03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20786/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправними дій щодо виплати пенсії з 01 березня 2025 року з обмеженням максимальним (граничним) розміром та зобов'язання виплачувати пенсію з 01 березня 2025 року без будь-яких обмежень та понижуючих коефіцієнтів.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон України № 2262-XII). Відповідач після проведення перерахунку пенсії з 01 березня 2025 року нараховує пенсію з обмеженням у попередньому розмірі.
Ухвалою суду від 26 серпня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
30 вересня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на виконання Постанови №1 проведено перерахунок пенсії позивача, та здійснено її виплату з обмеженням максимальним розміром, шляхом застосування до її обрахунку та виплати положень статі 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», а також понижуючих коефіцієнтів, визначених у Постанові №1.
Також відповідач заявив клопотання про залучення Міністерство соціальної політики України до участі в цій справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, у задоволенні якого ухвалою суду від 03 листопада 2025 року відмовлено.
У період з 17 по 29 вересня 2025 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, а з 03 по 08 жовтня 2025 року у відпустці.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України №2262-ХІІ.
З 01 березня 2025 року позивачу перераховано пенсію та, зокрема, включено індексацію базового ОСНП 2025 (28134,29*0,1150) в сумі 1500,00 грн. Підсумок пенсії складає 38037,26 грн, але при цьому виплата пенсії здійснюється із застосуванням обмеження її максимальним розміром у сумі 23610,00 грн.
06 березня 2025 року позивач подав до ГУ ПФУ в Житомирській області заяву про перерахунок його пенсії.
Листом від 01 квітня 2025 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило, що з 01 березня 2025 року розрахунковий розмір пенсії, в обчисленому на виконання судових рішень розмірі, з урахуванням індексації пенсії визначеної на виконання постанов Постанови №209 становить 32969,90 грн. Проте, розмір пенсії до виплати відповідно до статті 43 Закону України №2262-ХІІ, з урахуванням максимального розміру пенсії, становить 23610,00 грн.
Уважаючи такі дії протиправними позивач звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі цього Закону, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон України № 3668-VI), який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом України № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII такого змісту: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
Отже, зазначена правова норма втратила чинність з 20 грудня 2016 року.
Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд України виходив із того, що норми - принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Суд стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону України № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону України № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон України № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що виходячи з мотивувальної та резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) виплаті без обмеження максимальним розміром підлягають пенсії, призначені з 12 квітня 2023 року особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, суд зауважує на таке.
Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Судом зазначено, що приписи статті 2 Закону України №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також, Суд зауважив, що Верховній Раді України необхідно привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин (01 березня 2025 року) приписи статті 2 Закону України №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втратили чинність.
Тим часом, будь-які зміни до Закону України №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесені не були.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України № 2262-ХІІ, є протиправним.
Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 380/5906/25.
При цьому, суд наголошує, що мотиви відмови у перерахунку пенсії, викладені в листі ГУ ПФУ у Житомирській області, повністю суперечать відзиву на позовну заяву.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ указує, що дія статті 13 Конвенції вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням.
Межі обов'язків за відповідною правовою нормою різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на наведене, розглядаючи позов в межах позовних вимог, відповідно до приписів статті 9 Кодексу України про адміністративне судочинство, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Житомирській області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача та зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, із урахуванням раніше виплачених сум з 01 березня 2025 року.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з 01 березня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
03.11.25