Номер провадження: 11-кп/813/1434/25
Справа № 523/19855/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023163470000361 від 26.05.2023 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого та офіційно не працевлаштованого, (зі слів) зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, зокрема востаннє:
- 08.07.2021 вироком Малиновського районного суду м. Одеси за ч. 2 ст. 121, ст. 128, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ст.ст. 70, 72 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років, з конфіскацією майна, звільнений 13.08.2021 року за відбуттям строку покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі стром на 5 років.
В порядку ст.ст. 72, 63 КК України, строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з часу фактичного затримання і поміщення до кримінально-виконавчої установи Міністерства юстиції України, виконання чого доручити ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
Також вироком вирішено долю речових доказів, стягнуто процесуальні витрати та скасовано заходи забезпечення кримінального провадження.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнаний винним в тому, що 08.09.2024, приблизно о 03:00 годині, ОСОБА_8 , достовірно знаючи про військову агресію рф та впровадження на території України воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» і затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», дію якого неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України, затверджених законами України, зокрема Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 №3891-ІХ, строк дії якого продовжено з 05:30 години 12.08.2024 строком на 90 діб, маючи кримінально-протиправний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном в умовах воєнного стану, перебуваючи у дворі будинку №66 корпус №2 по вулиці Академіка Заболотного в м. Одесі, пересвідчившись у відсутності уваги за його діями з боку сторонніх осіб, діючи умисно і таємно, з корисливим мотивом і з метою особистого збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, заліз на балкон другого поверху зазначеного будинку, де віджавши москітну сітку, через вікно проник до квартири АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав належні потерпілій ОСОБА_9 мобільний телефон «MOTOROLA G32» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , в корпусі золотистого кольору, вартістю 4626,67 гривень, а також мобільний телефон «HUAWEI P smart» imei1: НОМЕР_3 , imei2: НОМЕР_4 , в корпусі чорного кольору, вартістю 4998,96 гривень, заволодівши якими вказаний підсудний з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд і спричинивши таким чином потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 9625,63 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в частині призначеного судом покарання.
Доводи обґрунтовує тим, що призначене судом покарання не відповідає особі обвинуваченого.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 є визнання вини в повному обсязі, його щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину.
Просить вирок суду змінити та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, не пов'язане з позбавленням волі.
Потерпіла ОСОБА_9 та обвинувачений ОСОБА_8 будучи належним чином сповіщеними про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили.
При цьому клопотань про обов'язкову участь потерпілої у судовому засіданні не заявлялось.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив про можливість розгляду справи без участі обвинуваченого.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора та захисника обвинуваченого, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілої та обвинуваченого, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності даних осіб.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З матеріалів справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України, визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі.
За таких обставин суд першої інстанції за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, з'ясувавши, що учасники провадження правильно розуміють зміст цих положень закону, а також роз'яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин об'єднаного кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.
У апеляційній скарзі сторони захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність вини у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер і обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, корисливу спрямованість кримінально-протиправного діяння, його суспільну небезпечність та те, що в силу ст. 12 КК України скоєне ним кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів проти власності, що мало місце під час дії воєнного стану в Державі та збройної агресії рф проти України, наявність матеріальних претензій потерпілої ОСОБА_9 до підсудного, характеризуючі дані останнього та стан його здоров'я., наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Зокрема обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, суд першої інстанції відніс визнання обвинуваченим провини в обсязі висунутого обвинувачення у даному кримінальному провадженні.
При цьому, суд не погодився з позицією органу досудового розслідування та прокурора стосовно зазначення в обвинувальному акті, що до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 стороною обвинувачення було віднесено щире каяття, оскільки протягом досудового розслідування і судового розгляду даного кримінального провадження, підсудний ОСОБА_8 , незважаючи на визнання своєї провини та перебування на волі, з часу вчинення інкримінованого злочину заподіяну потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду - не відшкодував.
Згідно з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 у справі №51-275км17), щире каяття особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, у бажані виправити наслідки вчиненого.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції не було встановлено.
Також, судом враховано те, що ОСОБА_8 є раніше неодноразово судимим та востаннє - за скоєння аналогічних тяжких злочинів корисливої спрямованості, має непогашену й незняту у встановленому законом порядку судимість; зі слів - забезпечений місцем реєстрації в м. Одесі, але постійного місця проживання не має; на обліку в КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» та КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР не перебуває; неодружений і утриманців не має; офіційно не працевлаштований і на обліку в центрі зайнятості не значиться, суспільно-корисною працею під час дії воєнного стану в Державі не займається; зі слів - не паспортизований і на військовому обліку в ТЦК та СП у визначеному законодавством порядку не перебуває.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сукупність наведеного свідчить про схильність підсудного ОСОБА_8 до кримінально-протиправної поведінки, про відсутність критичного ставлення до своєї поведінки і осуд вчиненого, про небажання вставати на шлях виправлення і виконувати свій конституційний обов'язок у захисті Вітчизни під час збройної агресії рф (ст. 65 Конституції України), про нехтування правилами законослухняної поведінки в суспільстві, що одночасно обумовлює доцільність його виправлення і недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень лише в умовах ізоляції від суспільства.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання за ч. 4 ст. 185 КК України саме у вигляді реального позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, без застосування ст. 75 КК України, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також сталу практику Верховного Суду, згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому обрана, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для його пом'якшення, не знаходить.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_8 , вчинив злочини у період війни, яка триває в Україні, у зв'язку з нападом РФ, Законом України затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Вчиняючи крадіжку в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_8 , знехтував всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час, здійснив посягання на майно фізичної особи, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.
Апеляційний суд вважає, що вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
Таким чином колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даними про його особу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023163470000361 від 26.05.2023 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4