Справа № 352/2389/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/758/25 Доповідач: ОСОБА_2
28 жовтня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 42019091250000010 за апеляційними скаргами з доповненнями прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_7 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19.01.2024, щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки в с. Угорники Івано-Франківського району Івано-Франківської області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, фізичної особи - підприємця, одруженої, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю:
прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
встановила:
Прокурор та представник потерпілого подали апеляційні скарги на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19.01.2024, яким ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 - залишено без розгляду.
Зазначений вирок був предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10.06.2024 вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14.07.2025 скасовано ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10.06.2024 стосовно ОСОБА_8 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2025 задоволено подання Івано-Франківського апеляційного суду та матеріали кримінального провадження, за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19.01.2024 щодо ОСОБА_8 направлено з Івано-Франківського апеляційного суду до Львівського апеляційного суду для розгляду.
Даний вирок оскаржив представник потерпілого ОСОБА_7 , який подав апеляційну скаргу, в інтересах потерпілого ОСОБА_10 , в якій просить скасувати вирок стосовно ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Цивільний позов ОСОБА_10 до обвинуваченої ОСОБА_8 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі заявлених позовних вимог. Вважає вирок суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суд першої інстанції неповно та не об'єктивно врахував всі фактичні, істотні обставини справи, прийняв несправедливе рішення про невинуватість ОСОБА_8 .
Органом досудового розслідування в обвинувальному акті, а стороною обвинувачення в ході судового розгляду даної справи, вірно кваліфікували зазначене діяння водія ОСОБА_8 - як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Сторона потерпілого вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_8 доведена у повному обсязі пред'явленого їй обвинувачення, зібраними та дослідженими у ході судового розгляду справи доказами.
Апелянт наполягає, що суд першої інстанції безпідставно зробив висновки про недопустимість та недостатність наявності в матеріалах справи доказів вини у ДТП саме водія ОСОБА_8 .
За наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків, суд першої інстанції однобоко взяв до уваги ті доказ, що можуть виправдати дії обвинуваченої та відкинув інші докази, що прямо вказують та підтверджують її винуватість.
Прокурор ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Звільнити ОСОБА_8 від покарання, призначеного за ч.1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності. Вважає виправдальний вирок незаконним з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що ч.1 ст. 373 КПК України містить вичерпний перелік випадків, при яких ухвалюється виправдувальний вирок.
Однак, у вироку щодо ОСОБА_8 не зрозуміло, з яких підстав її виправдано - чи за недоведеності вини, чи за відсутності події або складу кримінального правопорушення. Звертає увагу суду на те, що в описовій частині, суд першої інстанції, окрім недоведеності наявності в діянні ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, вказує, що зібрані та надані докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 . Проте, в резолютивній частині вироку суд виправдав обвинувачену у зв'язку з недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Апелянт вважає, що така позицію суду першої інстанції є суб'єктивною та непослідовною, оскільки вона ґрунтується виключно на показаннях виправданої ОСОБА_8 .
Зазначає, що розпливчатість юридичних формулювань викладена у вироку вплинула на структурність вироку, його зміст та побудову, правильність юридичної оцінки доказів, а також призвела до невідповідності висновків суду викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
У виправдувальному вироку судом констатовано, що відомості до ЄРДР внесено 06.06.2019 року, тоді як подія мала місце 28 квітня 2019 року . Крім цього, органом досудового розслідування не проведено огляд місця події.
Так, 28 квітня 2019 року мало місце події ДТП, за фактом якої складено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки явних ознак кримінального правопорушення виявлено не було.
Перевірку за вказаним фактом проводив поліцейський ОСОБА_11 , який не зважаючи на наявні у матеріалах медичні документи, у відповідності до яких у ОСОБА_10 діагностовано множинні переломи, ознак кримінального правопорушення не встановив, матеріали до внесення відомостей до ЄРДР не скерував.
У подальшому прокурором ОСОБА_12 , було проведено перевірку та 06.06.2019 року встановлено, що ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров'я, і не є небезпечними в момент спричинення.
Щодо фотознімків, які визнані судом неналежним та недопустимим доказом, зазначає, що вони були долучені у справі про адміністративне правопорушення в передбаченому законом порядку. Більше того, вони враховані експертами під час проведення досліджень, результати яких викладено у висновках експертів № СЕ -19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020 року, № 2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022 року, № 169/23-22 від 06.10.2023 року.
Окрім цього, суд, проаналізувавши протокол про адміністративне правопорушення та схему місця ДТП, дійшов висновків про неможливість прийняття цих доказів в якості належних і допустимих.
Однак, згідно ч.1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбачуваному цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Допустимість як доказів протоколу про адміністративне правопорушення та схеми місця ДТП підтверджено позицією ВС викладеного в постанові від 09.04.2020 (справа № 740/5033/15-к), де зазначено, що якщо протокол та схема місця ДТП складено безпосередньо після пригоди у межах оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення до внесення відомостей в ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, може бути визнана допустимим доказом у кримінальному провадженні.
При цьому у вироку в подальшому дає суд оцінку висновку експерта з посиланням на те, що слідчим було вказано неправдиві відомості щодо відсутності слідів гальмування на місці ДТП, що суперечить даним зі схеми ДТП. А це є допущенням істотних суперечностей у висновках суду.
Стосовно наведених у вироку суду першої інстанції розбіжностей щодо часу складення протоколу про адміністративне правопорушення та схеми місця ДТП, апелянт зазначає, що наявні неточності не є суттєвими недоліками, які могли б бути підставою для визнання доказів неналежними чи недопустимими.
Щодо висновків суду про те, що саме водій ОСОБА_10 , у порушення вимог п. 10.1 ПДР, створив аварійну ситуацію, оскільки керуючи транспортним засобом «Honda Dio», розпочав виконувати поворот ліворуч з крайньої правої смуги руху та раптово виїхав на ліву смугу руху, створивши ОСОБА_8 перешкоду для подальшого руху транспортного засобу, внаслідок чого вона була змушена застосувати екстрене гальмування, однак не змогла відвернути дорожньо - транспортну пригоду, то апелянт наголошує, що з наведених у вироку частини показань ОСОБА_10 , неможливо чітко встановити чи загальмував транспортний засіб потерпілого до повної зупинки, чи зменшив швидкість з метою пропустити зустрічний транспорт. Судом не вказано в чому суперечність в показах потерпілого та висновком експерта, натомість суд цитує висновки експерта.
Щодо аналізу та оцінки судом висновків експерта та визнання їх недопустимими доказами, то апелянт не погоджується з цим, оскільки у вироку не описано суть, бо мав аналізувати не методику дослідження, а взяти до уваги обставини та факти, що доводять чи спростовують висновки експерта. Однак у подальшому виправдовуючи ОСОБА_8 суд зазначив, що показання ОСОБА_8 підтверджуються висновком експерта № 251921-28/658/22-28 ввід 08.02.2022 та висновком експерта № СЕ-19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020. Така позиція суду є необґрунтованою та структурно неузгодженою.
На переконання апелянта суд першої інстанції неправильно тлумачить викладені у висновку експерта результати дослідження (а.с. 165 т.4). Апелянт вважає, що експертом у висновку № 251921-28/658/22-28 ввід 08.02.2022 доведено неспроможність показань ОСОБА_8 .
Апелянт наполягає на незаконності та необґрунтованості вироку суду першої інстанції, який підлягає скасуванню з підстав наведених у ч.1 ст. 412 , п.2 ч.1 ст. 409 КПК України.
У доповненнях до апеляційної скарги прокурор наголосив, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню також з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, тобто у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. (а.с. 169 т.4).
Суд першої інстанції у вироку зазначив, що згідно обвинувального акту, органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення за таких обставин:
28 квітня 2019 року приблизно о 13:30 год. водій моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_10 , рухаючись проїзною частиною по вул. Галицька в с. Угринів Тисменицького району правою смугою у напрямку с. Ямниця, мав намір здійснити маневр повороту ліворуч на вул. Миру у с. Угринів Тисменицького району. Під час руху, увімкнувши лівий покажчик повороту ОСОБА_10 перестроївся у ліву смугу руху і подолавши певну відстань почав зупинятися в місці, де подвійна суцільна лінія дорожньої розмітки 1.3 переривалася, що дозволяло, у відповідності до вимог Правил дорожнього руху України, виконання вказаного маневру.
Дана ділянка дороги призначена для руху в двох протилежних напрямках, має по дві смуги для руху в кожному напрямку, асфальтована, без вибоїн, зустрічні потоки транспортних засобів розділені між собою подвійною суцільною лінією дорожньої розмітки 1.3 ПДР України.
В той час в попутному напрямку, позаду моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 , керуючи автомобілем марки «Renault Logan 90K» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухалася водій ОСОБА_8 .
Під час руху водій ОСОБА_8 проявила неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, своєчасно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, не дотрималася безпечної дистанції, унаслідок чого вчинила зіткнення із задньою частиною моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який із увімкненим покажчиком лівого повороту, зменшив свою швидкість для виконання маневру повороту ліворуч.
При цьому ОСОБА_8 порушила вимоги ПДР України, а саме:
п. 2.3. б, д) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 12.1 відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.3 згідно якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
п. 13.1 згідно якого, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
У результаті порушення водієм ОСОБА_8 ПДР України трапилася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої водій моторолера марки «Honda Dio» ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозково-лицевої травми з забоєм головного мозку легкого ступеня, множинними переломами скроневого відростка лівої виличної кістки із вдавленням, переломом орбітальної частини решітчастої кістки зліва, переломом кісток носа, переломом стінок гайморової пазухи, підкон'юктивальним крововиливом лівого ока, раною в ділянці верхньої повіки лівого ока, раною в ділянці верхньої губи, яка ускладнилася двобічним гематосинусом, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров'я, і не є небезпечними в момент спричинення.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Хоча, під час судового розгляду кримінального провадження, закінчилися строки давності, однак обвинувачена ОСОБА_8 не заявила клопотання про закриття кримінального провадження з цієї підстави, натомість наполягала на проведенні судового розгляду і ухваленні стосовно неї вироку.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_7 , які, кожен окремо, просили задовольнити подані апеляційні скарги з доповненням стороною обвинувачення та представника потерпілого в повному обсязі, міркування обвинуваченої ОСОБА_8 , підтримане її захисником ОСОБА_9 , які, кожна окремо, просили відмовити у задоволенні поданих апеляційних скаргах з доповненням, та вирок суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовий розгляд кримінального провадження відбувається у порядку, передбаченому статтями 318-380 КПК України.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення за ч.1 ст.366 КК України, не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції не було виконано в повному обсязі.
Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.124 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.
Відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов'язок доказування в суді обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Обов'язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У відповідності до ч.2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Суд першої інстанції визнав обвинувачену ОСОБА_8 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Кримінальна відповідальність за ч.1 ст.286 КК України настає в разі порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Колегія суддів дійшла переконання, що судом першої інстанції не з'ясовано детально фактичні обставини справи і їм надано суперечливу оцінку, відповідно у резолютивній частині вироку відсутнє рішення з чітким формулюванням, яке б відповідало чинному законодавству.
У суді апеляційної інстанції не було спростовано апеляційні вимоги представника потерпілого та прокурора, а також у вироку не знайшлось підтвердження покликанням зазначеним у постанові Верховного Суду від 14.07.2025 .
«Так, практика Верховного Суду переконливо свідчить, що лише факт, що схема була отримана до внесення відомостей до ЄРДР, оскільки складена у рамках оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, не свідчить про недопустимість такого доказу, враховуючи, що вона була складена під час здійснення передбаченої законом процедури на момент фіксування наслідків ДТП (до прикладу див. постанову від 09 квітня 2019 року у справі № 740/5033/15-к, провадження № 51-152 км 20).
Недоліки схеми ДТП, які суди пов'язують з недотриманням вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом №1395 від 07.11.2015 року «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», не можуть тягнути за собою визнання доказу недопустимим, оскільки такі наслідки мають місце лише при істотному порушенні порядку отримання, встановленому КПК. Недоліки, про які йдеться у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду, можуть призвести до визнання доказів недостовірними (такими, що не відповідають об'єктивній дійсності) або неналежними (такими, що не спроможні встановлювати наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню), але не недопустимими.»
Апеляційні вимоги представника потерпілого про те, що за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків, суд першої інстанції однобоко взяв до уваги ті доказ, що можуть виправдати дії обвинуваченої та відкинув інші докази, що можуть підтвердити чи спростувати винуватість обвинуваченої, знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Крім того колегія суддів звертає увагу, що апеляційні вимоги прокурора узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо неналежного врахування судом першої інстанції факту отримання потерпілим ОСОБА_10 множинних переломів, тобто отримання тілесних ушкоджень, які відносяться до середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров'я, і не є небезпечними в момент спричинення.
Щодо фотознімків, які визнані судом неналежним та недопустимим доказом, прокурор зазначає, що вони були долучені у справі про адміністративне правопорушення в передбаченому законом порядку. Більше того, вони враховані експертами під час проведення досліджень, результати яких викладено у висновках експертів № СЕ -19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020 року, № 2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022 року, № 169/23-22 від 06.10.2023 року.
Окрім цього, суд першої інстанції, проаналізувавши протокол про адміністративне правопорушення та схему місця ДТП, дійшов висновків про неможливість прийняття цих доказів в якості належних і допустимих.
Відповідно судом першої інстанції не враховано було роз'яснення позиції Верховного Суду по цьому питанню.
За наявності значних розбіжностей у вироку суду першої інстанції та неможливістю їх усунення в суді апеляційної інстанції колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Як зазначала об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747 кмо 22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості і законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.
Також Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з'ясуванню під час ухвалення судового рішення.
На всі доводи скарг, з огляду на приписи статей 370, 374, 420 КПК, суд апеляційної інстанції має надати вмотивовані відповіді і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Однак суд апеляційної інстанції, керуючись вимогами процесуального закону, не спроможний ретельно перевірити доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь, а за наслідками апеляційного розгляду - постановити законне й обґрунтоване судове рішення, оскільки суд першої інстанції у вироку виклав суперечливі висновки стосовно наявних у справі доказів, а також не врахував покликання суду касаційної інстанції, який не погодився з правильністю оцінки низки доказів з точки зору допустимості, що тягне за собою зміну кількісного та якісного показників доказової бази у цьому кримінальному провадженні, їх дослідження й оцінка кожного окремо та сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зазначене може бути здійснено лише судом першої інстанції .
З врахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було здійснено судовий розгляд в суді першої інстанції щодо встановлення фактичних обставин справи та обґрунтування своїх доводів у відповідності до вимог чинного законодавства.
Згідно п.1 ч.1 ст. 409 КПК України неповнота судового розгляду є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що відповідно до статей 409, 410, 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачене п. 7 ч.2 ст. 412 цього Кодексу.
Враховуючи те, що апеляційним судом було встановлено зазначене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає безумовному скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з тим, що оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з наведених підстав, суд не перевіряє інші доводи зазначені в апеляційних скаргах з доповненням поданих стороною обвинувачення та представником потерпілого.
Враховуючи зазначене вище, приймаючи до уваги доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга з доповненням, яка подана прокурором та апеляційна скарга представника потерпілого підлягають до часткового задоволення, відповідно оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стаді підготовчого судового засідання, під час якого необхідно перевірити обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК України 2012 року; у разі відповідності обвинувального акту КПК України призначити судовий розгляд під час якого повно та всебічно дослідити докази та обставини зазначені у кримінальному провадженні в їх сукупності з врахуванням доводів вказаних в апеляційних скаргах та прийняти законне і обґрунтоване рішення, неухильно керуючись вимогами КПК України та Конституції України.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 412, 415, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу з доповненням прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 та апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 28 березня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: