Справа № 128/4372/24
Провадження №22-ц/801/2530/2025
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач :Матківська М. В.
03 листопада 2025 рокуСправа № 128/4372/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Матківської М. В.
суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дію та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
До Вінницького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року у цивільній справі № 128/4372/24.
Дослідивши внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення апеляційного суду, прийняті за скаргами ОСОБА_1 у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність повернення апеляційної скарги заявнику і застосування до нього заходів процесуального примусу в зв'язку зі зловживанням ним процесуальними правами.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово подавалися апеляційні скарги на зазначене судове рішення.
Так, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 грудня 2024 року визнано, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року є дією, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами; апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 січня 2025 року визнано, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року є дією, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами; апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику в зв'язку невиконанням вимог ухвали суду про залишення її без руху.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2025 року визнано, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року є дією, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами; апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2025 року визнано, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року, є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 21 березня 2025 року на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року повернуто скаржнику.
За змістом статей 185, 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Однак обставини, що стали підставою для неодноразового повернення апеляційної скарги в даній справі не перестали існувати, оскільки ОСОБА_1 , ігноруючи викладені у вказаних ухвалах роз'яснення, в черговий раз подав 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу, оформлену в аналогічний спосіб - не містить клопотання про поновлення строку з належними доказами поважності його пропуску та відсутні докази сплати судового збору.
Така поведінка та дії ОСОБА_1 вкотре свідчать про зухвалість та явне небажання останнього з принципових, незрозумілих для суду причин, подати належним чином оформлену апеляційну скаргу.
При цьому заявник не шукає судового захисту, а намагається отримати протилежну оцінку обставин, які апеляційний суд у цій справі вже неодноразово визнавав підставою для повернення скарги.
Крім того у тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 використовує висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів (в тому числі апеляційної скарги), зокрема виражає явну неповагу до судді суду першої інстанції, під головуванням якої ухвалено оскаржуване судове рішення, та відображає зневажливе ставлення до судової гілки влади загалом.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник використовує висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів (зокрема апеляційних скарг), а саме: висловлюючись щодо судді першої інстанції називає її «працівник суду» «я не розписався у тому місці де заманилося працівнику суду», «Вінницький районний суд … займаючись марнотратством та деребаненям державних коштів, які виділяються на судові інстанції, своєю безглуздою ухвалою, здійснюючи навантаження на вищі судові органи, ухвалив свою ухвалу якою повернув мою позовну заяву». Крім того, посилаючись на Рішення ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 26, ОСОБА_1 називає цей орган «зрада суддів України», а також даючи оцінку оскаржуваній ухвалі, вказує: «в ухвалі про повернення…є посилання на цілу низку непотрібних ухвал Верховного суду…», що виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується як зловживання правом на подання заяви.
Таким чином, звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, заявник повторно використовує при цьому некоректну лексику, яка має цинічний (зневажливо-знущальний характер).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами віднесено до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним (частина друга вказаної статті).
Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити суд, його суддів, інших учасників процесу, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зроблено висновок, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
За таких обставин, слід вважати, що використання одними учасниками судового процесу нецензурної лексики, образливих і лайливих слів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства, а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.
Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. The Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і №18589/02)).
За правилами частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
З огляду на вказане, беручи до уваги неодноразове подання апеляційної скарги з тими самими недоліками, у якій скаржник демонструє зневажливе ставлення щодо судді першої інстанції, Ради суддів України і до судової системи загалом становить очевидну неповагу, не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, апеляційний суд розцінює такі дії як вияв небажання сприяти виконанню завдання цивільного судочинства та зловживання процесуальними правами.
Аналогічного дійшов Верховний Суд в ухвалі від 28 лютого 2024 року у справі № 128/4411/23, якою повернув касаційну скаргу особи, та зазначив, що подібні висловлювання є неприпустимими при оформленні процесуальних документів до суду, не спрямовані на виконання завдання цивільного судочинства, а є виявом зневаги до суду та судової системи в цілому, враховуючи, що такі дії, поєднані з невиконанням вимог процесуального законодавства та суду при поданні касаційних скарг, є свідомими та системними, про що свідчить практика Верховного Суду за скаргами цієї особи.
Отже наявні підстави для визнання дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та повернення йому апеляційної скарги на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що повернення апеляційної скарги в даному випадку не може розцінюватись як порушення права на доступ особи до суду. Адже, прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та повернення йому апеляційної скарги на ухвалу суду від 05 листопада 2024 року на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.
Керуючись статтями 44, 143, 144, 148, 259, 260, 381 ЦПК України,
ухвалив:
Визнати, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року, є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 21 березня 2025 року на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2024 року повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.
Суддя-доповідачМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
І. М. Стадник