03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/21336/24
категорія 109010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно - будівельного контролю Житомирської міської ради, за участю Житомирської окружної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно - будівельного контролю Житомирської міської ради, за участю Житомирської окружної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 скасовано, зобов'язано Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради зареєструвати Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1), реєстраційний номер ЖТ101241011601.
Вказана постанова набрала законної сили 24.09.2025.
Представник позивача, адвокат Давиденко Віктор Віталійович, звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025. Заява мотивована тим, що Управління ДАБК Житомирської міської ради вказане судове рішення не виконує, у зв'язку з чим виникла необхідність у здійсненні судового контролю за його виконанням, тому є підстави для встановлення судового контролю.
Беручи до уваги приписи частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зважаючи на не порушення позивачем питання про розгляд заяви у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, розгляд заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення здійснюється судом в порядку письмового провадження.
Управління державного архітектурно - будівельного контролю Житомирської міської ради заперечень на заяву не подало.
Дослідивши матеріали справи та розглянувши наведені у заяві доводи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірне питання, суд встановив таке.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно - будівельного контролю Житомирської міської ради, за участю Житомирської окружної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 скасовано, зобов'язано Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради зареєструвати Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1), реєстраційний номер ЖТ101241011601.
Вказана постанова набрала законної сили 24.09.2025.
За твердженням представника позивача, Управління ДАБК Житомирської міської ради вказане судове рішення не виконує, що спонукало його звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Надаючи оцінку щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі, суд зважає на таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
19.12.2024 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21.11.2024 № 4094-IX (далі - Закон №4094-ІХ), якимстаттю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відтак, розгляд заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ.
За приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Разом з тим у справах, які не належать до категорій справ, вказаних в абз. 2 ч.1 ст. 382 КАС України, з урахуванням приписів абз. 1 ч.1, ч.5 ст. 382 КАС України передбачено саме право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, виходячи з того, що у нормах абз1. ч.1, ч.5 ст.382 КАС України безпосередньо вказано, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативоюсаме «може» зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, тобто такі процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до абзацу 3 статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судове рішення може бути виконано в добровільному або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.
Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним закономЗаконом України "Про виконавче провадження".
За приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗакону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, відповідно до приписів ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч.1 ст.63 Закону).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону).
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч.3 ст.63 Закону).
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (ч.4 ст.63 Закону).
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.5 ст.63 Закону).
Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Отже, приписами Закону України "Про виконавче провадження" визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі № 240/21336/24, суд враховує, що встановлення судового контролю у справі такої категорії є диспозитивним правом суду і має вирішуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, яких в даному випадку заявником надано не було.
Суд враховує, що станом на день розгляду заяви заявник не надав жодних доказів звернення до державної виконавчої служби з метою звернення до примусового виконання рішення, а також не надав доказів щодо неможливості його примусового виконання.
Заявник не надав доказів звернення безпосередньо до самого відповідача з метою виконання ним рішення суду і отримання відмови останнього з цього приводу. Твердження заявника про те, що відповідач не виконав рішення суду, що, на думку заявника, може свідчити і про ухилення відповідача від виконання рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки самим заявником не надано доказів звернення до відповідача з приводу виконання рішення суду і отримання від нього відмови з цього приводу.
Суд не встановив, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі № 240/21336/24.
Отже, представник позивача, стверджуючи про невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, не надав до суду доказів звернення ані до самого відповідача, ані до органів виконавчої служби з приводу примусового виконання рішення суду та відсутності результату по завершенню процедури примусового виконання рішення суду.
Суд зауважує, що у розумінні приписів абз. 1 ч.1, ч.5 ст.382 КАС України процесуальним законом передбачена можливість суду в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.
Натомість, такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, оскільки дефініція абз 1. ч.1, ч.5ст. 382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не обов'язок, якщо це не стосується справ, виключний перелік яких наведено в абз. 2 ч. 1ст. 382 КАС України.
Необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав. Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 року у справі 806/2594/16.
Враховуючи, що у справах, крім справ, перелік яких наведено в абз. 2 ч. 1ст. 382 КАС України, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що ця справа не належить до тих, які визначені в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, при цьому заявник не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність вжиття таких заходів за наявних обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача, адвоката Давиденка Віктора Віталійовича, про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі № 240/21336/24.
Керуючись ст. 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви адвоката Давиденка Віктора Віталійовича про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі № 240/21336/24 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Г.В. Чернова