в розумінні положень абзацу другого пункту 42.5 статті 42 ПК України, Запит ГУ ДПС у м. Києві є належним чином врученим ОСОБА_1 . Тому, окреслені доводи представника позивача не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.
Одночасно, обґрунтовуючи відсутність правових підстав для призначення й проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, представник позивача стверджує про невідповідність Запиту контролюючого органу вимогам статті 73 ПК України, з приводу чого суд зауважує про таке.
Як вже було вказано вище, положення пункту 79.1 статті 79 ПК України передбачають, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Свою чергою, Наказ прийнятий відповідачем на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, тобто за наявності сукупно таких обставин:
1) контролюючим органом виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданої позивачем за 2018 рік;
2) платником податків (позивачем) не надано пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Разом з цим, суд зауважує, що обов'язок платника податків надати пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу виникає виключно у разі відповідності такого запиту вимогам, встановленим ПК України.
Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і має містити:
1) підстави для надсилання запиту відповідно до цього пункту із зазначенням інформації, яка це підтверджує;
2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;
3) печатку контролюючого органу.
Отже, у разі якщо контролюючим органом скеровано платнику податків запит, який відповідає вимогам, встановленим пунктом 73.3 статті 73 ПК України та платником податків не надано пояснень та їх документальних підтверджень на відповідний запит, за наявності виявленої контролюючим органом недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, поданої платником податків, у контролюючого органу виникають правові підстави для застосування положень підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, тобто призначення документальної невиїзної перевірки такого платника податків.
При цьому, положеннями підпункту 73.3.4 пункту 73.3 статті 73 ПК України встановлено, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п'ятим пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу, платник податків звільняється від обов'язку надання відповіді на такий запит.
У разі отримання платником податків запиту про надання інформації та її документального підтвердження, які вже надавалися цим платником податків за попередніми запитами цього контролюючого органу, такий платник податків має право надати контролюючому органу інформацію про дату та номер листа, якими зазначена інформація та її документальне підтвердження надавалися такому контролюючому органу. У такому разі платник податків звільняється від обов'язку надання інформації та її документального підтвердження в цій частині.
Досліджуючи наявний в матеріалах Запит, суд зауважує, що останній не містить в собі печатки контролюючого органу.
У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 812/1681/16 сформовано висновки про те, що відсутність печатки на письмовому запиті, направленому контролюючим органом на адресу позивача, не можна віднести до недоліків, випадково допущених при їх оформленні.
Крім цього такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій під час розгляду аналогічних правовідносин (постанова від 26 лютого 2019 року у справі №826/9082/15).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 липня 2021 року у справі № 320/7159/19, законною є перевірка, призначенню якої передує направлення платнику податків запиту, який відповідає встановленим вимогам, та ненадання відповіді на складений у відповідності до вимог ПК України запит контролюючого органу (відповіді на законний запит).
Порушення вимог щодо складання, оформлення, надіслання запиту нівелюють його юридичну значимість та не створюють для платника податків будь-яких правових наслідків для цілей його виконання.
Тобто, платник податків не зобов'язаний виконувати, надавати відповідь на запит, який не відповідає встановленим вимогам.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 сформував такий висновок:
«… 56. Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними, за практикою Верховного Суду, таких наслідків не спричиняють.».
В межах спірних правовідносин, суд зауважує, що відсутність печатки на письмовому запиті, направленому контролюючим органом на адресу позивача, не можна віднести до не істотних порушень відповідачем норм податкового законодавства, оскільки ненадання платником податків пояснень та їх документальних підтверджень на належним чином оформлений запит контролюючого органу зумовлює наявність правових підстав для застосування положень підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
При цьому, як вже було вказано судом вище, ключовим у даному випадку є перевірка обставин належності оформлення Запиту відповідачем. Судом під час розгляду справи встановлено невідповідність останнього вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК України, що виключає обов'язок платника податків надавати відповідь на такий запит та, як наслідок, ненадання відповіді на такий запит не може бути підставою для призначення й проведення відповідної перевірки.
Суд зазначає, що податковим органом жодним чином не спростовано доводи представника позивача про відсутність печатки на запиті контролюючого органу та відповідно не надано суду примірник запиту, направленого позивачу, який містить відбиток печатки.
Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушень, встановлених під час перевірки.
Зміст висновків наведеної постанови свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не повинен переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №821/371/17, від 27.02.2020 у справі №П/811/3206/15 та від 26.03.2020 у справі №813/823/16, від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 19.07.2023 у справі № 826/15828/18, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Додатково, суд зауважує, що в наказі ГУ ДПС у м. Києві від 18.01.2024 № 336-п, підставою перевірки безпосередньо зазначено: «… у зв'язку з виявленою недостовірністю даних, що містяться у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік, поданій платником податків-фізичною особою, стосовно отриманого доходу як додаткове благо», однак не відображено інформації про ненадання платником податків документальних пояснень та їх підтверджень на запит контролюючого органу (його реквізитів). Суд відмічає, що окреслене не є та не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог, проте вказує на окремі недоліки згаданого наказу.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що спірні рішення не відповідають критеріям, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Одночасно, враховуючи вище викладені правові позиції Верховного Суду, суд не вбачає підстав для перевірки порушень, встановлених під час перевірки.
Також при вирішенні спору по суті, суд враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м'якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 260/5156/24.
Враховуючи фактичні обставини справи, суд не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи сторін, оскільки надана судом оцінка обставинам справи, зокрема порушення відповідачем порядку призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача є самостійною та належною підставою для скасування оскаржуваних рішень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 3 070,50 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним документом (т. 1, а.с. 10-11).
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, то сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.04.2024 №27431240203, від 08.04.2024 №27486240203, від 08.04.2024 №27488240203.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, ідентифікаційний код ВП: 44116011) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 3 070 (три тисячі сімдесят) грн 50 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.