Справа № 522/19950/23
Провадження № 2-з/522/588/25
про забезпечення позову
03 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши заяву представника позивача адвоката Тертицького Вадима Олександровича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою,
07.05.2025 заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/19950/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 155 888,00 грн матеріальної шкоди та 20 000,00 грн моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою, що сталась 05.09.2022, 1 758,97 грн витрат по сплаті судового збору, 4 000,00 грн витрат на проведення експертизи та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
06.10.2025 відповідач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про перегляд заочного рішення від 07.05.2025 у справі № 522/19950/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою.
29.10.2025 ухвалою суду заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2025 року у справі № 522/19950/23 задоволено частково. Скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2025 року у справі № 522/19950/23, постновлено здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено справу до розгляду на 11 год. 40 хв. 27 листопада 2025 року у приміщенні суду за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 33, зал № 223.
30.10.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок загальною площею 173,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2167777951101), що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
В обґрунтування вимог заяви представник позивача зазначає про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення у даній справі, а саме: 1. Відповідач не проживає за зареєстрованим місцем проживання. Даний факт підтверджується інформацією наданою Відповідачем особисто в судовому засіданні у даній справі, яке відбулось 29 жовтня 2025 року та зафіксовано на технічному записі; 2. Відповідач не має жодних доходів. Даний факт підтверджується інформацією наданою ДПС України та ПФ України в рамках виконавчого провадження 79070269, які додаються; 3. Відповідач не має грошових коштів на рахунках в банках на які може бути звернуто стягнення. Даний факт підтверджується тим, що в рамках виконавчого провадження 79070269 за період з 10.09.2025 року по 29.10.2025 року приватний виконавець не отримав коштів з банківських рахунків Відповідача. Інформація про ВП 79070269 станом на 29.10.2025 року додається; 4. В період з моменту ДТП, яка сталася 05 вересня 2022 року по сьогодні Відповідач продав частину свого нерухомого майна, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 78441751101). Даний факт підтверджується відомостями з Реєстру речових прав. Інформаційна довідка 449806672 додається.
Станом на сьогодні у Відповідача є тільки житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним, яка є невід'ємною частиною будинку. Даний факт підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав. Інформаційна довідка 449807351 додається.
Тобто, єдиним майном за рахунок якого Позивач зможе виконати можливе судове рішення у даній справі є житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним, яка є невід'ємною частиною будинку.
Позивач акцентує, що до моменту винесення судового рішення у даній справі Відповідач, без відома суду чи Позивача, може безперешкодно відчудити вищезазначений будинок, що в подальшому унеможливить виконання судового рішення, у разі задоволення позову, так як іншого майна та доходів Відповідач не має.
Також позивач вказує, що в рамках виконавчого провадження 79070269 на майно Відповідача було накладено арешти, але в зв'язку із скасуванням заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2025 року у справі № 522/19950/23 таке виконавче провадження буде закрите та відповідно скасовано накладені арешти.
Надавши належну правову оцінку підставам, якими позивач обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про її задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 175 423,00 грн та моральної шкоди у розмірі 180 500,00 грн, що разом складає 355 923,00 грн.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За нормами ст. 149 ЦПК України суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
За змістом ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 вищевказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії.
Отже, суд при з'ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об'єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов'язаних з виконанням судового рішення.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав заявника не встановлений.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на житловий будинок загальною площею 173,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2167777951101, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), оскільки вважає, що невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання рішення суду, у разі задоволення позову.
Верховний Суд у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19, від 16.12.2019 у справі № 904/3459/19 та від 28.05.2021 у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).
Верховний Суд у зазначеній постанові зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає про те, що 29.10.2025 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заочне рішення по справі 522/19950/23 скасовано, а справу призначено до повторного розгляду. Проте існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення у даній справі, оскільки відповідач не проживає за зареєстрованим місцем проживання, не має жодних доходів (підтверджується інформацією наданою ДПС України та ПФ України в рамках виконавчого провадження 79070269), відповідач не має грошових коштів на рахунках в банках на які може бути звернуто стягнення (підтверджується фактом того, що в рамках виконавчого провадження 79070269 за період з 10.09.2025 по 29.10.2025 приватний виконавець не отримав коштів з банківських рахунків Відповідача), в період з моменту ДТП 05.11.2022 по сьогодні Відповідач продав частину свого нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (підтверджується відомостями з Реєстру речових прав). Станом на сьогодні у Відповідача є тільки житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним, яка є невід'ємною частиною будинку. Даний факт підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав. Тобто, єдиним майном за рахунок якого Позивач зможе виконати можливе судове рішення у даній справі є зазначені житловий будинок та земельна ділянка під ним. Але, до моменту винесення судового рішення у даній справі Відповідач може безперешкодно відчудити вищезазначений будинок, що в подальшому унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову, так як іншого майна та доходів Відповідач не має.
Ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини справи, відсутність доказів наявності у відповідача коштів у заявленій позивачем сумі стягнення, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є накладення арешту на житловий будинок загальною площею 173,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2167777951101), що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , а відтак заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 157, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд
Заяву представника позивача адвоката Тертицького Вадима Олександровича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених дорожньо-транспортною пригодою задовольнити.
Накласти арешт на на житловий будинок загальною площею 173,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2167777951101), що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п'ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Суддя І.А. Павлик