Єдиний унікальний номер 646/1146/25
Номер провадження 22-ц/818/5155/25
04 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Основ'янського районного суду м. Харкова Литвинова А.В. від 01 вересня 2025 року по справі № 646/1146/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г-2», загальною площею 71.7 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання, роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, роз'яснено учасникам справи про наявність у них прав та обов'язків, визначених ст. ст. 43, 44, 49 ЦПК України.
24 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила: поновити процесуальний строк на його подання та прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду в рамках цивільної справи № 646/1146/25 разом із первісним позовом ОСОБА_2 до неї про поділ майна подружжя; стягнути з ОСОБА_2 на її користь в якості грошової компенсації 1/2 частину вартості набутого за час перебування в зареєстрованому шлюбі цінного рухомого майна в загальному розмірі 561 911,50 грн; визнати укладений 04 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «А-2» загальною площею 72,7 кв м по АДРЕСА_1 , посвідчений ПН ХМНО Кравченко С.В. і зареєстрований у реєстрі за № 984 - недійсним; визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «А-2» загальною площею 72,7 кв м, по АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачів судові витрати.
Ухвалою судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідачки про поновлення строку для подання зустрічної позовної заяви - відмовлено, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 повернуто їй та роз'яснено право на звернення до суду з цим позовом у загальному порядку.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустила строк на подачу зустрічного позову, а також предмети і підстави первісного і зустрічного позовів є різними, позови мають різні предмети доказування, не пов'язані спільними доказами, що може значно затягнути розгляд справи, тому їх спільний розгляд не є доцільним.
На вказану ухвалу 18 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Мирось С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 разом із малолітнім сином, починаючи з кінця 2023 року і дотепер тимчасово проживає в Німеччині, у зв'язку з чим копію ухвали суду про відкриття провадження разом із позовною заявою і доданими до неї документами не отримувала і не могла отримати з об'єктивних причин. Крім того, ОСОБА_1 не було отримано і sms-повідомлення про виклик до суду, оскільки в позовній заяві було невірно вказано її номер телефону. Її представник фактично зміг ознайомитись з матеріалами справи 07 березня 2025 року та 18 березня 2025 року подав клопотання, в якому вказав про необхідність надання додаткового часу з метою узгодження правової позиції, збору додаткових доказів і підготовки зустрічного позову, у зв'язку з чим підготовче засідання було відкладено. 24 квітня 2025 року, до судового засідання, до суду було подано зустрічну позовну заяву, в якій відображено майже все набуте за час перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі майно. У подальшому чергове підготовче судове засідання 14 липня 2025 року було проведено без будь-якої фіксації технічними засобами, та головуючий запевнив, що копії судових рішень про прийняття зустрічного позову ОСОБА_1 і витребування доказів по справі будуть отримані в електронному кабінеті, орієнтовно, впродовж тижня. Однак, такі судові рішення так і не надійшли. Також судом не розглянуто клопотання про витребування доказів і забезпечення позову. У підготовчому засіданні 01 вересня 2025 року питання про повернення зустрічного позову не вирішувалось, та станом на дату наступного ознайомлення з матеріалами справи - 04 вересня 2025 року, в матеріалах справи не містилось ані технічного запису, ані протоколу судового засідання, ані будь-якої складеної секретарем судового засідання довідки, тобто така ухвала не проголошувалась. Суд фактично намагається перекласти свою повну бездіяльність і нездійснення судового розгляду впродовж невиправдано тривалого часу на начебто неприпустимі процесуальні порушення з боку відповідачки. Підстави як первісного позову, так і зустрічного виникли з одних правовідносин між подружжям з приводу виключно майна, набутого ними за час перебування в зареєстрованому шлюбі.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37 - 40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення зустрічного позову, яка входить до переліку ухвал суду, зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України, і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
За своєю суттю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
За змістом статті 193 ЦПК України умовами прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом є: взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
У пунктах 43, 44 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись, зокрема, у такому:
- обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;
- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись;
- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду (відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження №12-24гс19), у постановах Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 910/18778/20, від 02 червня 2022 року у справі № 922/4409/21).
Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.
Статтею 193 ЦПК України передбачено, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов'язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому, сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
Так, суд при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову повинен виходити з того, що наявність підстав, передбачених законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчить про наявність певного зв'язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв'язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі.
Метою пред'явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 143/346/22, провадження № 61-10815св22.
Частиною 3 статті 194 ЦПК України встановлено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин 1 та 2 статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Г-2», загальною площею 71.7 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
24 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь в якості грошової компенсації 1/2 частину вартості набутого за час перебування в зареєстрованому шлюбі цінного рухомого майна в загальному розмірі 561 911,50 грн; визнати укладений 04 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «А-2» загальною площею 72,7 кв м по АДРЕСА_1 , посвідчений ПН ХМНО Кравченко С.В. і зареєстрований у реєстрі за № 984 - недійсним та визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину цієї нежитлової будівлі.
Отже, предметом спору у цій справі є поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Зважаючи на те, що обидва позови взаємопов'язані, оскільки виникають з одних правовідносин щодо поділу майна подружжя, спільний їх розгляд є доцільним, сприятиме правильному вирішенню справи, так як при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд має встановити обсяг спільно нажитого майна, вимоги за ними здатні до зарахування, отже висновок суду про повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 через недоцільність її розгляду з первісним позовом є помилковим. Виходячи з наведеного, посилання суду на те, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду може затягнути розгляд справи та істотно розширить предмет доказування, колегія суддів вважає безпідставним.
Щодо висновків суду про пропуск ОСОБА_1 строку на подання зустрічного позову колегія суддів виходить з такого.
Повертаючи зустрічну позовну заяву суд першої інстанції, зокрема, вказав, що зустрічний позов подано з порушенням строку, при цьому, причин поважності його пропуску представник відповідачки не зазначив.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.
Згідно ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Відзив на позовну заяву подається відповідачем у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.1 ст. 191 ЦПК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно зі ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання, роз'яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, роз'яснено учасникам справи про наявність у них прав та обов'язків, визначених ст. ст. 43, 44, 49 ЦПК України.
Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 не отримала, вона повернута до суду з відміткою від 27 березня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 42).
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, слід вважати, що вона отримала таку ухвалу 07 березня 2025 року, в день ознайомлення її представника адвоката Мирось С.В. з матеріалами справи (а.с. 28 зворот).
У подальшому 18 березня 2025 року, тобто до спливу 15-денного строку на подання відзиву, адвокат Мирось С.В. подав до суду заяву, в якій, зокрема, просив продовжити визначений ухвалою суду від 20 лютого 2025 року процесуальний строк для підготовки і подання до суду зустрічної позовної заяви, заяв і клопотань з процесуальних питань, враховуючи значний обсяг набутого сторонами у шлюбі майна, необхідність отримання додаткової інформації щодо цього майна та узгодження позиції ОСОБА_1 щодо обрання ефективного способу захисту своїх прав (а.с. 32-35).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Всупереч вимогам вказаної статті, суд першої інстанції будь-якого процесуального рішення з приводу поданого представником відповідачки 18 березня 2025 року клопотання не ухвалив, питання щодо продовження процесуального строку чи відмови у його продовженні не вирішив, та залишив клопотання без належного реагування.
24 квітня 2025 року ОСОБА_1 через представника подала до суду зустрічний позов, в якому просила, зокрема, поновити процесуальний строк на його подання.
Відсутність у зустрічному позові доводів щодо поважності причин пропуску строку не може бути підставою для його повернення з огляду на те, що такі доводи були викладені у клопотанні від 18 березня 2025 року, та їм суд першої інстанції будь-якої оцінки не надав.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на час постановлення оскаржуваної ухвали підготовче засідання у справі ще тривало і не було закрито, тобто прийняття зустрічного позову на цій стадії відповідало б вимогам процесуального законодавства.
Враховуючи зазначене, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до статті 379 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.
Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, та справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання щодо стягнення судових витрат апеляційним судом не вирішується.
Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2025 року скасувати, справу направити до Основ'янського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина