м. Вінниця
04 листопада 2025 р. Справа № 120/11311/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.08.2025, мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою від 19.08.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також витребувано докази та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
04.09.2025 на електронну адресу суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначає, що позивач звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв'язку з наявністю матері з другою групою інвалідності. Зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача, рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 27.06.2025 протоколом №24 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи.
На виконання вимог ухвали суду від 19.08.2025 відповідачем 04.09.2025 надано витребувані матеріали.
09.09.2025 через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зауважив, що позивачем не надано документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи тому, що у позивача є рідний брат. Саме з тієї причини, на переконання позивача, до матеріалів справи додано нотаріально засвідчену заяву матері ОСОБА_1 , відповідно до якої з числа осіб першого ступення споріднення для свого утримання (догляду) обирає саме позивача.
29.09.2025 через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення адміністративного позову.
Ухвалою від 30.09.2025 у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
23.06.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов'язаний, який утримує одного із своїх батьків з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду зазначеної заяви винесено рішення комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі протоколу № 24 від 27.06.2025, у зв'язку невідповідністю поданих документів, що підтверджують право на відстрочку, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 ЗУ № 3543-XII.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Тобто, саме під час мобілізації військовозобов'язані, які, зокрема, мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, не підлягають призову на військову службу, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Так, позивач 23.06.2025 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у зв'язку з тим, що він має матір із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12 ААГ від 09.09.2024 № 810390. Отже, вказаним вище документом, який міститься в переліку документів, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, підтверджується, що матір позивача є інвалідом ІІ групи.
До поданної заяви позивач долучив нотаріально завірену заяву матері, у якій остання вказала, що для свого утримання (догляду) з числа військовозобов'яних членів родини першого ступення споріднення обирає саме ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що з 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст. 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (п. 59 Порядку № 560).
Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Як зазначалось судом вище, відповідач за результатом розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів відмовив у наданні відстрочки від призову.
Причиною відмови у наданні відстрочки від призову у повідомленні відповідачем зазначено: невідповідність поданих документів, що підтверджуть право на відстрочку, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.
З приводу підстави для відмови, означеної відповідачем, суд зауважує, що з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що його матір є особою з інвалідністю ІІ групи.
Суд наголошує, що згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що матір позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново. До заяви про надання відстрочки ОСОБА_1 було подано заяву матері, у якій остання вказала на вибір позивача. Додаткових документів для підтвердження цих обставин надавати відповідачу не потрібно.
У контексті сформованої відповідачем відмови у наданні позивачу відстрочки, суд відмічає, що комісія, відповідно до вимог абзацу 1 пункту 60 Порядку № 560, здійснює вивчення отриманих заяви та підтвердних документів, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує дані з публічних електронних реєстрів.
Суд наголошує, що у разі виникнення сумнівів у достовірності наданих заявником документів, які підтверджують право на відстрочку від призову, відповідач має право самостійно звертатися із запитами до відповідних органів державної влади. Мета таких запитів - перевірка або спростування права позивача на відстрочку.
Водночас, матеріали справи не містять інформації про те, що відповідач здійснив будь-які запити з цього приводу.
Отже, із зазначеного слідує, що відповідачем, не надано до суду доказів подання позивачем недостовірної інформації та існування інших осіб зобов'язаних утримувати за законом матір позивача.
Суд наголошує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повинна бути пропорційною, та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи суд вважає, що позивач виконав всі необхідні дії, передбачені законодавством, для отримання ним відстрочки, а саме: подав відповідачу заяву про надання відстрочки, пакет встановлених Порядком №560 документів, що підтверджують його право на відстрочку згідно з п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Натомість, відповідач не вказав, яким чином, окрім вже поданих документів, позивач може підтвердити факт відсутності у його матері інших працездатних членів сім'ї, які б могли її утримувати.
З огляду на вище викладене, суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано належні та достатні документи, відповідно до вимог додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що мати позивача, як особа з інвалідністю, сама обрала, хто з військовозобов'язаних членів своєї родини першого ступення спорідненості буде здійснювати за нею догляд, а тому оскаржуване рішення про скасування наданої позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що мати позивача не має інших осіб з числа невійськовозобов'язаних, які відповідно до закону зобов'язані її утримувати, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що на момент вирішення питання про розподіл судових витрат представником позивача надано суду копію ордера на надання правничої допомоги серії ВХ №1103464 від 12.08.2025 та попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат .
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги укладений між позивачем та адвокатом Шевчишиним Максимом Євгеновичем, відсутній акт прийому передачі послуг до договору про надання професійної правничої допомоги, а також представником позивача не надано суду доказів сплати судових витрат на правничу допомогу (квитанція, платіжне доручення тощо).
У наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.
Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у справі № 922/2604/20.
Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов'язковою і пов'язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг) і ті, які були реально необхідними.
За таких обставин, оскільки стороною позивача не додержані приписи ч.4 ст.134 КАС України, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як відомо з матеріалів справи, позивачем, під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Зважаючи на наведені вище обставини, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь позивача суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №24 від 27.06.2025 р. про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 .
Зобов'язати комісію з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 (тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
Рішення суду складено 04.11.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна