Єдиний унікальний номер 643/13346/24
Номер провадження 22-ц/818/2891/25
04 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2025 року в складі судді Семенової Я.Ю. по справі № 643/13346/24 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопада 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк», АТ «Акцент -Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 26 вересня 2024 року має заборгованість у розмірі 23860,65 грн, яка складається з: 12438,72 грн - заборгованість за кредитом; 11421,93грн заборгованість по відсоткам.
Посилаючись на вказані обставини, АТ «Акцент - Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та судові витрати.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2025 року позов АТ «Акцент -Банк» залишено без задоволення.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів погодження умов кредитування. Умови та Правила надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», та Тарифи користування кредитною карткою не підписані відповідачем, а тому з огляду на їх мінливий характер не можуть вважатися складовою кредитного договору. Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 06 листопада 2018 року також не містить інформації щодо відсоткової ставки та її погодження відповідачем. Зважаючи, що в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 було внесено кошти, які зараховані у якості відсотків, правомірність нарахування яких не доведено, розмір цих коштів перевищує суму заборгованості, суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
20 березня 2025року засобами поштового зв'язку АТ «А-Банк» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, Банк просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку, а тому відсутні підстави для його звільнення від сплати заборгованості за кредитом та відсотки по ньому.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 не є релевантними до даної справи, оскільки у Паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» чітко зазначені всі умови кредитування, строки, процентна ставка тощо.
Також, навіть у разі непідписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів ( фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією) і вже повинен сплачувати процентну ставку.
Також Банк посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20, відповідно до яких підписання паспорту споживчого кредиту є належним повідомленням про умови кредитування.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше, ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», відповідно до умов якої він погоджується з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також, відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг отримає шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.а-bank.com.ua. Відповідач зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті А-Банку www.а-bank.com.ua. (а.с. 8).
Розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування у вказаній заяві не зазначено.
В цей же день відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту «Кредитна картка», який містить інформацію й, зокрема, про основні умови кредитування за картками «Універсальна» та «Універсальна Gold», зокрема, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача тощо. Зазначена інформація зберігала чинність та була актуальною до 01 січня 2019 року (а. с. 9).
Згідно з довідки за карткою, ОСОБА_1 було відкрито рахунок НОМЕР_1 та видано картку НОМЕР_2 строком до червня 2022 року (а. с. 17).
Відповідно до довідки за лімітами 06 листопада 2018 року відповідачці було встановлено кредитний ліміт, який в подальшому неодноразово змінювався та максимальний його розмір становив 17000 грн ( з 14 грудня 2018 року по 28 вересня 2021 року) (а.с 18).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2019 року станом на 24 жовтня 2024 року становить 23860,65 грн, яка складається з: 12438,72 грн - заборгованість за кредитом; 11421,93 грн заборгованість по відсоткам (а. с. 5-7).
Відповідно до ст.ст. 526, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У частині 1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частині 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Наявний в матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на платіжну картку та нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила були надані відповідачу для ознайомлення та були погоджені ним при підписанні Анкети-заяви.
У самій заяві відсутня інформація про вид банківської послуги, яку відповідач мав намір отримати, тип кредитної картки, кредитний ліміт, строк кредитування та відсоткову ставку.
Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 03 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення частини 1 ст. 364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок та умови надання кредитних коштів та відсоткову ставку, долучені до матеріалів справи Умови та правила не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.
Надані позивачем Умови та правила, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді кредитний ліміт, строк кредитування та процентну ставку.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння.
Таким чином, при укладенні договору з відповідачем банк не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Обґрунтовуючи розмір і порядок нарахування відсотків АТ «А-Банк» вказувало, що їх нарахування передбачено Тарифами банку та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», які є невід'ємною частою спірного договору, а також паспортом споживчого кредиту.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в АТ «А - Банк», які розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/ters, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ «А - Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.
Судова колегія зазначає, що в цьому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/ters) неодноразово змінювалися самим АТ «А - Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом до суду.
Спірний документ не підписано відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та тарифи розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку від 06 листопада 2018 року.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент - Банк».
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», які вважав узгодженими Банк.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що умови кредитування погоджено у Паспорті споживчого кредиту, то суд керується таким.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 доЗакону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною 3 цієї статті (частина 2статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, провадження №61-14545сво20.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як вбачається з виписки по картці від 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 активно користувалася карткою, проводив нею розрахунки, знімала кошти та поповнював картку. Жодних заяв до Банку про непогодження зі зміною кредитного ліміту нею не подавалось.
Проте, відповідно до виписки по картці, позивач нараховував відповідачу в рахунок заборгованості за кредитом відсотки, правомірність нарахування яких позивач не довів перед судом, у зв'язку з чим сума заборгованості відповідачки за Договором складає лише різницю між фактично отриманими коштами та загальну суму фактично внесених коштів на рахунок.
Із виписки по картці вбачається, що за період з 06 листопада 2018 року по 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було внесено 37511,19 грн, витрачено 60895,32 грн, сума комісій 497,87 грн, баланс на дату складання становив (-23860,65 грн). Між тим, відповідно до вказаної виписки, наведена Банком сума витрат у розмірі 60895,32 грн складається як із видатків, що були здійснені відповідачем під час користування карткою ( зняття готівки, оплата товарів та послуг), так із списаних відсотків за користування кредитом у розмірі 33676,02 грн. Отже, окрім використання кредитних коштів, збільшення заборгованості за кредитним договором обумовлювалось нарахуванням відсотків, які погоджені сторонами не було, а тому вони разом з комісією підлягає вирахуванню з витрат за картковим рахунком.
Зважаючи, що фактично ОСОБА_1 було витрачено 27309,30 грн ( 60895,32 -33676,02 грн), що є меншим, ніж сума коштів, що була внесена нею на рахунок 37511,19 грн, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заборгованості.
Вказані суми Банком не спростовано, свого контррозрахунку з зазначенням інших даних позивачем не надано, а тому судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи АТ «А-Банк» про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі 284/157/20 є необґрунтованими. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі, на яку посилається позивач, судами було встановлено факт отримання відповідачем картки певного типу (Універсальна Голд»), що у сукупності з іншими матеріали справи свідчило про обізнаність позичальника про умови кредитування. Між тим, в межах даної справи не вбачається можливим встановити, якими саме трьома картками користувався відповідач та саме на яких умовах, оскільки паспорт містить 2 програми кредитування з різними відсотковими ставками. Отже, підстави достеменно вважати, що сторонами було погоджено умови кредитування відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина