Справа № 509/2945/25
04 листопада 2025 року с-ще Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панасенка Є.М.,
за участю секретаря судового засідання: Проноза І.В.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 509/2945/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
В червні 2025 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з вимогою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення на його користь грошових коштів у розмірі 600000,00 грн. та судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.10.2020 року ОСОБА_1 надав позику ОСОБА_2 в розмірі 600000,00 грн. за укладеним договором позики. На підтвердження отримання позики відповідачем ОСОБА_2 було складено та підписано боргову розписку від 20.10.2020 року. За умовами договору позики ОСОБА_2 зобов'язалась повернути грошову суму у розмірі 600000,00 грн. не пізніше 20.10.2023 року. Однак, станом на 20.10.2023 року зобов'язання відповідачем виконано не було, кошти позивачу не повернуті. Тому позивач просить суд стягнути суму боргу з відповідача, а також покласти на неї судові витрати по оплаті судового збору.
Ухвалою суду від 11.06.2025 року провадження по справі відкрито, призначено підготовче засідання в даній справі.
30.06.2025 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому остання заперечує проти позову, просить в його задоволенні відмовити. При цьому в тексті відзиву відповідач не заперечує факту отримання у позивача грошових коштів у розмірі 600000,00 грн., проте через наявність форс-мажорних обставин - введення в державі воєнного стану, вона не має можливості повернути борг.
08.07.2025 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити, заперечення відповідача відхилити, оскільки останньою не доведено, що порушення зобов'язання сталося внаслідок непереборної сили.
Ухвалою суду від 24.07.2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач не з'явився, надіслав на адресу суду заяву відповідно до якої просив проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання з'явилася по невідомим суду причинам, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Суд, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку змісту заперечень стосовно позовних вимог у сукупності з наявними письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 надав до суду копію договору позики від 20 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), за умовами якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 в позику грошові кошти в сумі 600000 (шістсот тисяч) гривень.
Згідно п.2.2. вказаного Договору позики на підтвердження отримання грошових коштів позичальником надається позикодавцю розписка про отримання позичальником в розмірі одержаного за позикою в сумі 600000 грн. на потреби позичальника. Оригінал розписки зберігається у позикодавця і повертається позичальнику після виконання останнім всіх зобов'язань за цим Договором з відміткою про виконання зобов'язань.
Згідно пункту 2.4. Договору позики позичальник зобов'язується повернути позику в строк до 20.10.2023 року в повному обсязі разовим платежем.
На підтвердження факту отримання грошових коштів у сумі 600000,00 грн. від ОСОБА_1 позивачем надано до суду копію письмової розписки ОСОБА_2 від 20.10.2020 року, яка містить підпис останньої.
Строк повернення грошової суми у повному обсязі настав 20.10.2023 року, однак, відповідач умови договору не виконала, грошові кошти не повернула, що й зумовило необхідність для позивача звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що законом не передбачене обов'язкове нотаріальне посвідчення договору позики, а дійсність договору позики встановлюється його письмовою формою, якої сторони дотримались при укладенні договору позики.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно вимог ч. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Під час розгляду справи судом встановлено, що кошти у позивача відповідачка у вказаній сумі дійсно брала (підтверджено по тексту відзиву на позов), умови договору позики не виконала і гроші не повернула ні в обумовлений розпискою строк, ні на дату розгляду справи судом.
Відповідач у відзиві на позов не заперечувала факту укладення договору позики та те, що розписка була написана і підписана відповідачкою власноручно, а також факт отримання нею коштів.
Отже, відповідачка не виконала умови договору, грошові кошти у визначений розпискою строк не повернула, чим допустила прострочення виконання зобов'язання.
Щодо посилань представника відповідачки на воєнний стан, як на форс-мажорну обставину, що унеможливлює належне виконання зобов'язання, суд зазначає наступне.
На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст.14,14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
При цьому, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 16.07.2019р. у справі № 917/1053/18 та від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014р., за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно із ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні'Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014р. №44.
Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.
Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022р. у справі №359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Розглядаючи цивільно-правовий спір, суд зазначає, що матеріали справи не містять відповідного сертифікату ТПП України, яким підтверджувалась би обставина непереборної сили у виді військової агресії Російської Федерації проти України, що не дали можливості відповідачці виконати свої зобов'язання перед позивачем за договором позики від 20 жовтня 2020 року, також в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності обставин непереборної сили, тому дані посилання представника відповідачки не заслуговують на увагу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що факт введення воєнного стану не є підставою для звільнення відповідачки від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики у розмірі 600 000 грн. підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 6000,00 грн. сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 76-78, 141 ,263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму боргу за Договором позики від 20.10.2020 року у розмірі 600 000 шістсот тисяч) гривень 00 копійок, та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, а всього 606 000 (шістсот шість тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Є. М. Панасенко