03 листопада 2025 року Справа № 160/18420/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС»
до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
24.06.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому позивач просить:
- визнати протиправним й скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.06.2025 №000/352/32-00-07-13.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» з метою законності декларування від'ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року (від 20.03.2025 року вх. №9071700194), за результатами якої складено акт перевірки №284/32-00-07-13/05393145 від 29.04.2025 року, на підставі висновків акту було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 05.06.2025 №000/352/32-00-07-13, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 51026,00грн. Позивач вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає чинному законодавству та прийняте на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки та за умови реального здійснення платником податку господарської операції з виконання робіт чи поставки товарів, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог законодавства при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.
30.06.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
21.07.2025 року від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для його скасування відсутні. Встановлені перевіркою факти в сукупності вказують на неправомірність документального оформлення ТОВ «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» операцій з метою введення в обіг (легалізації): ТМЦ законне джерело походження, яких не встановлено, при складанні паперів за формою первинних документів, так і при їх відображенні в регістрах бухгалтерського обліку і податковій звітності.
25.07.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що доводи відповідача не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать обставинам справи, оскільки акт перевірки та податкове повідомлення-рішення не відповідають вимогам передбаченими законодавством.
29.07.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за участю сторін.
02.09.2025 року та 03.11.2025 року ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» з метою законності декларування від'ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року (від 20.03.2025 року вх. №9071700194), за результатами якої складено акт перевірки №284/32-00-07-13/05393145 від 29.04.2025 року (далі - акт).
Відповідно до висновків акту перевірки зазначено, що перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2025 року у декларації від'ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування встановленого порушення ТОВ «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС»:
- абз. а) п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 з урахуванням норм п.44.1 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за лютий 2025 року на суму 51026 грн.
На підставі висновків акту №284/32-00-07-13/05393145 від 29.04.2025 року Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 05.06.2025 №000/352/32-00-07-13, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 51026,00 грн.
Позивач вважає, що вищевказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення із цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпунктів 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).
Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом приписів п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та отримання послуг.
При цьому, п.198.2 ст.198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За змістом положень абз.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до абз.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з абз.1 п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, фінансовий результат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного вище Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.15 та п.2.16 вказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Згідно зі ст.1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.
Таким чином, правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.
Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підвереджують факт її проведення.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Судом встановлено, що висновок контролюючого органу про завищення сум податкового кредиту на суму ПДВ 51026,00 грн ґрунтується на твердженнях про відображення в податковій звітності взаємовідносин з контрагентами при відсутності можливості їх здійснення (недостатня чисельність працюючих, відсутність (незначна наявність) основних засобів, відсутність технічної та матеріальної бази для виконання робіт/надання послуг, відсутність дозвільних документів (ліцензій, дозволи, тощо), неможливість виробництва ТМЦ, відсутність фактичних виробників по ланцюгу придбання/реалізації тощо), а саме ТОВ «ВП ДНІПРОМАШСЕРВІС» за жовтень 2024 року на суму ПДВ 29057,60 грн., ТОВ «ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТ ЮА» за лютий 2025 року на суму ПДВ 10822,90 грн., ТОВ «КОНТИНЕНТ-СТПЛЬ» за лютий 2025 року на суму ПДВ 13524,70 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Щодо господарських взаємовідносин ТОВ «ВП ДНІПРОМАШСЕРВІС» судом встановлено наступне.
В межах господарських операцій позивача з ТОВ «ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ДНІПРОМАШСЕРВІС» за договором купівлі-продажу № 1089/24 від 16.07.2024 в листопаді 2024 року контрагентом на підприємство позивача було поставлено товар відповідно до наступної специфікації до цього договору:- № 2 від 22.10.2024.
На підтвердження реальності поставки товару за вказаною специфікацією позивачем надано: - видаткова накладна № РН-0000029 від 11.11.2024,- товарно-транспортна накладна № 29 від 11.11.2024,- прибутковий ордер № 1157 від 11.11.2024,- видаткова накладна № РН-0000030 від 20.11.2024,- товарно-транспортна накладна № 30 від 20.11.2024,- прибутковий ордер № 1200 від 20.11.2024.
Для оплати товару, поставленого згідно вищезазначеної специфікації, контрагентом було виставлено наступний рахунок-фактуру:- № СФ-0000033 від 22.10.2024.
Поставку товару було оплачено безготівковими коштами за вказаним рахунком-фактурою, що підтверджено наступною випискою АТ «Банк Кредит Дніпро» по особовому рахунку позивача :- за 24.10.2024 -платіжна інструкція № 8977,- за 27.11.2024 - платіжна інструкція № 10171.
За зазначеною вище господарською операцією контрагентом було виписано наступну податкову накладну:- № 2 від 24.10.2024 року, яку було зареєстровано контрагентом в ЄРПН, що підтверджується витягом з ЄРПН.
Щодо господарських взаємовідносин ТОВ «ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТ ЮА» судом встановлено наступне.
По взаємовідносинах позивача з ТОВ «ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТ ЮА» відповідачем в Акті перевірки проаналізовано господарські операції з постачання товару за договором купівлі-продажу № 352/24 від 01.03.2024 в лютому 2025 року та встановлено завищення податкового кредиту лише по господарським операціям з поставки контрагентом на підприємство позивача товару відповідно до наступних специфікацій до цього договору:- № 19 від 12.02.2025,- № 20 від 13.02.2025.
На підтвердження реальності поставки товару за вказаною специфікацією надано: - за специфікацією № 19: - видаткова накладна № РН-0001533 від 17.02.2025, - експрес-накладна ТОВ «Нова пошта» № 59001321682823 від 17.02.2025,- прибутковий ордер № 190 від 18.02.2025; - за специфікацією № 20: - видаткова накладна № РН-0001541 від 18.02.2025,- прибутковий ордер № 189 від 18.02.2025.
Для оплати товару, поставленого згідно вищезазначених специфікацій, контрагентом було виставлено наступні рахунки-фактури: - № СФ-Юа2541 від 12.02.2025, - № СФ-Юа2549 від 12.02.2025.
Поставки товару було оплачено безготівковими коштами за вказаними рахунками-фактурами, що підтверджено наступними виписками АТ «Банк Кредит Дніпро» по особовому рахунку Позивача :- за 27.02.2025- платіжна інструкція № 1693,- за 25.02.2025 -платіжна інструкція № 1594.
За зазначеними вище господарськими операціями контрагентом було виписано наступні податкові накладні:- № 106 від 17.02.2025,- № 114 від 18.02.2025, які було зареєстровано контрагентом в ЄРПН, що підтверджується витягом з ЄРПН.
Щодо господарських взаємовідносин ТОВ «КОНТИНЕНТ-СТАЛЬ» судом встановлено наступне.
Позивач з ТОВ «КОНТИНЕНТ-СТАЛЬ» за договором купівлі-продажу № 196/24 від 06.02.2024 в лютому 2025 року контрагентом на підприємство позивача було поставлено товар відповідно до наступної специфікації до цього договору: - № 30 від 06.02.2025.
На підтвердження реальності поставки товару за вказаною специфікацією надано:- видаткова накладна № РН-0000273 від 12.02.2025,- товарно-транспортна накладна № РН-0000273 від 12.02.2025,- прибутковий ордер № 145 від 12.02.2025.
Для оплати товару, поставленого згідно вищезазначеної специфікації, контрагентом було виставлено наступний рахунок-фактуру :- № 969 від 05.02.2025.
Поставку товару було оплачено безготівковими коштами за вказаним рахунком-фактурою, що підтверджено наступною випискою АТ «Банк Кредит Дніпро» по особовому рахунку позивача :- за 18.02.2025 - платіжна інструкція № 1370.
За зазначеною вище господарською операцією контрагентом було виписано наступну податкову накладну:- № 74 від 12.02.2025, яку було зареєстровано контрагентом в ЄРПН, що підтверджується витягом з ЄРПН.
Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Контролюючим органом також до суду не надано будь-яких заперечень щодо того, що всі податкові накладні, виписані вищевказаними контрагентами позивача, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому до них не наведено жодних зауважень.
Як вже зазналось у відповідності пп. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Саме первинними документами підтверджується факт здійснення господарської діяльності в обсязі та з відповідною метою, що визначена договором.
При цьому, сам по собі факт сплати або не сплати контрагентом позивача ПДФО за найманих працівників не може бути підтвердженням або спростуванням здійснення господарської операції.
Щодо посилань контролюючого органу про ненадання до перевірки таких документів, як специфікації до договорів та сертифікати якості на придбаний товар, то суд погоджується з твердженням позивача, що вказані документи не належать до документів на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 у справі №805/528/17-а, від 23.10.2018 у справі №804/16486/15, від 21.10.2020 у справі №620/846/19 вказував, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, а тому саме по собі незбереження й ненадання позивачем означених документів не є безперечним доказом відсутності господарської операції.
Щодо посилань відповідача на те, що правочини, укладені з цими контрагентами, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, підтвердженням чого, на думку контролюючого органу, є наявність податкової інформації про відсутність у цих підприємств необхідних для здійснення господарської діяльності трудових та виробничих ресурсів, транспортного, виробничого та торгівельного обладнання, основних засобів, а також складських приміщень тощо суд зазначає, що жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платників податків одержувачів товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.
Відсутність у вказаного контрагенту матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.
При цьому, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження неможливості залучення трудових ресурсів за цивільно-правовими угодами, що мають у власному розпорядженні транспортні засоби для здійснення постачання/перевезення відповідної продукції. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.
Суд також враховує те, що відповідачем не надано доказів визнання недійсними у судовому порядку договорів, укладених позивачем з його контрагентами. Виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за договорами підтверджується зібраними по справі доказами.
Також, контролюючим органом не проведено контрольних заходів щодо контрагентів постачальників позивача та дослідження їх первинних документів, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої поведінки та злагодженості дій між ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.05.2023 року у справі № 810/1052/15.
Крім того, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов'язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
На думку суду, необґрунтованими є й посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача оскільки вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом також в постановах від 11.11.2021 року у справі №813/1345/16, від 19.01.2021 року у справі №808/1996/18, від 07.06.1022 року у справі №826/11447/16, від 06.10.2021 року у справі №120/847/20-а, від 27.04.2022 року у справі №200/5932/19-а.
Так, на переконання суду, неможливо дійти з інформації, що міститься в ІТС "Податковий блок" за відсутності безпосереднього дослідження контролюючим органом фінансово - господарської діяльності даного суб'єкта господарювання, в тому числі щодо наявних обсягів сировини (запасів минулих періодів та їх фактичний стан який міг вплинути на кінцевий об'єм/площу виготовлених ТМЦ).
Про такий висновок суду свідчить правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.05.2021 року у справі №804/5965/16, згідно якої, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як доказ нереальності здійснення господарських операцій, є безпідставною, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Оцінюючи висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 18.06.2021 року у справі № 320/7061/19, згідно якої, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Крім того, що в Акті перевірки більшість доводів податкового органу, за яких останній зробив висновок про нереальність господарських операцій за договорами, укладеними позивачем із ТОВ «ВП ДНІПРОМАШСЕРВІС», ТОВ «ЕНЕРДЖІ ІНВЕСТ ЮА», ТОВ «КОНТИНЕНТ-СТПЛЬ'стосуються або цих контрагентів, або їх контрагентів.
Також, Верховний Суд у Постанові від 21.01.2021 року по справі №804/959/16 зазначив, що визначальним для вирішення справи є дослідження та встановлення фактичного руху активів в процесі виконання укладених договорів, і таке дослідження має бути здійснено на підставі первинних документів, які мають бути належним чином оформлені, в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення таких операцій і є підставою для формування податкового обліку платника податків. У справі, що розглядається, позивачем було надано до судів першої та апеляційної інстанції оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства первинні документи (договори, договори постачання, накладні та податкові накладні, видаткові накладні, документи на підтвердження здійснення оплати по договорам укладеним з відповідними контрагентами, посвідчення відповідності, рахунки-фактури, копії довіреностей на відповідних відповідальних осіб за постачання/прийняття матеріальних цінностей (товарів), документи на перевезення товарів (містять всю необхідну інформацію щодо транспортування продукції, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, пункт навантаження/розвантаження, найменування вагону, прізвища та підписи відповідальних осіб, відомості про вантаж, маса товару, підпис та печатка перевізника) та їх розвантаження на складські приміщення та інші документи), які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано судам попередніх інстанцій належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами за перевіряємий відповідачем період.
Крім того, посилання контролюючого органу на те, що по ланцюгу господарських відносин з придбання/продажу товару, у 3-й та 4-й ланці є суб'єкти господарської діяльності, у яких, за податковою інформацією, відсутня податкова звітність про наявність ресурсів для здійснення господарської діяльності, та/або відсутня інформація щодо наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності є безпідставними, оскільки відповідачем не було надано судам першої та апеляційної інстанції жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що позивач брав участь у будь-яких господарських відносинах з такими суб'єктами господарської діяльності.
Таким чином, ті обставини, що у ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які містять ознаки «ризикових», є лише приводом для більш ретельної перевірки (дослідження) їх діяльності.
При цьому, відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його безпосередніми контрагентами.
Також, в матеріалах справи відсутні докази встановлення контролюючим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Контролюючим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаним контрагентом, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.
На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарська операція, яка є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулась.
Так, рух активів при здійсненні вказаної операції підтверджується документами про оплату, накладною, укладеним договором, документами податкового обліку, копії яких долучені до матеріалів справи та досліджені судом.
Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу 198, 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Крім того, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних у всіх первинних документах та документах бухгалтерської звітності (договори, рахунки, банківські виписки), а також не зазначав про порушення вимог чинного податкового законодавства при їх формуванні.
При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків
Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
В акті перевірки, відсутність реальності вчинення господарської діяльності з контрагентами позивача пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, які на думку податкового органу неналежним чином здійснюють свою діяльність, що є неприпустимим.
При цьому, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
З огляду на викладене, платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано до суду доказів того, що позивач приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.
При цьому, аналізуючи посилання відповідача на відсутність сертифікатів та паспортів якості від виробника, суд зазначає, що відсутність вказаних документів не є беззаперечними свідченнями фіктивного характеру діяльності господарюючого суб'єкта та не визнали цю обставину достатньою підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 29.01.2019 року у справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 року у справі №820/4648/13-а, від 28.09.2022 року у справі № 200/14542/19-а та від 15.03.2023 року у справі №200/4942/20-а.
При цьому, контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів на спростування реальності господарської операції, зокрема, не долучено до матеріалів перевірки жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду відносно контрагента позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) позивача та наміру одержати економічний ефект. Податкова ж інформація щодо контрагента позивача не може слугувати підставою для відмови позивачу в отриманні податкової вигоди за відсутності доведення податковим органом недобросовісних узгоджених дій сторін господарської операції або обізнаності платника податку із податковими зловживаннями контрагента.
Разом з тим, зазначені обставини, які фактично носять характер припущень з боку контролюючого органу, недостатні, щоб стверджувати про нереальність господарської операції між позивачем та його контрагентом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №814/1439/17.
До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.
В даній справі відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії Позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Відтак у даному випадку суд вважає, що висновок про нереальність здійснених операцій між позивачем та контрагентами є необґрунтованим, зроблений без посилання на відповідні докази (акти перевірок, зустрічних звірок, рішення суду), тобто висновки контролюючого органу мають суб'єктивний характер та є нічим іншим ніж припущенням.
З урахуванням викладеного, податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків від 05.06.2025 №000/352/32-00-07-1, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №R9ZE-Y4F4-9RLE від 24.06.2025 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» (49000, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.20, код ЄДРПОУ 05393145) до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (49600, м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.57, код ЄДРПОУ 43968079) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 05.06.2025 №000/352/32-00-07-13, яким зменшено суму від'ємного значення на суму 51026,00 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОМЕТИЗ ТАС» (код ЄДРПОУ 05393145) судові витрати у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв