04 листопада 2025 рокуСправа №160/8709/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії
24 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
1. зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення старшому лейтенанту ОСОБА_1 за період жовтень 2023 року, листопад 2023 року та грудень 2023 року у щомісячній сумі 31024,73 грн., яка складається із:
- посадового окладу - 4370,00 грн.;
- окладу за військове звання - 1200,00 грн.;
- надбавки за вислугу років - 2506,50 грн.;
- надбавки за особливе проходження служби - 5249,73 грн.;
- премії - 17698,50 грн;
2. зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату старшому лейтенанту ОСОБА_1 за період жовтень 2023 року, листопад 2023 року та грудень 2023 року щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн;
3. зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести індексацію грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 за весь період служби з 26.11.2005 року по 04 січня 2024 року та виплатити таку індексацію ОСОБА_1 .
Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що при переведенні із в/ч НОМЕР_2 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, а саме станом на 20.02.2024 року, ОСОБА_1 не було надано, а також не було роз'яснено (у ОСОБА_1 відсутній зір на 99%) письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені, під час служби у в/ч НОМЕР_2 . Такі письмові повідомлення (довідки № 13/107 від 20.02.2024 та № 13/108 від 20.02.2024) ОСОБА_1 отримав 24.02.2025 року від адвоката Лозового О.А. разом із відповіддю в/ч НОМЕР_2 на адвокатський запит.
Ухвалою від 25 березня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 26.11.2005 по 10.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . У зв'язку з отриманням тяжкого поранення він з 09.09.2022 по 03.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі за кордоном - Нідерланди, що підтверджується відповідними медичними довідками. З 01.10.2023 ОСОБА_1 на підставі наказу №314 від 05.10.2023 було зупинено виплату всіх видів грошового забезпечення (додаткової винагороди) до отримання висновку ВЛК посилаючись на п.11. ст.. 10-1 Закону України №2011-ХІІ (зі змінами від 06.09.2023) та абз 5 п. 15 розділу І наказу МОУ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Позивач вказує, що станом на 08.09.2022 (час початку лікування за кордоном) діючим законодавством України (постанова КМ від 05.042022 №411) термін перебування захисників України на лікуванні за кордоном не обмежувався у часі. Обмеження у часі лікування у 12 місяців військовослужбовців, що перебувають за кордоном було законодавчо обмежено лише згідно постанови КМУ від 02.02.2024 №111»Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №411», тобто вже після повернення ОСОБА_2 Україну. Таким чином, лікування ОСОБА_1 за кордоном передбачало виплату йому грошового забезпечення у повному обсязі протягом усього терміну лікування. Окрім того ОСОБА_1 у жовтні - грудні 2023 року не виплачувалася щомісячна додаткова винагорода у розмірі 100000 грн. Також позивач зазначає, що грошове забезпечення підлягає індексації, проте відповідачем за весь періо служби індексація не проводилась. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
29.03.2025 року представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просить у задоволенні позову відмовити. Зокрема, зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб № №3379=ІХ, яким внесено зміни в Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого абз. 1 п. 11 викладено у наступній редакції: « Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) ….. У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд». У зв'язку з набранням чинності вищезазначеного Закону, відповідно до абз. 5 пункту 15 розділу 1 наказу МОУ від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення не виплачується за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Щодо індексації грошового забезпечення зазначає, що з врахування правового висновку. Викладеного в постанові Верховного Суду по справі №420/1144/21 в постанові від 06.04.2023 протиправні дії військовою частиною не допускалися.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що в період з 26.11.2005 по 10.12.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частин НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами.
20.04.2022 старший лейтенант ОСОБА_1 отримав поєднане уламкове мінно-вибухове поранення лицевого відділу черепа та лобової, скроневої лівої ділянки. Забій головного мозку. Клінічно, множинний перелом кісток обох орбіт, лівої верхньощелепної пазухи. Травматичне розмодження лівого ока. Множинні поранення повік з відривом хряща лівого ока. Проникаюче корпосклеральне поранення з випадінням оболонок правого ока, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), що видана 26 окремою бригадою 18.06.2022 за №6/12-811.
Відповідно до Довідки Посольства України в Королівстві Нідерланди від 29.12.2023 №61219-500-24, ОСОБА_1 , прибув до Королівства Нідерланди 08.09.2022 та знаходиться на стаціонарному лікуванні, згідно з програмою направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією РФ проти України.
Відповідно до наказу командира НОМЕР_4 окремої бригади (по стройовій частині) від 16.09.2022 №231 на підставі листа Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2022 №29/20410/2-22 старший лейтенант ОСОБА_1 , командир розвідувальної роти, який перебував у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, вважати таким, що з 08.09.2022 вибув до м Доори Королівства Нідерланди, для отримання необхідної медичної допомоги.
Відповідно до листа експертного центра для слабозорих та незрячих Коніклейке Візіо Гет Лоо Ерф від 27.11.202 за вих.. №2023/AS/003 ОСОБА_1 з 19.06.2023 по 19.11.2023 проходив стаціонарне лікування у центрі та інтенсивну реабілітацію. ОСОБА_1 не завершив реабілітацію. Її продовжено на вісім тижнів.
Відповідно до листа Університетського медичного центру м. Утрехт, Нідерланди, від 03.01.2024 підтверджено, що ОСОБА_1 з 09.09.2022 перебуває на стаціонарному лікуванні у Королівстві Нідерладни в Університетському медичному центрі м. Утрехт (УМЦ).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.10.2023 №314 старшому лейтенанту ОСОБА_1 відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами від 06.09.2023, що набрали чинності від 05.10.2023), абзацу п'ятого пункту 15 розділу 1 наказу МОУ№260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зі змінами, що набрали чинності від 29.09.2023) з 01 жовтня 2023 зупинено виплату всіх видів грошового забезпечення (додаткові винагороди) до отримання висновку військово-лікарської комісії.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.01.2024 №5 вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків із відпустки для лікування у зв'язку з хворобою з м. Утрехт Королівство Нідерланди 04.01.2024 старший лейтенант ОСОБА_1 , який відповідно до наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 25.10.2022 №88 увільнений від займаної посади і з 25.10.2022 зарахований у розпорядження Голови Адміністрації Державної служби транспорту таз 08.09.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в Університетському медичному центрі м. Утрехт, згідно з програмою направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією РФ проти України. На підставі пункту 9 наказу МОУ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зі змінами, що набрали чинності від 29.09.2023) з 04.01.2024 поновити нарахування та виплату грошового забезпечення. Вважати таким, що вибув для проходження військово-лікарської комісії 04.01.2024..
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 20.02.2024 №46 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , призначеного на посаду наказом Голови Адміністрації від 16.02.2024 №26 старшим офіцером відділу підтримки управління підтримки Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, який прибув з військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 20.02.2024 зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 20.02.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Листом від 20.02.2025 за вих.. №9/91-413 військовою частиною НОМЕР_2 на адвокатський запит повідомила, що підстави для виплати грошового забезпечення за час перебування на лікуванні понад встановленні чинним законодавством строки не передбачено. Також зазначено, що ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося у повному обсязі та відповідно до встановленого порядку.
Вважаючи свої права щодо належного розрахунку та виплати грошового забезпечення порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XІІ (надалі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх з службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до першого абзацу пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції станом на 09.09.2022 - дату початку лікування позивача у стаціонарі) у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Законом України № 3379-IX від 06.09.2023, що набрав законної сили 05.10.2023, до вказаної статті внесено зміни, відповідно до якої абзац перший пункту 11 викладено в такій редакції: Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд".
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №411 затверджено Порядок направлення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на лікування за кордон (далі - Постанова №411).
Відповідно до вказаної Постанови №411 (в редакції станом н а 09.09.2022 - початок лікування позивача) направленню для лікування за кордон з метою отримання медичної та/або реабілітаційної допомоги підлягають особи із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалі у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - захисники України), за умови наявності висновку про необхідність направлення на лікування за кордон та письмового підтвердження готовності закладу охорони здоров'я іноземної держави на безоплатній основі прийняти на лікування.
Згідно п.2 Постанови №411 (станом на 09.09.2022) направлення захисників України на лікування за кордон ініціюється закладами охорони здоров'я, в яких вони перебувають на лікуванні та/або реабілітації, про що складається клопотання щодо необхідності направлення захисника України для лікування за кордон (далі - клопотання) у довільній формі.
У разі коли захисники України перебувають на лікуванні та/або реабілітації у закладах охорони здоров'я, які не належать до сфери управління державних органів, що входять до складу сектору безпеки і оборони, клопотання надсилаються такими закладами охорони здоров'я до відповідних закладів охорони здоров'я, які належать до сфери управління державних органів, що входять до складу сектору безпеки і оборони (далі - військово-медичні заклади), з такими документами:
згода захисника України або його законного представника на лікування за кордоном (за умови наявності висновку про необхідність направлення на лікування за кордон та письмового підтвердження готовності закладу охорони здоров'я іноземної держави на безоплатній основі прийняти на лікування) з обов'язковим наданням однозначної згоди на обробку персональних даних, що стосуються медичної інформації;
згода на обробку та передачу персональних даних закладам охорони здоров'я іноземних держав відповідно до законодавства у довільній формі;
виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою, затвердженою МОЗ.
Згідно п. 4 Постанови №411 військово-медичний заклад формує та надсилає до Командування Медичних сил Збройних Сил (далі - Командування Медичних сил):
дозвіл керівника складової сил безпеки і оборони, до якого належить захисник України, на виїзд за кордон (крім закладів охорони здоров'я, що належать до сфери управління Міноборони);
перелік захисників України, щодо яких наявні висновки про необхідність їх направлення на лікування за кордон, із зазначенням діагнозу/діагнозів та ускладнень відповідно до НК 025:2021 “Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я»;
висновки про необхідність направлення захисників України на лікування за кордон;
документи, зазначені у пункті 2 цього Порядку, - для кожного захисника України, щодо якого прийнято рішення про необхідність направлення на лікування за кордон.
Згідно п. 7 Постанови №411 після надходження до МОЗ листа-направлення з повним переліком документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку, МОЗ протягом двох робочих днів з дати реєстрації листа-направлення надсилає до МЗС запит з проханням підтвердити можливість надання на безоплатній основі медичних послуг іноземними закладами охорони здоров'я, які вже подали пропозиції щодо прийняття на лікування захисників України (далі -запит).
Разом із запитом МОЗ надсилає до МЗС перелік захисників України, щодо яких наявні висновки про необхідність їх направлення на лікування за кордон, із зазначенням діагнозу/діагнозів та ускладнень відповідно до НК 025:2021 “Класифікатор хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я».
МЗС через закордонні дипломатичні установи України протягом 10 календарних днів надсилає МОЗ лист, що підтверджує готовність закладів охорони здоров'я іноземних держав на безоплатній основі прийняти на лікування конкретних захисників України з надісланого переліку.
У разі коли у МОЗ відсутні пропозиції закладів охорони здоров'я іноземних держав щодо прийняття на лікування захисників України з відповідним діагнозом або щодо конкретного захисника України з надісланого переліку відсутнє підтвердження готовності закладу охорони здоров'я іноземної держави на безоплатній основі прийняти на лікування, МОЗ та МЗС вживають заходів для пошуку відповідних закладів охорони здоров'я іноземних держав.
Відповідно до п. 8 Постанови №411 (в редакції станом на 09.09.2022) МОЗ протягом двох календарних днів листом інформує Командування Медичних сил та Адміністрацію Держприкордонслужби про погоджений з іноземною стороною перелік захисників України, яких заклади охорони здоров'я іноземних держав можуть прийняти на лікування за кордоном.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2024 №111 внесно зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №411 пункт 8 доповнити абзацом такого змісту:
“Загальний час перебування захисника України на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров'я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати 12 місяців підряд.»;
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі, також - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі, також - Порядок №260).
Згідно з 1-3 абзацами пункту 9 розділу І Порядку №260 виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Суд зазначає, що необхідність продовження безперервного лікування позивача у період з 08.09.2022 по 03.01.2024 підтверджено відповідними листами закордонного медичного закладу та не заперечується сторонами.
При цьому, представником відповідача не заперечується сам факт перебування позивача на стаціонарному лікування у медичних закладах закордоном та обізнаність командира військової частини НОМЕР_2 про необхідність продовження позивачем лікування.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).
Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом'якшення юридичної відповідальності. За таких умов створюється ситуація, при якій особа, виконуючи свій обов'язок щодо захисту територіальної цілісності та незалежності Держави, отримавши захворювання, яке пов'язане із захистом Батьківщини та яке зумовило необхідність перебування на тривалому лікуванні за кордоном, залишилася без будь якого забезпечення. Недотримання Державою зі свого боку обов'язку щодо належного соціального захисту військовослужбовців ставить під сумнів впевненість військовослужбовців у тому, що ризикуючи своїм життям та здоров'ям в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, вони отримають належний соціальних захист, в тому числі у разі необхідності довготривалого лікування захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. Невиконання державними органами заходів соціального захисту військовослужбовців не може сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни та підриває обороноздатність Держави.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення в повному обсязі за період перебування на стаціонарному лікуванні за жовтень - грудень 2023 року включно.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що слід визнати протиправними дії відповідача, що полягає у припиненні виплати позивачу грошового забезпечення за основними займаними посадами з врахуванням всіх видів нарахувань згідно з пунктом 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за період з за жовтень - грудень 2023 року включно.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання військову частині НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату позивачу за період з жовтня по грудень 2023 року включно щомісячної додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. суд зазначає наступне.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», пунктом першим якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 підставою для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень є те, що військовослужбовці:
1) беруть безпосередню участь у бойових діях;
2) забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до абз. 4 пункту 1-Постанови №168 (на час спірних правовідносин) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
Аналогічні норми містить і Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі Порядок №260), які набрали чинності 01.02.2023.
Так, пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Тобто норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди а саме: пов'язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2024 року у справі № 520/16191/23 та від 27.11.2024 року у справі № 380/20587/23.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Водночас суд наголошує, що оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, очевидно, що застосування норм Постанови №168, яка регулює питання виплати додаткової винагороди, повинно відбуватися з урахуванням положень Закону №2011-ХІІ та прийнятого на його підставі Порядку №260.
Довідкою від 18.06ю2022 №6/12-811 підтверджено те, що поранення позивачем отримано під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань.
В довідці указано, що вони є Додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, тому ці довідки є підставою для видання наказу про виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Суд встановив, що позивач у періоди з 09.09.2022 по 03.01.2024 проходив лікування в медичних закладах за кордоном Вказані періоди лікування підтверджуються медичними документами, які надані до матеріалів справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з жовтень-грудень 2023 року.
Отже, відповідачем не надано та в матеріалах даної справи відсутні докази нарахування і виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно дням перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я за жовтень - грудень 2023 року.
Відтак, суд вважає, що бездіяльність відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі до 100000 гривень за вищевказаний період перебування позивача на лікуванні в закладах охорони здоров'я не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести індексацію грошового забезпечення за весь період служби з 26.11.2005 по 04.01.2024 суд зазначає наступне.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30.08.2016 по 28.02.2018 і зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо застосування при обрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - січень 2008 року, суд вважає з необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що вступила в силу з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Схема посадових окладів осіб військовослужбовців Збройних Сил України затверджена постановою КМ України № 1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності з 01.01.2008.
Після прийняття КМ України постанови № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
На законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців був встановлений у січні 2008 року (постанова КМ України № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб") та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова КМ України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб").
Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Тобто, з 01.12.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені порядком №1078.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10.09.2020 у справі №200/9297/19-а, де судом прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.
З огляду на вищевикладене, з метою захисту прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за період з 30.08.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року .
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по по 31.12.2022 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд зазначає таке.
З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовців, у тому числі і позивача, правила нарахування індексації не змінилися та березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). Визначення березня 2018 року як базового місяця у межах цієї справи не є спірним.
При цьому для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п'ятий пункту 5 Порядку №1078).
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Таким чином, якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Проте у разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, фактично врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при неврахуванні вимог абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення з 01.03.2018.
З огляду на неможливість суду самостійно здійснювати розрахунки суми індексації, що є дискреційними повноваженнями відповідача, належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу та з урахуванням виплаченої раніше суми.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо призупинення ОСОБА_1 нарахування та виплати грошового забезпечення у період жовтень - грудень 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за основними займаними посадами з врахуванням всіх видів нарахувань згідно з пунктом 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за період з за жовтень - грудень 2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн, пропорційно дням перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період жовтень - грудень 2023 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31.12.2022 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук