Номер провадження: 11-кп/813/2584/25
Справа № 521/4498/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162470000768, внесеному до ЄРДР 12 червня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.301, ч.3 ст.156-1, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора було задоволено, та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 06 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих йому злочинів, які поєднані з застосуванням насильства, а також наявність ризиків, визначених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу та продовжують існувати.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду необґрунтована та незаконна, з огляду на наступне:
- ризики, заявлені прокурором, відсутні та нічим не підтвердженні;
- судом не враховано, що обвинувачений має постійне місця мешкання, що, на його думку, свідчить про можливість застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту або визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Позиції учасників судового розгляду.
30.10.2025 року на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява прокурора Хаджибейської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 , у якій останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, розгляд проводити у його відсутності.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК України, думку захисника, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора, який повідомлений про розгляд справи належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12024162470000768, внесене до ЄРДР 12.06.2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.301, ч.3 ст.156-1, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що в рамках даного кримінального провадження відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, обумовлені наступним.
Зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.301, ч.3 ст.156-1, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України, які за класифікацією кримінальних правопорушень, передбачених ст.12 КК України, відносяться до нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочину, за вчинення яких обвинуваченому може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів зазначає, що судом було взято до уваги особу обвинуваченого, який неодружений, офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, що свідчить про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, які можуть утримати останнього за місцем свого проживання.
Також неможна виключати наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, підтвердженням чого є обставина щодо знищення ОСОБА_7 важливих речових доказів, а саме умисне пошкодження свого мобільного телефону із робочого стану, що мало унеможливити доступ до інформації, яка могла мати істотне значення для кримінального провадження.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Оскільки покази осіб, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, на думку колегії суддів, не можна визнавати недоведеним існування ризику, визначеного п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки відносно ОСОБА_7 , на розгляді Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження за ч.2 ст.301, ч.2 ст.156, ч.1 ст.301-1 КК України, що дає підстави припускати, що, перебуваючи на свободі, обвинувачений може продовжувати вчиняти нові аналогічні злочини.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Посилання в апеляційній скарзі сторони захисту на наявності у обвинуваченого ОСОБА_7 постійного місця мешкання, що на його думку, свідчить про можливість застосування до нього запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, на думку апеляційного суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За наведених обставин, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.153 та ч.6 ст.153 КК України, із застосуванням насильства, продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про існування реальних ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м'який, з великою вірогідністю може виявитися нездатною для запобігання існуючим ризикам, та може завадити завершенню судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не слугуватиме виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Враховуючи вище наведене, доводи захисника про можливість застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, або визначення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162470000768, внесеному до ЄРДР 12 червня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.301, ч.3 ст.156-1, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4