Справа № 517/1092/25
Провадження № 2-з/517/7/2025
03 листопада 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області в складі
головуючого судді Меєчка О.М.,
за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.,
розглянувши у судовому засіданні в с-щі Захарівка заяву адвоката Непомнющого Олександра Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом представника позивача - адвоката Непомнющого Олександра Миколайовича, поданим в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
установив:
Представник позивачки - адвокат Непомнющий О.М. через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
У подальшому представник позивачки через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову. У заяві вказує, що позивачкою подано позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 09 листопада 2023 року в розмірі 5637074 гривень 35 копійок. Станом на дату звернення до суду відповідач свідомо ухиляється від виконання грошового зобов'язання, не вживає жодних дій для його погашення та відмовляється від контактів з позивачкою. Відповідач є власником нерухомого майна, а саме: земельних ділянок площею 0,15 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0837 та площею 0,125 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0838, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 448526419 від 21 жовтня 2025 року. Наразі існує реальна загроза відчуження майна, передання його третім особам або вчинення інших дій, що можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Отож з метою гарантування реального виконання рішення суду у разі задоволення позову та запобігання прихованню або вчинення будь-яких інших дій відповідачем щодо уникнення відповідальності перед позивачем, представник позивача просить суд накласти арешт на вказані вище земельні ділянки та заборонити відповідачу і будь-яким іншим особам відчужувати, обтяжувати, передавати в заставу чи іншим чином розпоряджатися вказаними об'єктами.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Умовою застосування заходів для забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц, від 13 січня 2020 року у справі№922/2163/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі (постанова ВС у складі Касаційного господарського суду у справі № 916/3599/23 від 11 січня 2024 року).
Судом установлено, що предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів в загальному розмірі 5637074 гривень 35 копійок, що складається з основної суми боргу, нарахованих процентів, пені та інфляційних втрат.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта № 448526419 від 21 жовтня 2025 року установлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0837, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,125 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0838, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
У даній довідці (інформації) містяться записи про обтяження у виді заборони на нерухоме майно:
- земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0837, дата реєстрації обтяження 11 лютого 2016 року, підстава обтяження договір іпотеки, серія та номер 90, виданий 11 лютого 2016 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Вініцьким Б.В.;
- земельну ділянку, площею 0,125 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0838, дата реєстрації обтяження 29 листопада 2007 року, дата перенесення запису до реєстру 11 лютого 2016 року, підстава обтяження договір іпотеки, 4316, 29 листопада 2007 року, ОСОБА_3 приватний нотаріус.
Водночас, як зазначено постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, за правилом частин п'ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб'єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).
Отож, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб'єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому, суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.
У випадку забезпечення позову у справі, де іпотекодержатель не є учасником справи, та в якій забезпечується позов щодо майна, переданого в іпотеку, та право іпотекодержателя ця особа набула до забезпечення позову, права та інтереси іпотекодержателя захищені правилами пріоритетності іпотеки, й потреби в оскарженні будь-якого забезпечення позову, з огляду на порушення прав іпотекодержателя, немає.
Отже, накладення арешту на вказані вище земельні ділянки в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики ніяким чином не порушує прав іпотекодержателів, які, незалежно від результату розгляду даного позову, залишатимуться такими, а забезпечення позову у виді накладення арешту на земельні ділянки не скасовує іпотеку чи пріоритетність іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в майбутньому.
Згідно довідки № 10/30 від 30 жовтня 2025 року про визначення найбільш імовірної ринкової вартості земельних ділянок площею 0,15 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0837 та площею 0,125 га, кадастровий № 5123755800:01:003:0838 наданої оцінювачом ОСОБА_4 (кваліфікаційне свідоцтво ФДМУ МФ № 8553 від 17 листопада 2012 року) вбачається, що найбільш імовірна вартість вказаних вище земельних ділянок складає 5487557 гривень.
З матеріалів справи убачається, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав та грошові кошти позивачці не повернув.
Тобто, судом установлено, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Отож, оскільки представник позивачки звернувся з позовом про стягнення боргу за договором позики та у випадку задоволення позову, з урахуванням пріоритетності на задоволення вимог іпотекодержателя, борг може бути погашений за рахунок майна відповідача, суд дійшов висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане вище майно, з огляду на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав позивачки, за захистом яких вона через свого представника звернулась до суду, і такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачкою вимогами.
Застосований вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися ним обмежується на певний час.
Водночас, суд не вважає за доцільне додатково вживати такий захід забезпечення позову як заборона відповідачу чи будь-яким іншим особам відчужувати, обтяжувати, передавати в заставу чи іншим чином розпоряджатися вказаними земельними ділянками (заборона вчиняти певні дії), адже арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі 567/459/23 від 24 липня 2024 року, згідно з яким при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про держреєстрацію речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів.
За таких обставин, заява представника позивачки про забезпечення позову підлягає задоволенню частково.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.
Суд зазначає, що забезпечення позову має тимчасовий запобіжний характер і спрямоване на забезпечення можливості виконання ймовірного рішення суду та на недопущення порушень прав осіб, інтересів яких стосується спір.
Відповідно до частин 1, 2 статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись статтями 149, 151, 152, 153, 157, 258-260, 353 ЦПК України, суд
постановив:
Заяву представника позивачки - адвоката Непомнющого Олександра Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом представника позивача - адвоката Непомнющого Олександра Миколайовича, поданим в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Накласти арешт на належне відповідачу ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме:
- земельну ділянку з кадастровим номером 5123755800:01:003:0837, площею 0,15 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 846259651237, номер відомостей про речове право 13211452;
- земельну ділянку з кадастровим номером 5123755800:01:003:0838, площею 0,125 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 846334851237, номер відомостей про речове право 13212715.
В іншій частині заяви відмовити.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
За даною ухвалою суду, як виконавчим документом:
стягувачем є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
боржником є: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Строк пред'явлення до виконання - три роки.
Копію ухвали надіслати до відома учасникам справи.
Копію ухвали надіслати для виконання до Великомихайлівського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя