ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" листопада 2025 р. справа № 300/3288/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 12.05.2025 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач , ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, орган пенсійного фонду), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 31.10.2024 № 103230001776;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 24.10.2024 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із відповідною заявою про призначення пенсії за віком з урахуванням статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проте, за принципом екстериторіальності, подану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області яким, у призначенні відповідної пенсії відмовлено, посилаючись на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Вважаючи таке рішення органу пенсійного фонду протиправним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13-15). Пунктом 7 цієї ухвали витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчену копію оскаржуваного рішення від 31.10.2024 № 103230001776. Пунктом 8 цієї ухвали витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області належним чином засвідчені копії матеріалів, які подано ОСОБА_1 до органу пенсійного фонду для призначення пенсії за віком, із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який разом із витребуваними судом доказами отримано 02.06.2025 за №0900-0803-7/28257 від 29.05.2025 (а.с.22-35). Так, заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказав, що до страхового стажу позивачки не враховано спірний період з 01.07.2000 по 22.07.2007 у зв'язку із відсутністю в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) інформації про сплату страхових внесків та запис в трудовій книжці про виплату допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 22.07.1999 оскільки, дата припинення такої виплати не відповідає даті наказу про припинення виплати, як наслідок, органом пенсійного фонду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Далі, від Головного управління ПФУ в Київській області 09.06.2025 надійшов відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами за №1000-0805.2025 від 03.06.2025, за змістом якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав аналогічно викладених ГУ ПФУ в Івано-Франківській області (а.с.37-72 та зворотна сторона).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке.
ОСОБА_1 відповідно до паспорту громадянина України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).
Згідно з посвідченням громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1987 році (Категорія 4), Серії НОМЕР_1 від 29.12.1999 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.7).
Позивач звернулася до територіального органу пенсійного фонду із відповідною заявою про призначення пенсії за віком з урахуванням вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у відповідь на яку за принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 04.11.2024 за №1000-0212-8/174398 (а.с.8) повідомило позивача про те, що за результатами розгляду документів поданих до заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 31.10.2024 № 103230001776 (а.с.33) про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, у вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 12 років 03 місяці 22 дні. Окрім цього, зазначено, що до страхового стажу не враховано: згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 15.08.1990 (а.с.50) період виплати допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 22.07.1999, оскільки дата припинення виплати не відповідає даті наказу про припинення виплати (26.07.1998) та період роботи з 01.07.2000 по 14.03.2007, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК - 5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків. З огляду на зазначене, у органу пенсійного фонду відсутні підстави для призначення пенсії.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 31.10.2024 № 103230001776 про відмову у призначенні пенсії неправомірним, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема,з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що на час видачі позивачу трудової книжки та внесення записів щодо спірних періодів роботи була чинною Інструкція №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Аналогічні вимоги містить також Іструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Так, відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_3 від 15.08.1990 (а.с.50-52 та зворотна сторона), у якій містяться не зараховані до страхового стажу періоди роботи, зокрема: записи про роботу ОСОБА_1 , з 28.07.1998 по 22.07.1999 - період виплати допомоги по безробіттю (записи 8,9), оскільки дата припинення виплати по безробіттю не відповідає даті наказу (зворотна сторона а.с.51) та період роботи з 01.07.2000 по 14.03.2007 (запис 10,11) в період праці з 23.01.1999 по 14.03.2007, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК - 5) відсутня інформація про нарахування заробітку та сплату страхових внесків (а.с.52).
Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, наказ про звільнення скріплений печаткою та підписом відповідальної особи, тобто у відповідності до Інструкції №162 та Інструкції №58.
Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди її роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при вирішенні питання призначення пенсії за віком.
Окремо суд звертає увагу на посилання представника ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на те, що відповідно до записів 8,9 дата припинення виплати по безробіттю не відповідає даті наказу.
Проте, суд констатує, що згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Таким чином, суд наголошує, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про підтвердження спірного періоду виплати допомоги по безробіттю. У зв'язку із цим, суд критично ставиться до доводів представника ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо такого порушення.
Більше того, відповідно до пункту 18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічно, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 “Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунок пенсії.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо доводів відповідача про відсутність індивідуальних відомостей в реєстрі застрахованих осіб та, відповідно, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує безпідставність доводів відповідача в цій частині, що стосується відсутності інформації про нарахований дохід та сплачені внески як підстави для відмови в зарахуванні позивачу страхового стажу в період роботи з 01.07.2000 по 14.03.2007.
Щодо зменшення пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, суд звертає увагу, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 1 Закону №796-ХІІ, цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно зі статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 11 Закону №796-ХІІ визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 01.01.1993 на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 01.07.1986 не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Відповідно до статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, до четвертої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться, серед інших, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Відповідно до статті 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону №796-ХІІ.
Так, згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше чотирьох років до 01.01.1993.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 5 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Як уже встановлено, позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 від 29.12.1999 (а.с.7).
Суд зауважує, що згідно з абзацом 7 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
На час видачі ОСОБА_1 посвідчення Серії НОМЕР_1 від 29.12.1999 (категорія 4), був чинним Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 6 Порядку №501, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Пунктом 10 Порядку №501 визначено, що видача посвідчень провадиться, зокрема потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, серед іншого, громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №5).
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ (зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій), є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях, тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 22.03.2018 у справі №588/538/16-а, від 23.05.2018 у справі №398/3509/16-а, від 22.01.2019 у справі №295/1087/17, від 10.07.2019 у справі №607/13930/16-а, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а.
Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, позивач віднесена до 4 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та має посвідчення яке підтверджує те, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає та працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, посвідчення серії В, яке підтверджує факт проживання або праці у відповідних зонах, а також засвідчує право особи на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини проживання та праці у зоні відчуження, в протилежному випадку, у разі не підтвердження таких обставин, вона б не отримала вказаного посвідчення.
Зокрема, суд бере до уваги, те, що відповідачем не заперечується право позивача на зменшення пенсійного віку, встановленого частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, а саме на максимально передбачені для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (4 категорія) 5 років, у відповідності до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.
У звернених до суду позовних вимогах позивач не просить зарахувати спірний страховий стаж для призначення пенсії, позаяк помилково трактує лист органу пенсійного фонду від 04.11.2024 за №1000-0212-8/174398 в якому третьою особою допущено описку замість правильного "проживала", помилково вказано "працювала", що підтверджується самим оскаржуваним рішенням від 31.10.2024 № 103230001776, в якому зазначено, що позивач проживала у зоні посиленого радіологічного контролю в м. Славутич (довідка №15-19/1578 від 20.09.2023) - 26 років 8 місяців, станом на 01.01.1993 - 4 роки 10 місяців 24 дні (а.с.8-10, 33,34).
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини, навіть при зарахуванні періодів роботи, які орган пенсійного фонду не врахував до страхового стажу позивача у рішенні про відмову від 31.10.2024 № 103230001776, а саме: з 28.07.1998 по 22.07.1999 та з 01.07.2000 по 14.03.2007 у ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, із застосуванням положень статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сукупності (19 років 11 місяців 29 днів) відсутній необхідний страховий стаж - 25 років.
Відтак, з врахуванням вищенаведених норм та висновків суду відповідачем правомірно прийняте рішення від 31.10.2024 № 103230001776.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку орган пенсійного фонду діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення порушеного позивачем питання, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ - 22933548.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.