про продовження процесуального строку
03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/15692/24
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває справа №240/15692/24.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з 19 липня 2022 року по 22 жовтня 2023 року, оскільки як встановлено судом звільнившись з військової служби 22 жовтня 2023 року, позивач лише 04 липня 2024 року звернувся із заявою до відповідача про виплату спірних сум.
Позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. Зазначає, що з 03 квітня 2022 року по 22 жовтня 2023 року позивач безперервно перебував на військовій службі. 13 липня 2023 року позивач отримав поранення, через яке визнаний непридатним до військової служби та 22 жовтня 2023 року був звільнений з такої служби. У зв'язку з постійним погіршенням стану здоров'я, проходженням лікування та реабілітації, у позивача був обмежений доступ до правової допомоги, а тому тільки 02 липня 2024 року звернувся до адвоката за роз'ясненням, на підставі чого був укладений договір про надання правничої допомоги. 04 липня 2024 року до відповідача був направлений адвокатський запит, відповідь на який отримано 02 серпня 2024 року.
Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби або переведення до нового місця служби письмовим документом, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу військової частини, є ( за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/2) грошовий атестат, а не лист відповідача, що надісланий у відповідь на запит позивача. Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання від відповідача листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суд, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Звільнившись з військової служби 22 жовтня 2023 року, позивач лише 04 липня 2024 року звернувся з заявою до відповідача про виплату спірних сум.
Тобто, майже через 9 місяців після звільнення позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище інформації щодо виплаченого грошового забезпечення.
Застереження позивача щодо отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листа відповідача, на переконання суду, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Аналогічний висновок міститься у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 240/8373/25.
При цьому, наданими виписками підтверджено проходження лікування позивачем з 14 по 16 липня 2023 року, з 17 по 26 липня 2023 року, з 26 липня по 09 серпня 2023 року, з 09 серпня по 02 вересня 2023 року та з 10 по 19 вересня 2024 року.
Тобто майже весь період лікування позивача, який підтверджено відповідними доказами, припадав ще на період до його звільнення.
Натомість доказів погіршенням стану здоров'я, проходженням лікування та реабілітації з моменту звільнення (22 жовтня 2023 року) та до моменту подання заяви до відповідача (04 липня 2024 року), так само як і у період після отримання відповіді на таку заяву і до моменту подання позову до суду позивач не надає.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Таким чином, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Позивачем не надано доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.
З огляду на викладене заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає, а наведені ним підстави для поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Згідно з частинами 2, 3 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи викладене, а також зважаючи на вчинення позивачем дій на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд уважає за необхідне визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та продовжити строк для усунення визначених в ухвалі недоліків на п'ять днів з дати отримання копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду за період з 19 липня 2022 року по 22 жовтня 2023 року із наданням доказів на підтвердження обставин, викладених у поданій ним заяві про поновлення строку звернення до суду або із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Керуючись статтями 121, 169, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення визначених в ухвалі суду від 20 жовтня 2025 року недоліків на 5 (п'ять) днів з дати отримання копії даної ухвали
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде залишена без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис