03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 640/243/21
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від 12.10.2020 №UA 100320/2020/000226/2.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним було надано належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом для митного оформлення імпортованого товару, а відповідач не довів ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично була сплачена за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростовано.
Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення про коригування митної вартості товарів є таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а тому є законним та обґрунтованим.
На підставі пункту другого розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825-ІХ, за результатами автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
Автоматизованим розподілом судової справи між суддями 07.03.2025, суддю Капинос О.В. визначено головуючою суддею для розгляду даної адміністративної справи.
Суддя Капинос О.В. своєю ухвалою від 14.03.2025 прийняла справу до спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 07.04.2025 замінено Київську митницю Держмитслужби на його правонаступника - Київську митницю (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 8-А, код ЄДРПОУ ВП: 43997555) .
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
З метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання контракту від 15.05.2020 №42-SB, укладеного між ТОВ "Світ-Буд ЛТД" і компанією Jiaxing Rense Import&Export Co.Ltd.(Китай), позивачем до Київської митниці Держмитслужби 08.10.2020 було подано вантажну митну декларацію №UA 100320/2020/629891.
Митна вартість товару визначена за основним (першим) методом - за ціною договору.
Разом з декларацією до митного оформлення надано:
-рахунок фактура №20RS0119 від 12.06.2020;
-Коносамент від 18.08.2020 # G0120081577;
-Автотранспортна накладна від 09.10.2020 № 3625;
-Декларація про походження товару;
-Банківський платіжний документ, що стосується товару б/н від 18.06.2020;
-Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 22.09.2020 №2151 від 22.09.2020;
-Прайс-лист виробника товару;
-Документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 06.10.2020 №639;
-Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 15.05.2020 N№ 10-SB.
-Договір (контракт) про перевезення від 15.06.2017 № 06/17-2017.
08.10.2020 від відповідача надійшло повідомлення про необхідність подати додатково наявні у позивача документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, в якому зазначено, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності та запропоновано надати додаткові документи.
12.10.2020 позивачем було додатково надано відповідачу пояснення, щодо неможливості надання висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією та про неможливість подати страхові документи оскільки товар додатково не страхувався. А також надання пояснення стосовно розбіжностей кодів товарів в експортній декорації.
12.10.2020 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2020/000226/2 .
У рішенні зазначено, що на підставі розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, не підтверджують відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, зокрема:
- в поданій митний декларації країни відправлення вказано коди товару , що відрізняються від заявлених в митній декларації;
- поданий прайс-лист складено на асортимент продукції який ідентичний з асортиментом даної поставки товарів;
- згідно інформації з митної декларації країни відправлення наведено вартість одиниці продукції, яка відрізняється від заявленої в МД та поданому інвойсі, а також добуток цієї вартості на кількість одиниць продукції за числовим значенням відрізняється від заявленої вартості партії товару, що в свою чергу не може бути використано для підтвердження числових значень митної вартості товару.
У зв"язку з прийняттям рішення про корегування митної вартості відповідач 08.10.2020 видав Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення "UA100320/2020/00313.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Митний кодекс України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно із статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).
Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частина п'ята статті 58 МК).
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно із частиною другою статті VII ГААТ, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами четвертою та п'ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Згідно із статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п'ятої статті 54 МК України).
Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до положень статті 53 МК, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень частини п'ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).
Відповідно до частини третьої статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою третьою статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).
Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов'язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Спірним рішенням відповідач скоригував митну вартість та визначив її за резервним методом, вказуючи на те, що документи містять розбіжності, не підтверджують відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, зокрема:
- в поданій митний декларації країни відправлення вказано коди товару, що відрізняються від заявлених в митній декларації;
- поданий прайс-лист складено на асортимент продукції який ідентичний з асортиментом даної поставки товарів;
- згідно інформації з митної декларації країни відправлення наведено вартість одиниці продукції, яка відрізняється від заявленої в МД та поданому інвойсі, а також добуток цієї вартості на кількість одиниць продукції за числовим значенням відрізняється від заявленої вартості партії товару, що в свою чергу не може бути використано для підтвердження числових значень митної вартості товару.
Суд не погоджується з таким рішенням, з огляду на таке.
Суд звертає увагу на те, що лише рахунок-фактура (інвойс) згідно з частиною 1 статті 53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість. Натомість, митна декларація країни відправлення відповідно до частини 3 статті 53 МК України є документом, який митний орган вправі додатково витребувати з метою усунення розбіжностей, підробки чи неточності виявлених у документах, які підтверджують митну вартість та вказані у частині 1 статті 53 МК України. Митна декларація країни відправлення не є документом, який підтверджує митну вартість товару, тому митний орган не може посилатися на виявлені у ній розбіжності.
Таким чином, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи представник позивача надавав відповідача пояснення, що стосовно розбіжностей щодо кодів товарів в експортній та митній деклараціях - це пов"язано з відповідними відмінностями в правилах класифікації та інтерпретації товарів по кожній країні окремо.
Суд погоджується з позицією позивача та зазначає, що по складовій вартості МД №223120200002057530 відповідає заявленій в МД №UA 100320/2020/629891 повністю. У експортній декларації у відповідних графах зазначено кількість товару, яка також відповідає заявленій кількості в МД №UA 100320/2020/629891. В силу відмінностей в заповненні граф МД, в експортній МД міститься загальна кількість товару відповідно до його коду, а в МД №UA 100320/2020/629891 цей товар поділений по кожній позиції окремо відповідно до інвойсу та правил заповнення МД, тому доводи відповідача суд відхиляє, оскільки вага, кількість та вартість товару по обом МД співпадають повністю.
Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно не взяв до уваги пояснення позивача з цього приводу.
Суд наголошує, що митна декларація країни відправлення може лише підтверджувати проходження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.
Таким чином, зауваження митниці щодо розбіжностей в показниках є безпідставним і не тягне за собою підстав для витребування додаткових документів у декларанта, а також не є підставою для неприйняття заявленої митної вартості.
Крім того, щодо прайс-листа, суд зазначає, що прайс-лист є документом, який відповідно до частини четвертої статті 53 МК України є додатковим, його подання для підтвердження митної вартості товарів не є обов'язковим.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2020 у справі № 810/690/17, в комерційній практиці при просуванні товару на ринок одним із методів встановлення контактів з потенційними покупцями є направлення продавцем комерційної пропозиції (оферти) або прейскуранта (прайс-листа). При розгляді наданих декларантом каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару контролюючий орган має упевнитися, що інформацію, яка міститься в зазначених документах, можна ідентифікувати з поставкою оцінюваних товарів. Позивачем при митному оформленні товарів був поданий митниці прайс-лист, в якому ціна товарів, пред'явлених до митного оформлення, збігається з задекларованою позивачем ціною товарів. Прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товарів.
Отже, прайс-лист та комерційна пропозиція є комерційними документами, та не є розрахунковими, а тому не є доказом взаєморозрахунків між сторонами контракту.
З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, які містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору.
Суд також не може погодитися із діями відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.
Так, митний орган не обґрунтував, яким чином витребуваний висновок про якісні та вартісні характеристики товару, впливає на визначення митної вартості.
Також позивач вказав, що позбавлений можливості надати страхові документи, які вимагав відповідач, оскільки товар не страхувався.
Суд наголошує, що вимога про витребування додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 МК України є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).
Суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є рахунок-фактура.
З урахуванням вищенаведеного, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16 та 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
Між тим у спірному рішенні митний орган навіть не вказав номера та дати митних декларацій, на основі яких було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Крім того, суд зазначає, що можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зав'язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. При прийнятті рішення про коригування митної вартості товару відповідач використав виключно інформацію з бази даних митного органу, тобто керувався не документами, поданими декларантом до митного оформлення, а вже наявною у митного органу ціновою інформацією. Однак формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митниця повинна довести законність свого рішення, яке не може ґрунтуватися на припущеннях та сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
На думку суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Таким чином, рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 12.10.2020 №UA 100320/2020/000226/2 є необґрунтованим та безпідставним, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому його слід визнати протиправним та скасувати, а позов задовольнити.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано договір №09-12/20 від 01.12.2020 про надання правничої допомоги, який укладений з Адвокатським бюро "Віктор Васильцов і партнери", ордер серії КС №596981, ордер серії ВМ №1063764, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір №08 від 01.12.2020 про надання правничої допомоги, акт наданих послуг від 11.12.2020 на суму 10000 грн., рахунок-фактуру №СФ-0000061 від 01.12.2020 на суму 10000 грн.
У п.4.2 договору №09-12/20 зазначено, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та визначені в Додатку 1 до цього Договору.
Пунктами 4.6-4.9 вказаного договору передбачено, що факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком 2 до цього Договору. Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура, зразок якого є Додатком 3 до цього Договору. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунка-фактури. Гонорар сплачується у безготівковому порядку, шляхом внесення повної суми згідно рахунку-фактури на рахунок Адвокатського бюро.
Відповідно до акту наданих послуг від 11.12.2020 та рахунку-фактури №СФ-0000061 від 01.12.2020 підтверджено факт належного отримання послуг з надання правничої допомоги відповідно до договору №09-12/20 від 01.12.2020 на суму 10000 грн.
У постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Так, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 00/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
При цьому станом на дату ухвалення рішення, контролюючим органом не подано до суду жодних заперечень та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих позивачем документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат є документально підтвердженим у повному обсязі.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не обґрунтовував необхідність зменшення розміру відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, а платником подано належні докази на підтвердження розміру понесених на таку допомогу витрат, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає відшкодуванню розмір судових витрат, що складається з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. та 2102,00 грн. судового збору.
Керуючись статтями 77, 139, 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" (вул. Привокзальна, 1, А, м. Шостка, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41100, код ЄДРПОУ 41089394) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, 8А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ ВП 43997555) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від 12.10.2020 №UA 100320/2020/000226/2.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 12.10.2020 №UA 100320/2020/000226/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Буд ЛТД" судові витрати у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу та 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
03.11.25