Справа № 149/2703/25
Провадження №11-кп/801/1145/2025
Категорія: крим.
Доповідач: ОСОБА_1
04 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря ОСОБА_4
прокурора в режимі відеоконференції ОСОБА_5
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року про продовження заходу забезпечення кримінального провадження - запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України, -
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на строк 60 днів, до 21 грудня 2025 року включно.
Мотивуючи прийняте рішення суд зазначив, що в судовому засіданні прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання процесуальних рішень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 ставиться питання про скасування ухвали Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та істотне порушення кримінального процесуального закону. Просить винести рішення, яким поряд із триманням під вартою визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду є незаконна та необґрунтована,
винесена без урахування всіх фактичних обставин справи, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недостатність підстав для визначення обвинуваченому розміру застави так як обвинувачений має постійне місце проживання де зарекомендував себе з позитивної сторони, міцні соціальні зв'язки, тривалий час здійснював догляд за своїм малолітнім сином.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважаючи ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав викладених в ній та просили задовольнити її в повному об'ємі.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Висновки суду про необхідність продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованими.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з ухвали суду, прокурором в судовому засіданні та матеріалами кримінального провадження доведено наявність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України, два з яких відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, крім того, два з інкримінованих йому протиправних діянь пов'язані з незаконним обігом особливо небезпечної психотропної речовини, що становить значну суспільну небезпеку. Крім того, обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України, що було враховано при обранні міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 та продовженні його строку, на даний час не зменшились, зокрема обвинувачений з огляду на санкції статей обвинувачення зможе переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому зміна запобіжного заходу на більш м'який не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на думку апеляційного суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, приймаючи рішення про відсутність підстав для визначення застави, суд належним чином не умотивував свого рішення.
У даному провадженні установлено, що обвинувачений до моменту затримання постійно проживав та зареєстрований в місті Хмільнику Вінницької області, за місцем проживання зарекомендував себе з позитивної сторони що підтверджується характеристикою з місця проживання, тривалий час проживав та здійснював догляд за своїм малолітнім сином ОСОБА_8 2018 року народження, добросовісно виконував свої батьківські обов'язки, з урахуванням зазначених обставин до підозрюваного можливо визначити розмір застави, який належним чином гарантуватиме виконання ним процесуальних обов'язків та покласти на нього відповідні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Щодо розміру застави, суд виходить з того, що за визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною четвертою ст. 182 КПК установлено, що розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави для різних категорій кримінальних правопорушень (злочинів) визначений п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, та з-поміж інших, щодо осіб, підозрюваних у вчиненні тяжкого злочину, встановлений у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Кримінальний процесуальний закон саме на слідчого суддю (суд) покладає обов'язок під час визначення розміру застави перевіряти, чи він не є завідомо непомірним для підозрюваного (обвинуваченого).
Розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою вона може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану.
Таким чином, необхідно виокремити обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу у вигляді застави та визначенні її розміру, серед яких: спосіб життя - наприклад, періодичність перетину кордону, наявність у підозрюваного соціальних зв'язків поза межами країни тощо; сім'я та особи на утриманні - для призначення застави суд обов'язково повинен врахувати наявність на утриманні непрацездатних осіб або дітей; наявність або відсутність у підозрюваного постійного місця роботи або законних джерел доходу (розмір офіційної заробітної плати, надходження від дивідендів, депозити в банках тощо); житло - наявність у підозрюваного власного житла або такого, яке він законно орендує.
За приписами ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання підозрюваного під вартою та визначення розміру застави наведені, зокрема, в рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.
Також у рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022 (заява 23312/15) Суд вважав, що, зосереджуючись на розмірі шкоди, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі її спроможність сплатити визначений розмір застави, і відсутність задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі, національні суди не дотрималися зобов'язання навести відповідне та достатнє обґрунтування для своїх рішень про визначення розміру застави, як вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції.
Таким чином, з урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується ОСОБА_7 з урахуванням особи обвинуваченого, його майнового стану, достатнім розміром застави для забезпечення завдань кримінального провадження може бути сума у виді 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120,00 грн. (сто двадцять одна тисяча сто двадцять гривень).
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 жовтня 2025 року про продовження заходу забезпечення кримінального провадження - запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України скасувати.
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 про продовження заходу забезпечення кримінального провадження - запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на 60 днів, тобто до 21 грудня 2025 року включно.
Визначити заставу в розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120,00 грн. (сто двадцять одна тисяча сто двадцять гривень), за умови внесення якої обвинувачений може бути звільнений з-під варти.
У разі внесення застави обвинуваченим чи іншим заставодавцем покласти на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
-прибувати за першою вимогою до суду;
-не відлучатися з населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну місця проживання чи роботи;
-утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на них обов'язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: