про повернення позовної заяви
04 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/23168/25
категорія 102010000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до посадової особи Бердичівського міськрайсуду Житомирської області Яковлева Олександра Сергійовича про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до посадової особи Бердичівського міськрайсуду Житомирської області Яковлева Олександра Сергійовича, в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача надати відповіді по суті та наслідкам розгляду звернень від 01 січня 2025 року та від 30 березня 2025 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року позовна заява залишалась без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви шляхом: конкретизації змісту заявлених вимог до відповідача (подання уточненого / виправленого позову); надання копій звернень до відповідача, з приводу яких заявлено вимоги, та докази їх направлення посадовій особі, до якої позивається позивач; оригіналу платіжного документа про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн (за кожну позовну вимогу немайнового характеру).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення та продовжено строк залишення позовної заяви без руху на десять днів з дня вручення цієї ухвали.
30 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява ОСОБА_1 , у якій він стверджує про чіткість викладених у позові вимог та наполягає на вирішенні справи у межах заявлених позовних вимог, а також наполягає на звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що пенсія є соціальною виплатою, з якої, як доводить позивач, судовий збір не сплачується, покликаючись у таких доводах на рішення Конституційного Суду України.
Надаючи оцінку доводам позивача та визначаючись щодо відповідності позовної заяви вимогам статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд констатує, що позивачем недоліків позовної заяви не усунуто, зокрема, не подано оригінал документа про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн (з огляду не визначення предмета оскарження та тим самим неможливості суду достеменно з'ясувати кількість заявлених позовних вимог немайнового характеру у позові).
Несплата судового збору за подання позову до суду, за відсутності визначених законом підстав для звільнення від сплати судового збору, підтверджених належними доказами, та враховуючи ухвалу суду від 07 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків пред'явленого позову, а також продовження цього строку на десять днів згідно з ухвалою від 27 жовтня 2025 року, утворює самостійну підставу для встановлення невідповідності позовної заяви нормі частини третьої статті 161 КАС України.
При цьому, суд вважає необхідним повторно звернути увагу на те, що ані КАС України, ані Законом України "Про судовий збір" не виокремлено доходів, які не підлягають урахуванню для цілей сплати судового збору з урахуванням майнового стану учасника судового процесу.
Що ж до посилання позивача на рішення Конституційного Суду України, суд зауважує на тому, що до позовної заяви позивачем не було додано клопотання про звільнення від сплати судового збору, як і не вказано, на яке саме рішення Конституційного Суду України посилається позивач наполягаючи на тому, що пенсія є соціальною виплатою та не є доходом, а тому, на переконання позивача, з таких підстав його має бути звільнено від сплати судового збору.
Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що Конституційним Судом України 27 лютого 2018 року ухвалено Рішення у справі № 1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання).
Цим Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Тобто, у вказаному Рішенні висновки Конституційного Суду України зроблено в аспекті оподаткування соціальних виплат окремих категорій громадян, а саме пенсійних виплат у розмірі їх перевищення десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у яких Конституційний Суд України, вважаючи, що оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, зробив Висновок, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов'язаним з будь-яким видом діяльності. На основі аналізу змісту внесених змін до пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до яких пенсія включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, а також з огляду на перелік інших оподатковуваних доходів, Конституційний Суд України резюмував, що "законодавець прирівнює пенсію до різних видів доходів громадян, однак аналіз відповідних конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні дає підстави для висновку, що пенсія - це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України".
Саме в контексті об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та запровадженого законодавцем оподаткування пенсій внесенням змін до пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, Конституційним Судом України зроблено такий висновок, який, своєю чергою, слугував підставою для іншого висновку саме в аспекті порушеного у конституційних поданнях у справі № 1-6/2018 питання оподаткування, - про те, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.
Таки чином, вказані Висновки Конституційного Суду України позивач інтерпретує у помилковому значенні, безпідставно тим самим розширюючи визначені статтею 8 Закону України "Про судовий збір" підстави для звільнення від сплати судового збору. До того ж слід враховувати положення статті 5 Закону України "Про судовий збір" та перелік пільгових категорій позивачів, звільнених законом від сплати судового збору у визначених цією статтею випадках, серед яких, до слова, відсутні отримувачі пенсійних виплат (пенсіонери).
Суд також вважає необхідним звернути увагу, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово зауважував, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26 липня 2005 року; "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26 липня 2005 року).
Отже, несплата позивачем судового збору за подання позову у цій справі та неподання належних доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору, про що суд вказував, зокрема, в ухвалі про продовження строку залишення позовної заяви без руху від 27 жовтня 2025 року, а саме: доказів відсутності інших доходів, окрім пенсії задля перевірки, що виключно пенсійна виплата складає єдиний дохід позивача, безвідносно до недоліків оформленого позову та нечіткого змісту заявлених вимог та без визначення позивачем предмета оскарження у заявленому позові, утворює самостійну та достатню підставу для повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України "позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк". При цьому суд повторює, що позивачем не подано на виконання норми частини третьої статті 161 КАС України документ про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн (враховуючи нечіткість заявлених вимог щодо їх кількості), що не перевищує 5 відсотків річного доходу позивача навіть з урахуванням тільки доданої довідки про доходи № 6763 7675 8132 2738. Відповідне клопотання вирішено судом в ухвалі від 27 жовтня 2025 року.
Доводи позивача про створення перешкод щодо доступу до правосуддя суд визнає неналежними, оскільки відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до посадової особи Бердичівського міськрайсуду Житомирської області Яковлева Олександра Сергійовича про зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Приходько