04 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/14060/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати з 01.01.2025року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області починаючи з 01.01.2025року поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Відповідач у відповідності до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року в адміністративній справі №240/18569/22 з 23.02.2022 року здійснював нарахування та виплату Позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
З 01.01.2025року Відповідач протиправно припинив Позивачу виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Через систему "Електронний суд" 19.06.2025 представником Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.
Відповідач вважає, що спірні відносини зумовлені виконанням с удового рішення в адміністративній справі №240/18569/22, а тому підлягає вирішенню у відповідності до вимог статей 382 та 383 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що Позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року в адміністративній справі №240/18569/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 23.02.2022 року нарахування та виплату Позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
Як зазначено в долученому до позову розрахунку, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/18569/22 було проведено перерахунок пенсії Позивача, з урахуванням підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в межах покладених судом зобов'язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством.
Разом з тим, з 01.01.2025року Відповідачем припинено нарахування та виплату Позивачу зазначеного підвищення до пенсії.
На звернення Позивача Відповідач в листі від 01.04.2025року зазначив, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром періоди проживання Позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.1993року по даний час не підтверджено, що виключає нарахування та виплату доплати, передбаченої статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності у Позивача права з 01.01.2025 року на доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вважає, що таке право на доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (надалі - Закон №796-XII) та було підтверджене судовим рішенням, що набуло законної сили.
Такі доводи Позивача в неповній мірі ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.
Як вже зазначалося, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року в адміністративній справі №240/18569/22 було підтверджено з 23.02.2022 року право Позивача у справі, на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
Вказане рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року було зумовлено Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп.7 п.4 розділу І Закону Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Вказане рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року було зумовлено також висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18. Вказана справа була типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд зобов'язаний був враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Разом тим, законодавець шляхом прийняття Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 4 лютого 2016 року № 987-VIII включив до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтю 39, приписи якої передбачають, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Тобто, приписи статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачають лише доплати особам, які працюють у зоні відчуження.
Вказана правова норма не містить положень щодо права на підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення.
З 01.01.2025року пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, набули за певних підстав право на відповідні доплати до пенсії, передбачені ст.45 Закону № 4059-IX, а не підвищення до пенсії, що раніше були передбачені вимогами ст.39 Закону № 796-XII.
Одночасно суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Отже, згідно висновків Верховного Суду за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.
Більш того, суд враховує, що відповідно до приписів положень статті 63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Суд враховує, що приписами статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (надалі - Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2 361 гривня.
Вказаною правовою нормою передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Аналогічний алгоритм врегулювання спірних відносин визначено правовими нормами постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27.12.2024 №1524 (далі Постанова №1524).
Тобто, правові норми статті 45 Закону №4059-IX та Постанови №1524 визначають алгоритм дій пенсійного органу щодо: «встановлення», «продовження» чи «припинення» виплат доплат (підвищень) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території, які відносяться до зони безумовного (обов'язкового) відселення або до зони гарантованого добровільного відселення
Як зазначено в листі Відповідача від 01.04.2025року, результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром проживання Позивача з 01.01.1993року в зоні гарантованого добровільного відселення не підтверджено.
На спростування доводів Відповідача, наведених в листі від 01.04.2025року, Позивачем до позову не долучено жодних доказів на підтвердження того, що Позивач не залишив свого місця проживання на відповідній радіоактивно забрудненій території.
Суд враховує, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 наголосив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України (абзац дев'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Одночасно суд враховує доводи Конституційного Суду України викладені в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 (Справа № 1-4/2018(2792/15). В мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційний Суд України прямо зазначив, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Конституційний Суд України зазначає, що положення статей 3, 21, 46, 48, 68 Основного Закону України корелюють із міжнародними та європейськими стандартами щодо "гідного людського життя", "мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини", прав людини "не зазнавати голоду" та на "захист від бідності", якими має керуватися соціальна держава.
Тобто, Конституцій Суд України визнав право держави у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства без порушення сутності конституційних соціальних прав осіб.
При цьому, суд зазначає, що норми статті 45 Закону №4059-IX та Закону № 987-VIII є чинними та неконституційними не визнавалася.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене вище свідчить про відсутність правових підстав для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати із 01.01.2025 року Позивачу підвищення до пенсії їй як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Одночасно суд зазначає про безпідставність доводів представника Відповідача, наведених у відзиві, щодо необхідності вирішення спірних відносин у відповідності до вимог статей 382 та 383 КАС України в порядку здійснення судового контролю за виконання судового рішення.
Суть спірних відносин не зумовлена виконанням судового рішення. Такі спірні відносини виникли у зв'язку із зміною з 01.01.2025року законодавчого врегулювання щодо підстав нарахування та виплати певних доплат непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
04.11.25