Справа № 132/1925/23
Провадження №11-кп/801/993/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023020000000183, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 20 лютого 2023 року, за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калинівка Вінницької області, громадянина України, з загальною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України,
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України та призначено покарання:
за ч. 1 ст. 135 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 2861 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 (шість) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 (шість) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 в строк призначеного основного покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, за період з 21 лютого 2023 року по 09 березня 2023 року.
Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Заставу у розмірі 214 720 грн внесену ОСОБА_11 , згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 09 березня 2023 року, повернуто заставодавцю.
Вирішено питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 8 000 грн понесених витрат на правничу допомогу.
За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 20 лютого 2023 року близько 22:00 год, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись із перевищенням максимально допустимої швидкості руху транспортних засобів в населених пунктах по вул. Грушевського у м. Калинівка Хмільницького району Вінницької області, в районі зупинки громадського транспорту, в момент об'єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_12 , який переходив проїзну частину дороги зліва направо по ходу руху автомобіля, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, допустив наїзд на останнього, внаслідок чого від отриманих травм ОСОБА_12 загинув на місці події.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 17 від 17 березня 2023 року ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: відкритої черепно-мозкової травми - забійно-рваних ран голови, навколо орбітальних синців, крововиливів в м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні у вигляді геморагічного просякання, переломів кісток склепіння та основи черепа, забою головного мозку, поширеного субарахноїдального крововиливу, крововиливу в шлуночки мозку; закритої хребтово-спинномозкової травми (перелому хребта в грудному відділі на рівні між 5 та 6 грудними хребцями з повним розривом спинного мозку), закритої тупої травми грудної клітки - множинних переломів ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях з пошкодженням пристінкової плеври та міжреберних судин, двобічного гемотораксу; закритої тупої травми живота - розриву великої долі печінки; ознак струсу тіла (дрібних зливних крововиливів у зв'язкові апарати внутрішніх органів), подвійного гвинтоподібних багато скалкового та косо-поперечного перелому лівої малогомілкової кістки; множинних переломів кісток тазу справа; забійно-рваних ран обох нижніх кінцівок; множинних саден голови, тулуба, кінцівок.
Сполучна травма тіла у ОСОБА_12 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення і стоїть в причинному зв'язку зі смертю.
Відповідно до висновку судово-токсикологічної експертизи № 452 від 28 лютого 2023 року у крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,7‰.
За указаних обставин, водій ОСОБА_7 порушив вимоги п. п. 2.9 (а), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, згідно яких:
п. 2.9 «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
п. 12.4 «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год».
Порушення ОСОБА_7 п. 12.4 Правил дорожнього руху України перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із настанням смерті пішохода ОСОБА_12 .
Після цього, усвідомлюючи, що ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, які можуть бути небезпечними для його життя і здоров'я, діючи умисно, маючи реальну можливість надати допомогу потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
Указаними діями ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів 2.10 «а, б, г, ґ, д, е» Правил дорожнього руху України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікував за:
ч. 3 ст. 2861 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого;
ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції скасувати через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості та ухвалити новий вирок, яким:
визнати невинуватим ОСОБА_7 у вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 2861 та виправдати його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення;
визнати винуватим ОСОБА_7 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, призначити йому покарання у виді обмеження волі строком 1 рік та звільнити від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції послався на недопустимі докази у справі, зокрема, протокол проведення слідчого експерименту від 31 березня 2023 року та висновок експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 року;
слідчий експеримент за участі підозрюваного проведений із грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема, відмінних погодних умов, пори доби, статистичного автомобіля, що призвело до неправильних замірів показників сповільнення та гальмівного шляху транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди;
судова автотехнічна, транспортно-трасологічна експертиза проведена на підставі необґрунтованих вихідних даних;
судовим експертом при проведенні експертизи не ураховано, що пішохід ОСОБА_12 був одягнутий у чорний одяг у темну пору доби та був непомітним для учасників дорожнього руху, а також те, що через зміну середньодобової температури повітря (потепління) могли змінитися дорожнє покриття (якість, шорсткість асфальтобетонного покриття), стан резини, тиск шин та гальмівні механізми транспортного засобу;
суд першої інстанції упереджено та суб'єктивно дійшов висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_7 перебував в стані алкогольного сп'яніння, не узявши до уваги показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які пояснили, що обвинувачений вживав спиртне після вчинення дорожньо-транспортної пригоди;
місцевий суд не надав належної оцінки порушенню потерпілим Правил дорожнього руху України та його перебуванню у стані алкогольного сп'яніння;
суд не у повній мірі урахував дані, що характеризують особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують покарання, зокрема щире каяття, часткове визнання вини, часткове відшкодування завданої шкоди, перебування на утриманні дитини з інвалідністю, а також висновок досудової доповіді органу пробації щодо можливості виправлення обвинуваченого без позбавлення волі;
ураховуючи особу обвинуваченого та визнання вини за ч. 1 ст. 135 КК України, останнього можливо звільнити від відбування покарання з випробуванням;
автомобіль обвинуваченого на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований згідно полісу цивільно-правової відповідальності в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», тому моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням, має стягуватись зі страховика;
цивільним позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами співмірність витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України захисник ОСОБА_8 включив до апеляційної скарги заперечення на ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції, які під час їх прийняття не підлягали окремому оскарженню, посилаючись на їх незаконність, зокрема:
ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 30 травня 2025 року про залишення без задоволення клопотання захисника про призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи;
ухвалу цього ж суду від 26 червня 2025 року про залишення без задоволення клопотання захисника про призначення слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі старший групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 , не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання та визначення початку строку відбування покарання через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Просить ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання:
за ч. 1 ст. 135 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 2861 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 7 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту затримання на виконання вироку.
У решті вирок залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
призначене місцевим судом покарання обвинуваченому не відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, є явно несправедливим у розумінні ст. 414 КПК України внаслідок м'якості та не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання;
фактичне виконання судового рішення, яким особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі, починається з моменту затримання особи на виконання вироку, відтак місцевий суд дійшов помилкового висновку, що початок строку відбування покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Щодо клопотань сторони захисту
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 просив доручити слідчому відділу СУ ГУНП у Вінницькій області провести слідчий експеримент за участю обвинуваченого, та з урахуванням отриманих даних призначити додаткову автотехнічну транспортно-трасологічну експертизу.
Клопотання мотивовані тим, що під час досудового розслідування слідчий експеримент проведено з порушенням вимог КПК України, а саме під час його проведення різнилися умови, зокрема були відмінні погодні умови, пора доби, автомобіль перебував у статичному стані.
Указує, що такі порушення позначились на результатах визначення відстані, з якої водій мав можливість спостерігати пішохода на місці ДТП.
Підставами для призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи захисник указує те, що при проведенні експертизи не були ураховані достовірні вихідні дані.
Уважає, що висновок експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 року та сам експерт в судовому засіданні не надали відповіді на питання, які мають суттєве значення для доведення винуватості обвинуваченого.
Крім того, до початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_8 подав клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження та дослідження в судовому засіданні висновку експерта за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи № 2071/25-21 від 20 жовтня 2025 року, посилаючись на те, що обвинувачений ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю матеріальної можливості не зміг оплатити проведення експертизи під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановлені обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
Частиною першою статті 240 КПК України визначено, що метою проведення слідчого експерименту є перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; сутність слідчого експерименту полягає у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, а також проведенні необхідних дослідів чи випробувань; підставами для здійснення слідчого експерименту є наявність відомостей, перевірка і уточнення яких має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Матеріалами справи установлено, що під час досудового розслідування проводився слідчий експеримент за участі підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які не мали жодних зауважень та/або застережень щодо його результатів.
Результати указаного слідчого експерименту були використані під час проведення експертного дослідження, висновки якого покладено в основу обвинувачення та оцінені судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами, що лягли в основу обвинувального вироку.
Звертаючись до суду з клопотанням про призначення повторного слідчого експерименту за участі обвинуваченого, захисник не обґрунтував та не довів належними доказами наявність нових обставин, які не були і не могли бути відомі під час проведення попереднього слідчого експерименту, а отже не довів обставин, які свідчать про необхідність його проведення.
За наведених обставин апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення клопотання захисника.
Щодо клопотання захисника ОСОБА_8 про призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи у цьому кримінальному провадженні колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого, за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі або експертам.
Частиною першою статті 242 КПК України встановлено, що експертиза проводиться, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об'єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріали (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.
Проведення додаткової експертизи можливе у випадку, коли: висновок експерта неповний, тобто коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання; висновок експерта неясний, тобто він нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.
Матеріалами справи установлено, що у цьому кримінальному провадженні наявний висновок експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 за результатами проведення судової автотехнічної, транспортно-трасологічної експертизи, судом першої інстанції допитано експерта, який проводив указану експертизу та роз'яснив її висновок в судовому засіданні.
Захисник ОСОБА_8 , заявляючи указане клопотання, не навів належного та достатнього обґрунтування для призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи у цьому кримінальному провадженні.
Не встановлено таких обставин і апеляційним судом.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про недоцільність призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У той же час, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 589/5015/19.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7, ч. ч. 2, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, а суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Колегія суддів зауважує, що кримінальним процесуальним законом не передбачене дослідження на стадії апеляційного розгляду доказів, про дослідження яких не було заявлено у суді першої інстанції.
Водночас оцінку доводам сторони захисту щодо неправильного встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, буде надано під час ухвалення рішення за результатами апеляційного розгляду.
Відтак колегія суддів, дійшла висновку про безпідставність заявленого захисником ОСОБА_8 клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження висновку експерта за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи № 2071/25-21 від 20 жовтня 2025 року та його дослідження судом апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги сторони захисту з підстав викладених в ній та просили її задовольнити, заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення з підстав викладених у ній та просив її задовольнити, заперечив проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, указав, що оскаржуваний вирок в частині кваліфікації дій та доведеності винуватості є законним і обґрунтованим.
Потерпіла ОСОБА_9 та її представник - адвокат ОСОБА_10 заперечили проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, та не заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги у їх межах, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду в частині доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України в апеляційній скарзі захисником не оспорюються, відтак вирок суду у цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що указані норми закону в частині доведеності вини, кваліфікації дій за ч. 3 ст. 2861 КК України, призначення покарання обвинуваченому та вирішення цивільного позову судом дотримані, а висновки належним чином умотивовані.
Відповідно до ч. 3 ст. 2861 КК України кримінальна відповідальність настає у випадку порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого.
Відтак доказуванню підлягають такі обставини: факт керування особою транспортним засобом; факт перебування особи на момент вчинення пригоди у стані алкогольного сп'яніння; порушення цією особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспортного засобу; наслідки у вигляді смерті потерпілого; причинний зв'язок між порушенням прави безпеки дорожнього руху та наслідками у вигляді смерті потерпілого.
Оскаржуючи вирок місцевого суду в частині доведення винуватості за ч. 3 ст. 2861 КК України, сторона захисту уважає недоведеним факти керування ОСОБА_7 транспортним засобом у стані сп'яніння, порушення ним правил безпеки дорожнього руху та, як наслідок, причинний зв'язок між такими порушеннями та наслідками у виді смерті ОСОБА_12 .
З оскаржуваного вироку слідує, що судом першої інстанції указані обставини досліджені та установлені належним чином.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України не визнав та надав показання, що 20 лютого 2023 року близько 22:00 год, після закінчення робочого дня, він повертався додому на власному автомобілі зі швидкістю 65-70км/год. У районі зупинки громадського транспорту «Сальник» у м. Калинівка Вінницької області йому назустріч рухався вантажний автомобіль. У світлі його фар він побачив пішохода, який у швидкому темпі почав переходити проїзну частину. Попри вжиті ним заходи для уникнення зіткнення, зупинити автомобіль не вдалося, унаслідок чого стався наїзд на пішохода. Після цього, він, перебуваючи у стані сильного хвилювання, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Прибувши додому, з метою зняття стресу він ужив алкоголь. Згодом за його місцем проживання прибули працівники Національної поліції.
Потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що загиблий ОСОБА_12 є її батьком. Про його смерть їй стало відомо від працівників поліції. Прибувши до місцевого моргу, вона побачила тіло батька з численними тілесними ушкодженнями. Обставини дорожньо-транспортної пригоди їй відомі зі слів працівників органу досудового розслідування, оскільки особисто очевидцем події вона не була. Обвинувачений через свою дружину частково відшкодував завдану шкоду, зокрема витрати на поховання у розмірі 40 000 грн.
Свідок ОСОБА_15 суду показав, що взимку 2023 року близько 22:00 год вийшов з дому до свого автомобіля, припаркованого на узбіччі дороги, та сів у його салон. У цей момент він почув, як повз на швидкості проїхав інший автомобіль. Увімкнувши фари, він побачив на проїзній частині, ближче до узбіччя, людину, яка лежала на дорозі. Вийшовши з автомобіля та підійшовши до цієї особи, він помітив, що вона не подавала ознак життя. Надалі були викликані працівники поліції та швидкої медичної допомоги.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні повідомила, що обвинувачений є її чоловіком. 20 лютого 2023 року близько 22:00 год, він, знервований, приїхав з роботи додому та повідомив, що сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої він збив пішохода, який раптово почав переходити дорогу, після чого залишив місце події, не викликавши працівників поліції та швидкої медичної допомоги. Під час спілкування з чоловіком вона не відчувала від нього запаху алкоголю. Потім чоловік пішов на кухню, взяв з холодильника пляшку горілки та, вийшовши з нею на веранду, вжив спиртне. Надалі вона отримала дзвінок від чоловіка, у якого вони придбали автомобіль, який повідомив, що чоловіка розшукують поліцейські як особу, причетну до дорожньо-транспортної пригоди та залишення місця події. Вийшовши на вулицю, вона побачила у дворі пошкоджений автомобіль із побитим лобовим склом та фарою. Згодом прибули працівники поліції.
Свідок ОСОБА_14 показала, що обвинувачений є її вітчимом. 20 лютого 2023 року близько 22:00 год, він, знервований та зляканий, приїхав з роботи додому та повідомив, що, рухаючись на автомобілі, побачив пішохода, який раптово почав переходити дорогу. Намагаючись зупинити автомобіль, він почав гальмувати, однак це не допомогло, і він здійснив наїзд на пішохода, після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не викликавши працівників поліції та швидкої медичної допомоги. Під час спілкування з вітчимом вона не відчувала від нього запаху алкоголю. Через стрес він узяв з холодильника пляшку горілки та вжив спиртне. Вийшовши на вулицю, у дворі вона побачила пошкоджений автомобіль із побитим лобовим склом.
Місцевим судом досліджені письмові докази, покладені в основу обвинувачення, а саме:
протокол огляду місця дорожньо-транспортної події від 20 лютого 2023 року, план-схему та таблицю ілюстрацій до нього, на яких слідчим зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди, обстановка на місці події, місце розташування тіла потерпілого ОСОБА_12 ; виявлено та вилучено предмети і речі;
акт та висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 24 від 20 лютого 2023 року, згідно яких встановлено перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння;
протокол отримання зразків для експертизи від 20 лютого 2023 року, згідно якого, у ОСОБА_7 були відібрані зразки крові для проведення судово-медичної експертизи;
протокол огляду місця події від 21 лютого 2023 року з таблицею ілюстрацій до нього, згідно яких, слідчим за місцем проживання ОСОБА_7 , на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , був виявлений автомобіль марки «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 , з наявними численними механічними пошкодження, а також виявлені та вилучені: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ; посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане на ім'я ОСОБА_7 ; мікрооб'єкти ззовні схожі на волосся з лобового скла; одорологічні сліди з ручки перемикання передач та керма; змиви з керма та ручки перемикання передач; зіскоб лакофарбового покриття; чохол з водійського сидіння; фрагмент скла правої фари;
протокол огляду трупа від 21 лютого 2023 року з таблицею ілюстрацій, згідно яких, в приміщенні моргу судово-медичним експертом оглянутий труп ОСОБА_12 , на якому були виявлені та зафіксовані тілесні ушкодження;
протокол додаткового огляду місця події дорожньо-транспортної пригоди від 22 лютого 2023 року, план-схему та таблицю ілюстрацій, згідно яких слідчим оглянута частина дороги, на якій відбулась дорожньо-транспортна пригода, зроблені відповідні заміри для експертного дослідження;
висновок експерта № 452 від 28 лютого 2023 року, згідно якого при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,7 ‰;
висновок експерта № СЕ-19/102-23/4262-ІТ від 14 березня 2023 року, згідно якого на момент експертного огляду рульове керування, робоча гальмівна система автомобіля марки (моделі) «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходяться у справному стані. У деталях та вузлах рульового керування, робочої гальмівної системи указаного автомобіля, на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до дорожньо-транспортної пригоди та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість автомобіля до початку розвитку події дорожньо-транспортної пригоди не виявлено;
висновок експерта № 17 від 17 березня 2023 року, згідно якого при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_12 виявлено сполучну травму тіла: відкриту черепно-мозкову травму - забійно-рвані рани голови, навколо орбітальні синці, крововиливи в м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні у вигляді геморагічного просякання, переломи кісток склепіння та основи черепа, забій головного мозку, поширений субарахноїдальний крововилив, крововилив в шлуночки мозку; закриту хребтово-спинномозкову травму (перелом хребта в грудному відділі на рівні між 5 та 6 грудними хребцями з повним розривом спинного мозку), закриту тупу травму грудної клітки - множинні переломи ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях з пошкодженням пристінкової плеври та міжреберних судин, двобічний гемоторакс; закриту тупу травму живота - розрив великої долі печінки; ознаки струсу тіла (дрібні зливні крововиливи у зв'язкові апарати внутрішніх органів), подвійний гвинтоподібний багато скалковий та косо-поперечний перелом лівої малогомілкової кістки; множинні переломи кісток тазу справа; забійно-рвані рани обох нижніх кінцівок; множинні садна голови, тулуба, кінцівок.
Сполучна травма тіла, виявлена у ОСОБА_12 , виникла від дії тупого (-их) твердого (-их) предмету (-ів), що діяли зі значною силою, можливо 20 лютого 2023 року за умов дорожньо-транспортної пригоди, належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та стоять в причинно-наслідковому зв'язку зі смертю останнього. Причиною смерті ОСОБА_12 стала сполучна травма тіла;
протокол проведення слідчого експерименту від 31 березня 2023 року та план-схему до нього, згідно яких на місці дорожньо-транспортної пригоди підозрюваний ОСОБА_7 розповів про її обставини. У його присутності та присутності його захисника - адвоката ОСОБА_8 були проведені заміри для експертного дослідження. При цьому, ОСОБА_7 зазначив, що погодні умови, пора доби, дорожня обстановка максимально наближені до тієї, яка була в момент дорожньо-транспортної пригоди;
протокол огляду транспортного засобу від 04 квітня 2023 року, згідно якого на місці дорожньо-транспортної пригоди за максимально наближених умов та стану дорожнього покриття, за допомогою спеціального технічного приладу заміряне усталене сповільнення автомобіля марки «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 , для експертного дослідження;
висновок експерта № СЕ-19/102-23/4269-ТР від 05 квітня 2023 року за результатами судової трасологічної експертизи, згідно якого, фрагменти скла, які були виявлені на місці дорожньо-транспортної пригоди, до розділення складали єдине ціле;
висновок експерта № СЕ-19/102-23/4289-ФХД від 11 травня 2023 року, згідно якого частини речовини, які були вилучені при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди, є лакофарбовим покриттям, та є частинами лакофарбового покриття автомобіля марки «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 ;
висновок експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 року за результатами судової автотехнічної, транспортно-трасологічної експертизи, згідно якого в заданій дорожній обстановці, дії водія автомобіля марки «Mercedes-Benz 200D», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , з технічної точки зору, регламентувались вимогами п. п. 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України.
В ситуації, яка склалася, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля до смуги руху пішохода, при русі із допустимою для даних дорожніх умов швидкістю 50 км/год, тобто шляхом виконання вимог п. п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України.
В ситуації, яка склалася, в діях водія ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Указаний висновок та встановлені обставини підтвердив допитаний судом першої інстанції експерт ОСОБА_16 .
Також судом першої інстанції досліджено постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2023 року у справі № 132/752/23, згідно якої провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_7 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відтак, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 2861, ч. 1 ст. 135 КК України за обставин, викладених у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним.
При цьому, усім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За таких обставин, апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність указаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо визнання недопустимими доказами протоколу слідчого експерименту від 31 березня 2023 року, через його невідповідність ст. 240 КПК України, та висновку експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 року з підстав проведення судової автотехнічної, транспортно-трасологічної експертиза на підставі необґрунтованих вихідних даних, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною першою статті 87 КПК України встановлено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.
Мета, порядок та вимоги до проведення слідчого експерименту регулюються ст. 240 КПК України.
Приписами ст. 240 КПК України встановлено, що з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Вимоги до протоколу, який має бути складений під час проведення слідчих дій, визначені статтею 104 КПК України, де, зокрема, указано про можливість учасників цієї слідчої дії ознайомившись з протоколом внести до нього свої зауваження та доповнення.
У постанові Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі № 303/5115/15-к зроблено висновок, що:
«положення статті 240 КПК України не передбачає обов'язку відтворити всі умови, які існували на час події. У деяких випадках така вимога може поставити перед слідчими органами нездійсненне завдання. Тому проведення слідчого експерименту вимагає моделювання умов, максимально наближених до тих, що існували на момент події і є важливим для мети експерименту».
Указане узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 28 жовтня 2021 року у справі №641/2251/17, від 04 жовтня 2023 року у справі 159/1506/20.
Перевіряючи за апеляційними вимогами захисника протокол слідчого експерименту від 31 березня 2023 року, складений за результатом проведення слідчої дії із підозрюваним ОСОБА_7 , в присутності його захисника - адвоката ОСОБА_8 , потерпілої та двох понятих, на предмет його належності та допустимості, колегія суддів уважає цей доказ належним та допустимим, оскільки слідча дія проведена за правилами, встановленими ст. 240 КПК України, протокол відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. ст. 104, 105 КПК України, доводить обставини, які підлягають доведенню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 КПК України, та узгоджується з іншими доказами у справі.
Ба більше, протокол слідчого експерименту підписаний усіма учасниками слідчої дії, зокрема підозрюваним ОСОБА_7 та його захисником, без зауважень чи доповнень щодо його змісту, зокрема відмінності погодних умов, пори доби, статистичного автомобіля, тощо.
На стадії досудового розслідування жодних скарг на неправомірні дії слідчого ОСОБА_7 та його захисником не подавалися.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, отриманих у ході проведення слідчого експерименту.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Згідно з ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Установлено, що судовий експерт ОСОБА_16 під час проведення дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди, електротехнічного, технічного стану транспортного засобу, використовував надані йому вихідні дані щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, які в передбаченому законом порядку були отримані від підозрюваного ОСОБА_7 та за його особистої участі, а також ті, що містилися в наданих матеріалах кримінального провадження, щодо достовірності яких підозрюваний ОСОБА_7 , його захисник - адвокат ОСОБА_8 зауважень (застережень) не висловлювали.
Відтак висновок експерта № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023 року зроблений компетентним спеціалістом, є повним, науково-обґрунтованим, містить чіткі відповіді на поставлені запитання та за своїм змістом узгоджується з обставинами цього кримінального провадження й іншими доказами.
Указаний висновок експерта є беззаперечним та не викликає сумніву, отриманий з дотриманням встановленого порядку, має значення для цього кримінального провадження, що в цілому указує на його відповідність вимогам ст. ст. 101, 102 КПК України, та його допустимість, як доказу.
Посилання сторони захисту на недопустимість указаного висновку експерта з тих підстав, що він проведений на основі даних, отриманих під час проведення слідчого експерименту від 31 березня 2023 року за участю підозрюваного ОСОБА_7 , його захисника, потерпілої та понятих є безпідставними.
Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду першої інстанції доказів не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими та не свідчить про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження в частині встановлення об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, а саме керування обвинуваченим ОСОБА_7 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд виходить з такого.
Доказування ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі сукупності усіх доказів, зокрема непрямих доказів.
У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19 зроблено висновок, що:
«згідно зі ст. 85 КПК України належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. При цьому чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (щодо конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку».
Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з погляду належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів з погляду достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
Отже, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності усіх, зокрема непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність або недоведеність поза розумним сумнівом.
Установлено, що допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не підтвердили факт перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Так, свідок ОСОБА_13 повідомила, що обвинувачений є її чоловіком, свідок ОСОБА_14 указала, що останній є її вітчимом та підтвердили, що після вчинення дорожньо-транспортної пригоди він вдома вжив алкоголь.
Місцевий суд, з урахуванням близьких родинних зв'язків обвинуваченого з указаними свідками, належним чином обґрунтував неприйнятність їхніх показань у частині встановлення факту вживання алкоголю ОСОБА_7 виключно після вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Водночас суд першої інстанції безпосередньо дослідив інші докази.
Зокрема, відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 24 від 20 лютого 2023 року, складеного о 23:45 год лікарем КП «Калинівська ЦРЛ», у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено алкогольне сп'яніння.
На підставі постанови прокурора від 20 лютого 2023 року цього ж дня в приміщенні КП «Калинівська ЦРЛ» о 23:50 год у ОСОБА_7 було отримано зразки крові.
Висновком експерта № 452 від 28 лютого 2023 року установлено, що при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_7 методом газово-рідинної хроматографії, виявлено етиловий спирт у концентрації 1,7 ‰. Наявність метилового спирту, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено.
Також місцевим судом установлено, що постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 20 червня 2023 року у справі № 132/752/23 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_7 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Указана постанова обвинуваченим ОСОБА_7 та його захисником - адвокатом ОСОБА_8 не оскаржувалась та в передбаченому законом порядку набула законної сили.
Сукупність указаних обставин, з урахуванням поведінки обвинуваченого, яка, зокрема, виявилась у залишенні місця пригоди та намаганні приховати сліди злочину шляхом переховування автомобіля, очевидно свідчить про встановлення поза розумним сумнівом факту керування ОСОБА_7 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що місцевий суд не надав належної оцінки порушенню потерпілим Правил дорожнього руху України та його перебуванню у стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі № 592/7961/18 зроблено висновок, що:
«протиправність дій потерпілого пішохода, який перебував на проїзній частині дороги, не звільняє водія від обов'язку виконати вимогу п. 12.3 Правил дорожнього руху України і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Відтак протиправність дій потерпілого пішохода ОСОБА_12 , який, перетинаючи проїзну частину у невстановленому місці, тобто поза межами пішохідного переходу, не виключає винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов'язаний був дотримуватись Правил дорожнього руху України та, при виявленні пішохода, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Тому, як правильно встановлено місцевим судом, суспільно - небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями обвинуваченого, який порушив Правила дорожнього руху України, що усупереч викладеним у апеляційній скарзі захисника доводам, свідчить про наявність однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення - причинного зв'язку між порушенням Правил дорожнього руху України і указаними наслідками.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині того, що місцевий суд не у повній мірі урахував дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання, висновок досудової доповіді органу пробації та призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого унаслідок суворості (є явно несправедливим) суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Частиною другою статті 52 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
З оскаржуваного вироку слідує, що призначаючи покарання ОСОБА_7 у наближеній до мінімальної межі, яка установлена у санкціях ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України, суд урахував тяжкість злочинів (нетяжкий умисний злочин та тяжкий злочин з необережності), непоправимі наслідки у вигляді смерті потерпілого, невизнання вини обвинуваченим та намагання уникнути відповідальності за скоєне, відсутність щирого каяття та жалю щодо вчиненого, відсутність судимостей, обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, посередню характеристику за місцем проживання, наявність на утриманні малолітньої дитини та часткове відшкодування завданої шкоди потерпілій.
Такі дані про особу винного у сукупності зі встановленими обставинами вчинення кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати, що призначене місцевим судом покарання за кожний злочин окремо та за сукупністю кримінальних правопорушень відповідає вимогам закону та є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення і перевиховання обвинуваченого, а також для попередження вчинення злочинів іншими особами.
За указаних обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо м'якості призначеного покарання.
Щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 положень ч. 1 ст. 75 КК України апеляційний суд виходить з такого.
Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Ураховуючи, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 охоплюються, зокрема, складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, правові підстави для його звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ч. 1 ст. 75 КК України відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення може, зокрема, перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року (справа № 629/2739/18) зроблено висновок, що:
«частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи».
У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 552/2739/17 (провадження № 51-2673км19) зроблено висновок, що:
«застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, суд зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину».
Отже, при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Судом першої інстанції не встановлено обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень.
Не вбачає таких підстав й апеляційний суд.
Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги сторони захисту та скасування вироку суду в частині призначеного обвинуваченому покарання з підстав наведених у ній.
Щодо поданих захисником заперечень проти ухвал, постановлених під час судового провадження у суді першої інстанції, які під час їх прийняття не підлягали окремому оскарженню, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Захисник ОСОБА_8 включив до апеляційної скарги заперечення на ухвали місцевого суду, посилаючись на їх незаконність, зокрема:
ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 30 травня 2025 року про залишення без задоволення клопотання захисника про призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи;
ухвалу цього ж суду від 26 червня 2025 року про залишення без задоволення клопотання захисника про призначення слідчого експерименту за участі обвинуваченого ОСОБА_7 .
Указані доводи захисника апеляційний суд визнає безпідставними з огляду на таке.
Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановлені обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії.
Частиною четвертою статті 333 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування.
Вимогами ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини).
Частиною першою статті 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України метою проведення слідчого експерименту є перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; сутність слідчого експерименту полягає у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, а також проведенні необхідних дослідів чи випробувань; підставами для здійснення слідчого експерименту є наявність відомостей, перевірка і уточнення яких має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Установивши, що всі необхідні об'єктивні дані щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 20 лютого 2023 року, отримано під час слідчого експерименту, проведеного 31 березня 2023 року за участю підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника, достовірність якого стороною захисту не спростована, а також беручи до уваги, що захисником не доведено належними доказами наявність нових обставин, які не були й не могли бути відомі під час проведення попереднього слідчого експерименту та які б свідчили про необхідність його повторного проведення, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення указаного клопотання без задоволення.
Щодо ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 30 травня 2025 року колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого, за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі або експертам.
Частиною першою статті 242 КПК України встановлено, що експертиза проводиться, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Згідно з пунктом 1.2.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об'єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріали (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.
У роз'ясненнях викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.
Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання.
Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.
Отже, проведення додаткової експертизи можливе у випадку, коли: 1) висновок експерта неповний, тобто коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання; 2) висновок експерта неясний, тобто він нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.
Додаткова експертиза за клопотанням сторони може призначатися судом не в будь-якому випадку, коли сторона буде вважати це необхідним, а лише за наявності передбачених законом умов, із яких формується предмет дослідження судом при розгляді клопотання про призначення експертизи.
Установлено, що на досудовому слідстві була проведена судова автотехнічна, транспортно-трасологічна експертиза, за результатами проведення якої експертом складено висновок № СЕ-19/102-23/6928-ІТ від 13 квітня 2023, який містить відповіді на порушені питання, є чітким та зрозумілим для сприйняття.
Судом першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_16 , який проводив указану експертизу та роз'яснив її висновок в судовому засіданні.
Зважаючи на викладене, а також те, що захисником не було наведено нових, які не були відомі органу досудового розслідування чи експерту, на момент проведення експертизи відомостей, чи переконливих доводів неповноти, неясності чи необґрунтованості первинної експертизи, з метою дотримання розумних строків судового розгляду провадження, місцевий суд обґрунтовано залишив без задоволення указане клопотання.
Відтак твердження сторони захисту щодо неповноти судового розгляду з підстав залишення без задоволення клопотань про проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого та призначення додаткової автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо неправильного вирішення цивільного позову, зокрема безпідставного стягнення з обвинуваченого моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою захисника та в межах заявлених у ній вимог. Водночас прохальна частина апеляційної скарги сторони захисту не містить вимоги про скасування чи зміну вироку місцевого суду в частині цивільного позову.
Інші доводи апеляційної скарги захисника повторюють лінію захисту, обрану у суді першої інстанції, та наведені на їх обґрунтування аргументи були предметом обговорення у місцевому суді, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої захисником не спростована.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінальних правопорушень.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не установлено.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині визначення початку строку відбування покарання є такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» та п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» акцентовано увагу судів на необхідності точного виконання вимог закону про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, зокрема, зазначається початок строку відбування покарання.
Призначивши ОСОБА_7 покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, у виді шести років позбавлення волі, суд першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного вироку указав, що строк відбування покарання слід рахувати з моменту набрання указаним вироком законної сили.
Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає чіткого нормативного врегулювання початку строку відбування покарання у виді позбавлення волі.
Водночас ст. 4 КВК України встановлено, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також Закон України про амністію та акт помилування.
Частинами 1, 2 ст. 532 КПК України встановлено, що вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Системний аналіз указаних вимог закону дає підстави дійти висновку, що оскільки покарання призначається особі вироком суду, саме з набранням ним законної сили пов'язується початок строку відбування покарання.
Разом з тим, відносно особи, засудженої до позбавлення волі на певний строк, яка не тримається під вартою, з моменту набрання вироком законної сили, звернення вироку до виконання та до приведення його до виконання має передувати фактичне затримання засудженої особи на виконання вироку, тобто початок відбування особою покарання зміщується у часі.
Частинами 1, 2 ст. 535 КПК України встановлено, судове рішення, що набрало законної сили, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили.
Згідно з ч. 1 ст. 87 КВК України особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.
Відтак чинні положення КПК України передбачають два можливі варіанти визначення відліку початку строку відбування покарання.
У разі застосування до особи на момент набрання вироком законної сили запобіжного заходу у виді тримання під вартою - з моменту набрання вироком законної сили, а у разі якщо до особи станом на момент набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою не застосовувався - з моменту затримання на виконання вироку, що набрав законної сили.
Установлено, що станом на день ухвалення вироку обвинувачений ОСОБА_7 під вартою не перебував та щодо нього був застосований запобіжний захід у вигляді застави.
Відтак початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 слід рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду.
При призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК України є підставою для зміни вироку в апеляційному порядку.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника обвинуваченого слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції змінити в частині початку строку відбування покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 18 липня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023020000000183, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 2861 КК України змінити в частині визначення початку строку відбування покарання через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту затримання на виконання вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4