03 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/13890/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 з 12.07.2022 року по день ухвалення судового рішення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IХ станом на 01 січня 2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX станом на 01 січня 2024 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX станом на 01 січня 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 12.07.2022 року по день ухвалення рішення грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX станом на 01 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» з 12.07.2022 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що під час проходження військової служби в період з 12.07.2022 року Відповідач невірно встановив йому розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі. Крім того, Позивач стверджує, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою суду від 29.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що Відповідач діяв правомірно, застосовуючи, при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб щодо визначення суми грошового забезпечення позивачу, визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII на 01.01.2018. Вказує, що первісна редакція пункту 4 постанови №704 не може бути застосована до визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, оскільки суперечить нормам розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ.
Також, просить постановити у справі окрему ухвалу з приводу грубого порушення закону з боку Міністерства юстиції України у вигляді бездіяльності, що полягає у невнесенні чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" до Єдиного державного реєстру нормативних актів та направити її до Кабінету Міністрів України.
Окрім того, просить постановити у справі окрему ухвалу з приводу грубого порушення закону з боку Кабінету Міністрів України, що полягає в ухваленні пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704" та направити її до Верховної Ради України. Звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.
Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов матеріального, грошового та інших видів забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в Збройних силах України, в тому числі щодо порядку нарахування грошового забезпечення, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Суть спору між сторонами в даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності права Позивача на перерахунок з 12 липня 2022 року по теперішній час грошового забезпечення у зв'язку із збільшенням з 01 січня відповідного календарного року розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні роки (2022-2025 роки).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.07.2022 року по теперішній час проходить військову службу (за мобілізацією) у військовій частині НОМЕР_2 .
12.07.2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 45 Позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Військова частина НОМЕР_3 є окремим батальйоном у складі бригади - військова частина НОМЕР_1 та перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Сторонами не заперечується, що протягом 2022-2025 років грошове забезпечення Позивача нараховувалося та виплачувалося Відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Не погоджуючись з визначеним розміром посадового окладу та окладу за військовим званням Позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Безспірно, за приписами статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Також пунктом 2 указаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац 1 в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 року.
При цьому суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 року згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Згідно з ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Вказаний факт впливає на вирішення спору по суті в справі №240/13890/25 в частині, що стосується періоду після 18.06.2025 року.
Таким чином, за період з 12.07.2022 року по 19.05.2023 року Відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення Позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів порушення прав Позивача при обрахунку грошового забезпечення в період після 18.06.2025 року.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність Відповідача, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_2 в період з 12.07.2022 року по 19.05.2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, є протиправною.
З метою відновлення прав Позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Відповідача провести перерахунок та доплатити Позивачу за період з 12.07.2022 року по 19.05.2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.07.2022 по день фактичної виплати слід зазначити наступне.
Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Враховуючи наявність встановленого факту невиплати Позивачу грошового забезпечення в повному обсязі, суд вважає, що Позивач має право на компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати з 12.07.2022 по день фактичної виплати належного грошового забезпечення.
Щодо постановлення окремих ухвал, про які в прохальній частині відзиву зазначає представник відповідача, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що ч.1 ст.249 КАС України передбачене право суду постановити окрему ухвалу.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що при виявленні під час розгляду справи порушення закону, судом може бути постановлена окрема ухвала, де мають бути визначені вказівки щодо усунення порушень.
Суд зауважує, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов'язана з виявленням саме судом під час розгляду справи порушення закону. Для встановлення факту допущеного порушення вказане має бути належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для винесення окремих ухвали.
Щодо вимоги Відповідача про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 2 постанови КМУ №481, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Частиною 4 вказаної статті КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
З огляду на висновки суду викладені вище, приймаючи рішення у даній справі, суд не дійшов висновку про суперечність положень пункту 2 постанови КМУ №481 вимогам Конституції України.
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020 року, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 12.07.2022 року по 19.05.2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 12.07.2022 року по 19.05.2023 року сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 12.07.2022 року по день фактичної виплати.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк
03.11.25