Справа № 740/4432/25
Провадження № 2-а/740/60/25
04 листопада 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУ НП в Чернігівській області), Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Ніжинське РУП ГУ НП в Чернігівській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - поліцейський Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - Скиба Денис Вікторович, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
установив:
У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 5346384, складену 29 липня 2025 року у м. Ніжині поліцейським Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області - Скибою Д. В., а провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Позивач вважає вищевказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з таких підстав. Так, 29 липня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн за те, що він о 20 год. 26 хв. у м. Ніжині рухався по вул. І. Франка на автомобілі «Део ланос», р. н. НОМЕР_1 , та здійснив обгін ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті, чим пор ушив п. 14.6 (в) ПДР України. Позивач не погоджується з цими обставини, оскільки 29 липня 2025 року у м. Ніжині позивач рухався на автомобілі «Део ланос», р. н. НОМЕР_1 , по вул. І. Франка від вул. Василівської в напрямку залізно-дорожнього переїзду на виїзд з м. Ніжина. Дорога мала по одній смузі руху в попутному та зустрічному напрямку. На перехресті доріг по вул. І. Франка, вул. Короленка та вул. Конституції, автомобіль, що рухався перед автомобілем позивача, без включення попередньо світлових маяків для здійснення повороту зупинився, з'їхавши зі спільної колії вліво, включив світловий сигнал для виконання повороту ліворуч на вул. Конституції. Під час зупинки цей автомобіль проїхав дорожню розмітку пішохідного переходу приблизно на 2-3 м. У цей час на пішохідному переході нікого не було, дорожня обстановка дозволяла виконати маневр - об'їзд перешкоди з правої сторони, який позивач виконав та поїхав далі. Позивач не вчиняв маневру «обгін», оскільки не виїжджав на зустрічну смугу руху, він здійснив об'їзд нерухомого автомобіля справа, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Приблизно через 800 м позивача зупинили працівники поліції, які склали на нього постанову серії ЕНА № 5346384 від 29.07.2025. При цьому усупереч вимогам ст. 283 КУпАП складання протоколу здійснював поліцейський, який не проводив розгляд справи, а стояв поруч, тобто був «стороннім спостерігачем».
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 серпня 2025 року прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ГУ НП в Чернігівській області - Дарда О. М. просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав необґрунтованості та безпідставності позовних вимог. Пояснив, що 29.07.2025 о 20:26 год. у м. Ніжині Чернігівської області по вул. І. Франка, 79, нарядом ГРПП Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області виявлено автомобіль Daewoo Lanos, р. н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який на порушення п. 14.6 (в) ПДР України здійснив обгін іншого транспортного засобу по узбіччю безпосередньо на пішохідному переході. Стосовно водія ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу винесено постанову серії ЕНА № 5346384 від 29.07.2025, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Під час розгляду матеріалів ОСОБА_1 повідомлено причину зупинки транспортного засобу, роз'яснено його права. Доводи позивача про те, що 29.07.2025 він не порушував ПДР України та не здійснював обгін - не відповідають дійсності. Так, з відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля вбачається, що автомобіль Daewoo Lanos, р. н. НОМЕР_1 , під керуванням позивача здійснив саме обгін без зменшення швидкості руху автомобіля «ВАЗ 2101» по узбіччю безпосередньо на пішохідному переході, а не об'їзд нерухомого транспортного засобу, як стверджує позивач. Цей відеозапис спростовує доводи позивача про те, що автомобіль «ВАЗ 2101» не рухався на проїжджій частині, оскільки від початку здійснення позивачем маневру та до його закінчення автомобіль «ВАЗ 2101» не зупинявся, а лише зменшував швидкість руху перед поворотом ліворуч. Відповідно до п. 12.3 ПДР України позивач повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Під час здійснення обгону позивачем створено небезпеку для інших учасників дорожнього руху, зокрема, для пішоходів. Так, на відеозаписі зафіксовано, як позивач здійснював обгін іншого транспортного засобу по узбіччю дороги, яка використовується як пішохідна доріжка, та на якій знаходиться зупинка маршрутних транспортних засобів, та на якій у той момент перебував пішохід. Позивач не здійснив жодних дій, спрямованих на зменшення швидкості руху транспортного засобу, створив небезпеку іншим учасникам руху, що заборонено п. 12.3 ПДР України. Таким чином, відеозаписом зі службового автомобіля підтверджується факт порушення позивачем 29 липня 2025 року п. 14.6 (в) ПДР України.
У відзиві на позов представник ВРПП Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області - інспектор Скиба Д. В. просив відмовити в задоволенні позову, вважав його необґрунтованим нормами матеріального та процесуального права. Пояснив, що 29 липня 2025 року нарядом ГРПП № 2 Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області у складі поліцейських ВРПП Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівської області - Сурая В. М. та Скиби Д. В. близько 20 год. 26 хв. під час патрулювання м. Ніжина по вул. І. Франка згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» був зупинений автомобіль Daewoo Lanos, р. н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який здійснив обгін ближче 50 м від пішохідного переходу, чим порушив п. 14.6 (в) ПДР України. Поліцейським ВРПП Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області Скибою Д. В. розглянуто справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за результатами якої винесено постанову серії ЕНА № 5346384 від 29.07.2025. При розгляді та оформленні адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_1 усі вимоги закону дотримані. Постанова складена за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення, за участю водія транспортного засобу, в порядку та на підставі чинного законодавства. Доказом учинення правопорушення є копія пояснення поліцейського Скиби Д. В., а також сд-диск з відеозаписами з місця події.
Згідно із ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що згідно з оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5346384 від 29 липня 2025 року, 29 липня 2025 року у м. Ніжині по вул. І. Франка, 79, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Daewoo Lanos, р. н. НОМЕР_1 , здійснив обгін ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті, чим порушив вимоги п. 14.6 (в) ПДР України, таким чином, учинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Частиною 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 КАСУ встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
За змістом ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Як слідує зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України визначається Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
У п. 1.3 ПДР України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 1.4 ПДР України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган (п. 1.5 ПДР України).
Згідно з п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підставою для прийняття оскаржуваної постанови було порушення позивачем п. 14.6 (в) ПДР України, згідно з яким обгін заборонено ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті і 100 м - поза населеним пунктом.
Така заборона зумовлена тим, що в зоні перехрестя існує підвищена небезпека скоєння маневрів транспортними засобами як у попутному, так і зустрічному напрямках, а також поява автомобілів з прилеглих напрямків. Тому незалежно від того, є перехрестя регульованим чи нерегульованим, по другорядній або головній дорозі виконання обгону будь-якого транспортного засобу на ньому заборонено.
Частина 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно зі ст. 72 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 73 КАСУ встановлено, що н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАСУ).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАСУ обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 106 КАСУ встановлено, що на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази.
Доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, є відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції, на якому зафіксовано порушення позивачем вищевказаних вимог ПДР, і таких обставин позивач не спростував під час розгляду справи в суді жодними доказами.
З оглянутого відеозапису вбачається, що автомобіль під керуванням позивача, рухаючись по двосторонній смузі руху, на пішохідному переході здійснив маневр обгону автомобіля «ВАЗ 2101», який рухаючись у попутному напрямку, ввімкнув світловий покажчик повороту та зменшував швидкість для здійснення маневру повороту ліворуч. Позивач, не зменшуючи швидкості, проїхав пішохідний перехід, здійснивши виїзд на узбіччя, на якому знаходилася зупинка громадського транспорту та рухався пішохід, тобто на ділянку дороги, яка не призначена для руху транспортних засобів, що створило реальну загрозу безпеці учасників дорожнього руху.
Доводи позивача про те, що він виконував об'їзд перешкоди є необґрунтованими, оскільки, як убачається з відеозапису, автомобіль «ВАЗ 2101» на момент події зменшував швидкість для виконання маневру повороту, а не перебував у нерухомому стані, про що зазначає позивач у позовній заяві.
Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 735/1246/15-а висловив правову позицію, що посилання позивача на окремі процедурні порушення при притягненні його до адміністративної відповідальності не можуть спростовувати правомірності спірної постанови відповідача, оскільки не доводять відсутності факту порушення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, які застосовує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Тобто, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків порушень допущених судами при розгляді справ та критерії їх застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас, під час розгляду цієї справи судом не встановлено істотних порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Доводи позивача про складення постанови іншим поліцейським не є самостійними підставами для скасування постанови та не спростовують в цій частині висновків інспектора патрульної поліції про вчинення позивачем адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки вказані працівники поліції перебували в одному складі екіпажу, виконували спільно службові обов'язки.
Згідно зі ст. 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи вищевказані докази в сукупності, суд вважає, що відповідач довів правомірність прийнятої постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу.
При цьому враховується практика Європейського суду з прав людини, згідно з якою будь яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (OHalloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02).
Крім цього, слід зазначити таке.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 КАСУ відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно з положеннями ст. 46 КАСУ сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 48 КАСУ якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 742/2298/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАСУ при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем у справах з приводу оскарження постанов інспектора патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган Національної поліції - суб'єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Правову позицію з цього питання висловлено Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2019 року в справі № 724/716/16-а (провадження № К/9901/12750/18).
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до відповідача ГУ НП в Чернігівській області у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, та відмову в задоволенні позову до Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області, який є неналежним відповідачем за вказаними вимогами. У такому разі понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 5, 77, 244, 245, 286 КАСУ, суд
ухвалив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - поліцейський Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - Скиба Денис Вікторович, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко