03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/9942/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2016 року по 14 березня 2025 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2016 року по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) в порівнянні із загальним розміром виплат, належних позивачу на дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 31 серпня 2016 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 14 березня 2025 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2024 року по 14 березня 2025 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2024 року по 14 березня 2025 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 31.10.2006 по 31.08.2016 та з 13.09.2017 по 16.05.2024. З 16.05.2024 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При виключенні із списків частини йому не виплатили всі суми, які належать при звільненні. Перераховане грошове забезпечення за рішенням суду йому було виплачено 14.03.2025. Проте, як зауважує позивач відповідачем не виплачено на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року поновлено провадження у справі.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розрахунок з позивачем на виконання рішення суду проведений в повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства у короткі терміни. Окрім того, зазначає, що позивач із вимогою щодо виплати середнього заробітку не звертався. Також відповідач зазначив, що суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи і середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 31.10.2006 по 31.08.2016, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2006 №223-ос зарахований до списків особового складу та усі види забезпечення з 31.10.2006. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.08.2016 №191-ОС виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 31.08.2016.
Також позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 13.09.2017 по 16.05.2024, та відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.09.2017 №211-ОС зарахований до списків особового складу та усі види забезпечення з 13.09.2017. Відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 16.05.2024 №428-ОС виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 16.05.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2016 та з 13.09.2017 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січня 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2016 та з 13.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 16.05.2024.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 16.05.2024 з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Визнано протиправними дії щодо неврахування військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2016 рік, 2018-2022 та 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2022, 2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2016 рік, 2018-2022 роки та 2024 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2024 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки та 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться обрахунок, розміру індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових, додаткових видів грошового забезпечення та індексації) за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
На виконання вказаної постанови 14 березня 2025 року відповідачем перераховано грошове забезпечення позивача та виплачено у розмірі 204 807,63 грн, призначення платежу - в/ч НОМЕР_1 , добровільне виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 №240/15476/24 та постанови від 12.02.2025, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Ця обставина не є спірною між сторонами.
Відповідно до довідки від 15.07.2024 №303, середнє грошове забезпечення позивача за час первинного проходження військової служби за період за 1 день складає 288,45 грн.
Згідно з довідкою від 19.05.2024 №488, наданої відповідачем на виконання ухвали, середнє грошове забезпечення позивача за час повторного проходження військової служби за період за 1 день складає 893,57 грн.
На думку позивача, відповідач в порушення статті 117 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку за затримку виплати належних йому сум.
Отже, позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Положеннями статті 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положеннями статті 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною третьою статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідачем не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з позивачем у день його звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні, на виконання рішення суду, здійснений з позивачем 14.03.2025.
За рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Водночас, цими нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовано нормами Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосовуються норми статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесено зміни до статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтями 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. {Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.
Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 01.09.2016 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 14.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таку правову позицію підтримано Верховним Судом в постанові від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, суд розділяє на 3 періоди позовних вимог наступним чином:
- з 01.09.2016 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 (в редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);
- з 19.07.2022 по 19.01.2023 в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
- з 17.05.2024 (наступний день після звільнення) по 17.11.2024 в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Щодо періоду з 01.09.2016 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 2146 днів.
Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, виданою відповідачем від 15.07.2024 №3023 розмір середньоденного заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням складає 288,45 грн (грошове забезпечення за липень 2016 року в сумі 8942,00 грн + грошове забезпечення за серпень 2016 року в сумі 8942,00 / 62 календарні дні).
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 288,45 грн х 2146 = 619 013,70 грн.
Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі №240/15476/24, а саме перераховане грошове забезпечення з 01.01.2016 по 16.05.2024 становить 204 807,63 грн.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Так, застосовуючи у цій справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, слід врахувати наступні обставини.
Суд приймає до уваги те, що починаючи з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що в свою чергу теж вплинуло на можливість відповідача виконати рішення суду в добровільному порядку.
Розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 18.07.2022 в сумі 619 013,70 грн є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (204 807,63 грн перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 33,08% (204 807,63 грн * 100/619 013,70 грн).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 33,08% розраховується наступним чином: 288,45 грн (середньоденний заробіток позивача) х 33,08% (коефіцієнт істотності частки) = 95,41 грн (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 2146 (днів затримки розрахунку) = 204 749,86 грн.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 7 000 грн.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 21.04.2021 у справі №360/3574/19.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 13.03.2025, суд зазначає таке.
Як зазначалося вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Ураховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.
Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, виданою відповідачем від 15.07.2024 №3023 розмір середньоденного заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням складає 288,45 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 288,45 грн х 185 = 53 363,25 грн.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми, за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача становить 53 363,25 грн.
Щодо затримки розрахунку при звільненні з 17.05.2024 по 13.03.2025, суд зазначає наступне.
Повертаючись до аналізу норм статті 117 КЗпП України у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отже, в межах даного спірного періоду задоволенню підлягають вимоги за період з 17.05.2024 по 17.11.2024 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних дні.
Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, наданою відповідачем на виконання вимог ухвали від 19.05.2025 №488 розмір середньоденного заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням складає 893,57 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 893,57 грн х 184 = 164 416,88 грн.
Щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про яку вказує відповідач.
Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, відповідач посилається на висновки, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
Так, у п. 106 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Таким чином, за обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
У цій справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 736 133,62 грн (531 325,99 грн грошового забезпечення виплачено у день звільнення, згідно інформації, наданої на виконання вимог ухвали суду (у т.ч. одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористану відпустку, компенсація за неотримане речове майно, тощо) + належна індексація на загальну суму 204 807,63 грн, згідно з рішенням у справі 240/15476/24).
Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення 204 807,63 грн (індексація грошового забезпечення) становить 27,82% (204 807,63 грн /736 133,62*100%).
Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку було б стягнення на його користь 45 740,78 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (27,82 % від 164 416,88 грн, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період).
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024 по 17.11.2024 у розмірі 45 740,78 грн, відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яким, на думку суду, є саме стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов'язання виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2016 по 18.07.2022 в сумі 7000,00 грн, з 19.07.2022 по 19.01.2023 в сумі 53 363,25 грн, та з 17.05.2024 по 17.11.2024 в сумі 45 740,78 грн, що остаточно до стягнення підлягає 106 104,03 грн.
На підставі положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9,14,73,74,75,76,77,78,90,143,242- 246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 01.09.2016 по 18.07.2022 в сумі 7000,00 грн, з 19.07.2022 по 19.01.2023 в сумі 53 363,25 грн та з 17.05.2024 по 17.11.2024 в сумі 45 740,78 грн, що остаточно до стягнення підлягає 106 104,03 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 03 листопада 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова