03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20371/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Житомирській області) про визнання протиправним та скасувати рішення № 25093-2155/Н-02/8-0600/25 від 24 червня 2025 року та зобов'язання здійснити переведення з 24 березня 2025 року з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до пукну 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889, в розмірі 60 відсотків заробітної плати, визначеної в довідці про складові заробітної плати для державного службовця, яка до 01 січня 2024 року працювала та звільнилася з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели кваліфікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 06 серпня 2025 року №95-Ф, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив у переведенні її на пенсію державного службовця згідно довідки ГУ ПФУ у Житомирській області від 06 серпня 2025 року №95-Ф, що порушує її права на пенсійне забезпечення. Наголошує, що факт надання вказаної довідки до пенсійного органу під час звернення із заявою про переведення на пенсію відповідно до пукну 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» не заперечується відповідачем.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
02 вересня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачем заява, визначеного зразка про перерахунок пенсії, з усіма долученими документами, не надавалася, офіційної відмови позивач не отримувала, а отримала роз'яснення. Наголошує, що поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України №3723-ХІІ (з урахуванням індексації) є недоцільним, оскільки розмір пенсійної виплати зменшується.
У період з 17 по 29 вересня 2025 року головуюча суддя перебувала у стані тимчасової непрацездатності, аз 03 по 08 жовтня 2025 року у відпустці.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач звільнена з посади державного службовця, головного спеціаліста відділу пенсійного забезпечення управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області.
Позивач з 09 лютого 2011 року отримувала пенсію, призначену за нормами Закону України «Про державну службу», а з 01 березня 2021 року пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV) .
22 травня 2025 року (вх.21555/Н-0600-25 від 27 травня 2025 року) позивач звернулася до відповідача із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію державного службовця, яка була надіслана засобами поштового зв'язку, що підтверджується наданими відповідачем копіями пенсійної справи.
Листом від 24 червня 2025 року за вих. 25093-2155/Н-02/8-0600/25, відповідач розглянув заяву відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
З отриманою відмовою позивач не погоджується та вважає доводи відповідача помилковими, що обумовило її звернення до суду за захистом порушених, на її переконання, прав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України №1058-IV.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1, зокрема, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Згідно з абзацом 1 пункту 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до пункту 4.1. Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Нормами пункту 4.3 Порядку №22-1 визначено, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З аналізу викладених норм слідує, що обов'язок прийняти рішення про призначення (перерахунок) пенсії виникає у територіального органу Пенсійного фонду за наслідками розгляду заяви особи, яка складена у формі, встановленій Порядком № 22-1, до якої додані необхідні документи.
З матеріалів справи убачається, що позивач звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою довільного зразка, яка зареєстрована 27 травня 2025 року за №21555/Н-0600-25 про перехід на інший вид пенсії.
Оскільки, заява складена у довільній формі, відповідач правомірно надав відповідь на неї в порядку Закону України «Про звернення громадян» листом від 24 червня 2025 року за вих. 25093-2155/Н-02/8-0600/25.
При цьому, суд наголошує, що відповідач оформив відповідь на заяву позивача саме листом, а не рішенням, як зазначає помилково позивач.
Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до ГУ ПФУ в Житомирській області саме із заявою про перерахунок його пенсії, встановленого Порядком №22-1 зразка та у визначений таким Порядком спосіб.
У контексті викладеного, суд зазначає, що лист ГУ ПФУ в Житомирській області від 24 червня 2025 року за вих. 25093-2155/Н-02/8-0600/25року, після отримання якого позивач вирішила звернутися до суду з цим позовом, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, адже не є актом правозастосування. Вказаний лист носить лише інформаційний характер, оскільки не породжує виникнення, зміну або припинення прав, обов'язків позивача. Цей лист, як убачається з його змісту, містить, по суті, інформацію про порядок перерахунку її пенсії.
Аналогічна права позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року по справі № 240/16686/23, від 03 жовтня 2024 року у справі № 240/16718/24.
Оскільки вимогами чинного законодавства визначено чіткий алгоритм дій щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, а позивачем у свою чергу не дотримано вимог щодо подання заяви про перерахунок пенсії за формою, встановленою Порядком № 22-1, особисто, тому відповідач діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством.
Окрім цього, суд зазначає, що вимога позивача викладена у заяві від 22 травня 2025 року про перехід на інший вид пенсії на підставі довідки ГУ ПФУ у Житомирській області від 06 серпня 2025 року №95-Ф не можлива, з огляду на відсутність такої довідки на момент подачі заяви.
Наведене також підтверджує, що на виконання вимог Порядку №22-1 разом із заявою позивач не надала документів, на підставі яких її мало бути переведено на інший вид пенсії.
Відповідно приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Предметом оскарження у розглядуваній справі позивач визначила рішення ГУ ПФУ в Житомирській області № 25093-2155/Н-02/8-0600/25 від 24 червня 2025 року, яке, як установлено судом, є листом, оформленим за результатами розгляду заяви позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
Таким чином, з огляду на відсутність рішення суб'єкта владних повноважень, право позивача на переведення на інший вид пенсії не порушено, що виключає підстави для задоволення позову.
При цьому судом ураховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд ураховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень, у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовуються.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
03.11.25