31 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/1137/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті, яким просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23 січня 2025 року №ПШ 044160 та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 23.01.2025 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 044160.
Підставою для її винесення слугувало те, що у акті №АР 073055 від 26.12.2024 року зазначено порушення зі сторони позивача, як перевізника, вимог статті 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3, ч.1, статті 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ, а саме: всупереч статті 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія транспортного засобу «Mercedes-Benz», номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , дійсним протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу а також оформленою товарно - транспортною накладною чи іншим визначеним законодавством документом на вантаж.
Позивач зазначає, що він не являється автомобільним перевізником, відтак вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» не порушував, оскільки вантажний автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI» належить йому на праві власності, проте на момент здійснення рейдової перевірки 26.12.2024 року перебував у користуванні ОСОБА_2 , який і керував вказаним транспортним засобом. Крім того, ФОП ОСОБА_1 не був власником переміщуваного ОСОБА_2 вантажу.
У грудні 2024 року вантажний автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», номерний знак НОМЕР_1 був переданий ФОП ОСОБА_1 . ОСОБА_2 для власних потреб, що підтверджується наявністю у такого водія при проведенні перевірки відповідного свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу. ОСОБА_2 не являвся найманим працівником ФОП ОСОБА_1 , а позивач ніколи не здійснював підприємницької діяльності з автомобільного перевезення. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у. (КВЕД: 77.3).
В ході винесення оскаржуваної постанови від 23.01.2025 року відповідачем не було отримано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 26.12.2024 року саме позивач здійснював перевезення вантажу та, що він є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону № 2344-ІІІ. Крім того, посадовими особами відповідача не проводилося відбирання пояснення у водія ОСОБА_2 з приводу використання ним транспортного засобу.
Також позивач наголошує, що від Відділу державного нагляду Укртрансбезпеки жодних повідомлень щодо розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не надходило, що додатково позбавило можливості реалізувати своє право на участь в розгляді справи та надання пояснень.
Крім іншого, у відповідності до Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. №137, належний ФОП ОСОБА_1 вантажний автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», номерний знак НОМЕР_1 , не підлягає обов'язковому технічному контролю оскільки його вантажопідйомність не перевищує 3.5 тон.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого не погоджується з позовними вимогами та зокрема зазначив, що перевірка транспортних засобів посадовими особами відповідача регламентована порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.06.2001 року, а тому, керуючись п. 15 цього Порядку, було перевірено документи водія на відповідність статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Водій ОСОБА_2 надав, серед необхідних, документи водія, документи на транспортний засіб та протокол перевірки технічного стану транспортного засобу від 15.12.2022 за №01488-00104-22. Документів на вантаж у водія ОСОБА_2 не було. При перевірці у водія був наявний Протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №01488-00104-22 від 15.12.2022 року, строк дії якого скінчився, в якому зазначена дата чергового проходження обов'язкового технічного контролю: не пізніше 15.12.2024 року, а дата виявлення порушення - 26.12.2024 року.
Крім того відповідач зазначив, що листом №1350/27/24-25 від 07.01.2025 року позивача було повідомлено про необхідність прибуття на розгляд справи 23.01.2025 року о 9 год 30 хв. Такий лист був направлений за адресою позивача, яка міститься в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань: вул. Механізаторів, буд. 2 м. Ужгород, Закарпатська область, 88001, що підтверджується Списком №01 від 07.01.2025 року, сформований за формою 103 «Рекомендовані листи», п. 10 та направлене поштове рекомендоване повідомлення №0600999719748. Повідомлення було отримане адресатом 17.01.2025 року згідно трекінгу Укрпошти.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті 26.12.2024 року проводилася рейдова перевірка на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху.
У ході рейдової перевірки 26.12.2024 року на автомобільній дорозі Н-09 Мукачево-Львів-Рогатин, 96 км. було перевірено транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатом здійснення перевірки транспортного засобу, було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР 073055 від 26.12.2024 року, у якому зазначено, що під час перевірки було виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія дійсним протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 , а також оформленою товарно-транспортною накладною чи іншим визначеним законодавством документом на вантаж.
За результатом розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем постановою в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2025 року №ПШ 044160 у зв'язку з порушенням вимог ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» на підставі абз. 3, ч.1, статті 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» до перевізника ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 гривень.
Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
За змістом ч.12 ст.6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу ч.7 ст.6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Приписами ч.14 ст.6 Закону №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із ч.17 - 21 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема: використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 08.11.2006 р. №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин від 11.05.2023 року), відповідно до пункту 1 якого цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно із пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється зокрема наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону, додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Суб'єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ, може бути лише суб'єкт господарювання.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено поняття як автомобільного перевізника так і водія.
Автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власні кошти перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власні кошти перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Частиною 14 ст. 6 Закону №2344-IIІ встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
В силу статті 34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до ч.1, 2 ст.48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно із абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Абзацом 1 ч.1 ст.60 Закону №2344-IIІ визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.
У постанові від 14.12.2023 р. у справі №140/6000/22 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу. У тій самій постанові зазначено також, що першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, та в кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять інформацію щодо предмета перевірки, зокрема про автомобільного перевізника.
Висновок відповідача про те, що перевізником виступає позивач ґрунтується лише на тому, що транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення зареєстровано за ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб'єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.
Як стверджує позивач, вказаний транспортний засіб ним було передано ОСОБА_2 для власних потреб, про що свідчить наявність у водія при проведенні перевірки відповідного свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу.
Слід зауважити, що норми статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 р. №3353-ХІІ надають право власнику автомобіля, або водію довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування. При цьому, факт передачі такого транспортного засобу в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи.
При цьому, факт передачі такого транспортного засобу в користування може бути підтверджено наявністю відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не вимагає від особи оформляти будь-які додаткові документи.
З акту перевірки №АР 073055 від 26.12.2024 року слідує, що на момент проведення перевірки керування транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу, здійснював водій ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що жодних доказів про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із позивачем відповідачем не надано.
Зазначене також спростовується довідкою від 19.02.2025 року, а також відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 2024 рік ФОП ОСОБА_1 , згідно яких вбачається, що ОСОБА_2 у трудових відносинах із позивачем не перебуває.
Таким чином, на момент здійснення рейдової перевірки 26.12.2024 року автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , хоч і належав позивачу на праві власності, однак перебував у користуванні ОСОБА_2 , який і керував вказаним транспортним засобом.
Факт належності транспортного засобу на праві власності позивачу не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 26.12.2024 року саме позивач здійснював перевезення вантажу та, що він є автомобільним перевізником у розумінні ст.1 Закону №2344-ІІІ.
В той же час твердження відповідача про те, що відсутність у особи такого виду економічної діяльності, як здійснення вантажних перевезень, не є безумовним свідченням того, що така діяльність ним не здійснюється є необґрунтованим та безпідставним, не являється належним обґрунтуванням правомірності винесення оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23 січня 2025 року №ПШ 044160 оскільки суперечать положенням статті 77 КАС України згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №040307 від 03.04.2024 року, що винесена відповідачем є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до позиції ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.72, 77, 241, 243-246, 257, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 044160 від 23.01.2025 року.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ - 39816845) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк