КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ
Справа № 947/28250/25
Провадження № 2/947/4951/25
04.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та суми штрафу,
Позивач - ОСОБА_1 30.07.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та суми штрафу, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по сплаті аліментів станом на 08.01.2025 року у розмірі 284258,17 гривень та штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 142129,08 гривень, що в цілому становить 426387,25 грн.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в провадженні перебуває виконавче провадження №19518700, з примусового виконання виконавчого листа №2-3657/2010, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 13.05.2020 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/2 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 11.01.2010 року до досягнення старшим сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а потім по 1/3 частині всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а потім по 1/4 частині всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття меншим сином, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вказує позивачка, станом на 08.01.2025 року, встановлено розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментам на користь ОСОБА_7 на утримання дітей, станом на 08.01.2025 року, у твердій грошовій сумі 284 258,17 грн.
Також позивачкою зазначається, що відповідно до частини 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, заступником начальника Відділу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер Вітою Валеріївною, на боржника: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був накладений штраф на користь стягувача у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає: 142 129,08 грн.
З посиланням на вказані обставини та виниклу у відповідача заборгованість зі сплати аліментів та накладеного на нього розмір штрафу, позивачка звернулась до суду з даним позовом про стягнення вказаних сум.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04.08.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання, з повідомленням сторін по справі.
Вищевказаною ухвалою суду визначено відповідачеві п'ятнадцятиденний термін з дня отримання копії ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.
12.09.2025 року до суду надійшла заява від позивачки про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за її відсутності.
18.09.2025 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
До судового засідання призначеного на 04.11.2025 року сторони по справі не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.
Як вже судом зазначено, від позивачки наявна в матеріалах справи заява з висловленим волевиявленням про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Щодо неявки відповідача по справі, суд зазначає наступне.
Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Судом було отримано відповідь №1628662 від 01.08.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру та встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи вказане, оскільки відповідачем особисто не повідомлено суд про адресу місця проживання та адресу для листування, останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання відповідача.
Судова кореспонденція, у тому числі судова повістка з повідомленням про судове засідання призначене на 04.11.2025 року, повернута до суду без вручення.
Частиною 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Приймаючи вищевикладені положення, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про розгляд справи та дату, час і місце проведення судового засідання, однак не з'явився до суду без поважних причин, не скориставшись процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Підстави для відкладення судового засідання у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 04.11.2025 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що в провадженні Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №19518700, з примусового виконання виконавчого листа №2-3657/2010, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 13.05.2020 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/2 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 11.01.2010 року до досягнення старшим сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а потім по 1/3 частині всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а потім по 1/4 частині всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% встановленого Законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття меншим сином, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28.03.2019 року також встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за наслідком реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 , змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».
В межах вказаного виконавчого провадження, заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер В.В. складено розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно до якого у ОСОБА_2 станом на 08.01.2025 року наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 284258,17 грн.
Також, судом встановлено, що в межах вказаного виконавчого провадження №19518700, 06.03.2025 року заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер В.В. за наслідком утвореної суми заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, на підставі положень ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу, якою у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить в сумі 142129,08 грн. За даною постановою стягувачем визнано ОСОБА_1 . Також, у постанові визначено, що дана постанова про накладення штрафу є виконавчим документом та набирає законної сили з моменту її винесення та підлягає пред'явленню до примусового виконання протягом трьох років.
Будь-яких доказів на підтвердження оспорювання вищевказаного розрахунку заборгованості по аліментів та постанови про накладення штрафу до суду не надано.
Позивачка з посиланням на вказані обставини звернулась до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості по сплаті аліментів станом на 08.01.2025 року у розмірі 284258,17 гривень та суми штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 142129,08 гривень, що в цілому становить 426387,25 грн.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У відповідності до положень ч.1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 181 ЦПК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положеннями статті 18 ЦПК України врегульовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Статтею 195 СК України врегульовано питання визначення заборгованості за аліментами, визначеними у частці від заробітку (доходу), згідно з якою заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Законом України «Про виконавче провадження» у статті 1 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 4, 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Суд також зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.
Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.
Відповідний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №761/43598/21.
Як вбачається з даної справи, заявлений позивачкою до стягнення з відповідача розмір заборгованості зі сплати аліментів в сумі 284258,17 грн., виник у відповідача в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Малиновським районним судом міста Одеси на виконання рішення суду по цивільній справі №2-3657/2010.
Відповідний розмір заборгованості визначено державним виконавцем в межах відповідного виконавчого провадження, про що складено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 08.01.2025 року. Доказів на підтвердження його оспорювання з боку учасників виконавчого провадження до суду не надано, а відтак доказів на підтвердження наявності спору з приводу вказаної суми заборгованості зі сплати аліментів визначеної в межах виконавчого провадження ВП №19518700, матеріали справи не містять.
За наслідком викладеного, приймаючи вказані положення законодавства, суд зазначає, що розмір вказаної заборгованості за аліментами, яка виникла у відповідача в межах виконавчого провадження ВП №19518700, підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси по цивільній справі №2-3657/2010, на примусове виконання якого було видано 13.05.2010 року відповідний виконавчий лист, а відтак стягнення даної заборгованості не може бути самостійним предметом позову.
Таким чином вимоги позовної заяви ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати аліментів у сумі 284258,17 грн. до задоволення не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 142129,08 грн., суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що приймаючи встановлені судом обставини, вбачається, що позивачкою заявлено до стягнення з відповідача штраф в сумі 142129,08 грн., на підстави постанови про накладення штрафу від 06.03.2025 року, винесеної заступником начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фішер В.В. в межах виконавчого провадження №19518700, якою за наслідком утвореної суми заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, на підставі положень ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову, якою у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить в сумі 142129,08 грн., стягувачем за якою є ОСОБА_1 .
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція N 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону N 1404-VIII.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Приймаючи викладене, оскільки сума штрафу заявлена позивачкою до стягнення з відповідача, яка накладена на останнього на підстави про накладення штрафу від 06.03.2025 року, є стягнутою державним виконавцем у порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», підлягає самостійному примусовому виконанню в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», суд доходить до висновку що відповідне стягнення штрафу судом в судовому порядку на підставі вказаної постанови державного виконавця не може бути самостійним предметом позову.
Таким чином вимоги позовної заяви ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми штрафу у розмірі 142129,08 грн., до задоволення не підлягають.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та суми штрафу, є необґрунтованим, безпідставним, а відтак задоволенню не підлягає.
Приймаючи відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачкою у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 274, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовнної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості зі сплати аліментів - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 04.11.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко