Дата документу 22.10.2025 Справа № 314/886/23
Єдиний унікальний № 314/886/23 Головуючий у 1-й інстанції: Свідунович Н.М.
Провадження № 22-ц/807/1474/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
22 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Онищенка Е.А.,
Полякова О.З.
при секретарі: Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Михальчука Ярослава Валерійовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2025 року у справі за позовом першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,
У березні 2023 року перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області Соколов М.О. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що Запорізькою окружною прокуратурою встановлено порушення інтересів держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, як органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення.
Встановлено, що 23.10.2017 року на підставі рішення двадцять дев'ятої (позачергової) сесії п'ятого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 08.03.2013 № 18 ОСОБА_3 зареєстрував за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2017 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 набула ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 є ОСОБА_1 .
Рішенням третьої (позачергової) сесії шостого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського районну Запорізької області від 28.12.2010 №11-10 надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,8787 га із земель сільськогосподарського призначення у АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, зобов'язано ОСОБА_3 в річний термін виготовити проект відведення земельної ділянки.
За інформацією Михайлівської сільської ради від 16.01.2023 №64/02-01-46 рішення щодо продовження терміну виготовлення проекту чи відміни зазначеного рішення та рішення про присвоєння адреси земельній ділянці з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 сільською радою не приймались.
Листом від 07.11.2022 № 02-01-46/2024 Михайлівська сільська радаповідомила, що рішення Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області п'ятого скликання двадцять дев'ятої (позачергової) сесії від 08.03.2013 № 18 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства» не існує.
Зокрема, зазначено, що депутати Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області п'ятого скликання були обрані та працювали в період з квітня 2006 року по листопад 2010 року, сільським головою на той час був ОСОБА_5 . Двадцять дев'ята сесія п'ятого скликання Михайлівської сільської ради проводилась 11.09.2009, в порядку денному та протоколі двадцять дев'ятої сесії п'ятого скликання рішення від 11.09.2009 № 18 «Про відведення земельної ділянки для будівництва фельдшерсько-акушерського пункту згідно інвестиційного проекту».
В період з листопада 2010 року по листопад 2015 року були обрані депутати Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області шостого скликання і двадцять дев'ята (позачергова) сесія шостого скликання проводилась 07.05.2013. В порядку денному цієї сесії значиться всього п'ять питань і було прийнято всього п'ять рішень (з № 1 по № 5), серед яких рішення «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства» не було.
У листі від 22.11.2022 № 07-05/78-П/07-02 архівний відділ Запорізької районної державної адміністрації вказує, що рішення Михайлівської сільської ради від 08.03.2013 № 18 в документах Михайлівської сільської ради за 2013 рік не значиться.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.11.2022 № 10-8-0.37.1-3086/2-22 повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель не обліковується та не зберігається документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2321584000:15:001:0007.
Опрацюванням відомостей Державного земельного кадастру встановлено, що існує поземна книга щодо вказаної земельної ділянки, розробником документації із землеустрою зазначено ФОП ОСОБА_6 .
Проте, за інформацією ФОП ОСОБА_6 від 15.02.2023 № б/н ним не розроблялась документація із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007.
Таким чином, ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 на підставі рішення, що не приймалось Михайлівською сільською радою, а в подальшому на підставі вказаного рішення укладено договір купівлі-продажу та передано спірну земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 , що порушує процедуру отримання земельних ділянок у власність.
Земельна ділянка площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 вибула з державної власності внаслідок державної реєстрації вказаної земельної ділянки на підставі рішення Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, яке фактично нею не приймалось, тобто, така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
Після державної реєстрації оспорюваної земельної ділянки за ОСОБА_2 , в подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2017 ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 в особи, яка не мала права її відчужувати.
Отже, на теперішній час земельна ділянка площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 має належати до земель комунальної власності.
Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури просив суд: витребувати у ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215, номер запису про право власності 23160466), а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 березня 2023 року було задоволено заяву першого заступника керівника Запорізького окружної прокуратури Запорізької області про забезпечення позову, накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215, номер запису про право власності 23160466).
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 червня 2024 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено спадкоємця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 .
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки відмовлено.
Скасовано арешт, накладений згідно ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 березня 2023 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215, номер запису про право власності 23160466).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури Михальчук Я.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов, стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема поводитися добросовісно, розумно, враховувати інтереси одна одної, утриматися від недобросовісних дій чи бездіяльність. Не може вважатися добросовісною особо, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено ст. 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у ст. 388 ЦК України і є обмеженим.
Вважає, що ОСОБА_3 недобросовісно, без розроблення технічної документації на земельну ділянку, погодження її ГУ Держгеокадстру у Запорізькій області, за відсутності прийнятого рішення власником комунального майна Михайлівської територіальної громади - Михайлівської сільської ради щодо передачі йому у власність спірної земельної ділянки, з порушенням положень ст.ст. 116, 118, 186-1 ЗК України отримав останню у власність.
Державну реєстрації права приватної власності ОСОБА_3 проведено 23.10.2017 року. Через 10 днів останнім відчужено за договором купівлі-продажу вказану земельну ділянку своїй онуці - ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_3 , а у подальшому його онука - ОСОБА_1 незаконно та без відповідної правової підстави заволоділи земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, що свідчить про наявність підстав для витребування її на користь позивача саме на підставі ст. 387 ЦК України.
Стосовно застосування принципу єдиної юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі зазначає, що, дійсно, на земельній ділянці з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 розташовано нерухоме майно, вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2007 року у справі № 2-451-07 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Вказаним судовим рішенням на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України визнано дійсним нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 30.08.2006, укладений між ОСОБА_3 та подружжям ОСОБА_9 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомості.
Прав користування земельною ділянкою не було як у подружжя ОСОБА_9 , так і у ОСОБА_3 , а відтак, речові права на неї після відчуження об'єктів нерухомості до ОСОБА_1 в порядку принципу «superficies solo cedit» не переходили.
Вважає, що витребування майна від недобросовісного набувача у спірних правовідносинах - ОСОБА_1 не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 на підставі рішення, що не приймалось Михайлівською сільською радою, за відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його погодження з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 вибула з комунальної власності територіальної громади в порушення вимог ст.ст. 116, 118, 186-1 Земельного кодексу України, тобто з порушенням процедури, визначеної ст. 118 Земельного кодексу України, щодо передачі земельних ділянок у власність громадян.
Правовою підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, було рішення двадцять дев'ятої (позачергової) сесії п'ятого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 08.03.2013 № 18 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства».
Оскільки Михайлівською сільською радою спростовано факт видачі ОСОБА_3 рішення від 08.03.2013 № 18 щодо надання йому земельної ділянки, воно не може вважатися підставою для набуття права власності особою на спірну земельну ділянку та не породжує відповідних правових наслідків, тому вищевказана земельна ділянка вибула з власності держави незаконно і безпідставно, в порушення вимог ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України.
Після державної реєстрації оспорюваної земельної ділянки за ОСОБА_3 , у подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2017 ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 в особи, яка не мала права її відчужувати.
Судом також встановлено, що на спірній земельній ділянці перебувають об'єкти нерухомого майна, які на праві приватної власності належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Суд першої інстанції дійшов висновку, що Михайлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, у разі витребування земельної ділянки на її користь, фактично не матиме можливості в силу вимог ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України розпорядитися спірною земельною ділянкою.
Суд першої інстанції з огляду на характер спірних правовідносин, установлені обставини також виснував про невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, оскільки таке, хоча і відповідає критерію законності, однак, на думку суду, не відповідає критеріям пропорційності та виправданості, тобто воно фактично не призведе до задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.
Проте, в повній мірі погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як вбачається з матеріалівсправи та встановлено судом, 23.10.2017 на підставі рішення двадцять дев'ятої (позачергової) сесії п'ятого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 08.03.2013 № 18 ОСОБА_3 зареєстрував за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215, номер запису про право власності 23003499), про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
02.11.2017 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М., зареєстрований в реєстрі за № 825, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору 02.11.2017 за № 23160466 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215).
Таким чином, ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 319511843 від 03.01.2023.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.
Частиною 4 статті 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до п. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Положеннями п. 6 абз. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Зі змісту ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов'язкової передумови для подальшого отримання набуття права власності на земельну ділянку.
Статтею 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, який передбачає подання клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, розгляд такого клопотання, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель та прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
За положеннями ст. 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було рішення двадцять дев'ятої (позачергової) сесії п'ятого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 08.03.2013 № 18 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства».
Разом із тим, листом від 07.11.2022 № 02-01-46/2024 Михайлівською сільською радою повідомлено, що рішення Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області п'ятого скликання двадцять дев'ятої (позачергової) сесії від 08.03.2013 № 18 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства» не існує.
Так, у цьому листі зазначено, що депутати Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області п'ятого скликання були обрані та працювали в період з квітня 2006 року по листопад 2010 року, сільським головою на той час був ОСОБА_5 . Двадцять дев'ята сесія п'ятого скликання Михайлівської сільської ради проводилась 11.09.2009, в порядку денному та протоколі двадцять дев'ятої сесії п'ятого скликання рішення від 11.09.2009 № 18 «Про відведення земельної ділянки для будівництва фельдшерсько-акушерського пункту згідно інвестиційного проекту».
У період з листопада 2010 року по листопад 2015 року були обрані депутати Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області шостого скликання і двадцять дев'ята (позачергова) сесія шостого скликання проводилась 07.05.2013. В порядку денному цієї сесії значиться всього п'ять питань і було прийнято всього п'ять рішень (з № 1 по № 5), серед яких рішення «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства» не було.
У листі від 22.11.2022 № 07-05/78-П/07-02 архівний відділ Запорізької районної державної адміністрації вказує, що рішення Михайлівської сільської ради від 08.03.2013 № 18 в документах Михайлівської сільської ради за 2013 рік не значиться.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.11.2022 № 10-8-0.37.1-3086/2-22 повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель не обліковується та не зберігається документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2321584000:15:001:0007.
За інформацією ФОП ОСОБА_6 від 15.02.2023 № б/н ним не розроблялась документація із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007.
Рішенням третьої (позачергової) сесії шостого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 28.12.2010 № 11-10 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,8787 га із земель сільськогосподарського призначення у АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, зобов'язано ОСОБА_3 в річний термін виготовити проект відведення земельної ділянки.
Згідно з інформацією Михайлівської сільської ради від 16.01.2023 № 64/02-01-46 рішення щодо продовження терміну виготовлення проекту чи відміни зазначеного рішення та рішення про присвоєння адреси земельній ділянці з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 сільською радою не приймались.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції правильно виснував, що ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 на підставі рішення, що не приймалось Михайлівською сільською радою, за відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його погодження з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 вибула з комунальної власності територіальної громади в порушення вимог ст.ст. 116, 118, 186-1 Земельного кодексу України, тобто з порушенням процедури, визначеної ст. 118 Земельного кодексу України, щодо передачі земельних ділянок у власність громадян.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовою підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007, площею 0,8787 га, було рішення двадцять дев'ятої (позачергової) сесії п'ятого скликання Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 08.03.2013 № 18 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки по передачі у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства». Оскільки Михайлівською сільською радою спростовано факт видачі ОСОБА_3 рішення від 08.03.2013 № 18 щодо надання йому земельної ділянки, воно не може вважатися підставою для набуття права власності особою на спірну земельну ділянку та не породжує відповідних правових наслідків.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що земельна ділянка площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 вибула з власності Михайлівської територіальної громади внаслідок державної реєстрації вказаної земельної ділянки на підставі рішення Михайлівської сільської ради, яке фактично нею не приймалось, тобто, така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
Також судом встановлено, що після державної реєстрації оспорюваної земельної ділянки за ОСОБА_3 , у подальшому ця земельна ділянка була продана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2017 ОСОБА_1 .
З урахуванням встановлених обставин висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 придбала вказану земельну ділянку площею 0,8787 га з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 в особи, яка не мала права її відчужувати, є правильними.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина першою статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.
За змістом частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст. ст. 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст. 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим, якщо майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.
Незаконність дій осіб при набутті права власності на земельну ділянку не може розцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна на вибуття майна з його володіння.
Тобто, воля органів державної влади або місцевого самоврядування як власника земель може виражатися лише в таких діях, які відповідають вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства.
Також відповідно до п. 60 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70). З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Також, згідно з висновками, викладеними у п. 148 зазначеної постанови власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2021 № 924/454/20 цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння саме по собі передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
З огляду на зазначене, відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене, аналізуючи норми діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності поза волею власника, що відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України є підставою для її витребування у ОСОБА_1 на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, оскільки на теперішній час належним власником земельної ділянки є саме Михайлівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, так як вказана земельна ділянка: 1) належала до земель державної власності; 2) розташована за межами населених пунктів; 3) розташована у межах Михайлівської територіальної громади (на території Михайлівської сільської ради); 4) в силу положень п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України на теперішній час належить до земель комунальної власності.
Щодо застосування принципу єдиної юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2007 року (у справі № 2-451-07) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання договору дійсним та визнання права власності на об'єкти нерухомості задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості, а саме: пункт технічного обслуговування - інвентарний номер 81 літера «А», будівля гаража для тракторів бригади № НОМЕР_1 - інвентарний номер 115 літера «Б», будівля мехмайстерні бригади № НОМЕР_1 , інвентарний номер 816 літера «В», будівля гаража для трьох тракторів - інвентарний номер 1123 літера «В1», тобто всі об'єкти купівлі - продажу за договором від 30.08.2006 року, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомості, а саме: пункт технічного обслуговування - інвентарний номер 81 літера «А», будівля гаража для тракторів бригади № НОМЕР_1 - інвентарний номер 115 «Б», будівля мехмайстерні бригади № НОМЕР_1 , інвентарний номер 816 літера «В», будівля гаража для трьох тракторів - інвентарний номер 1123 літера «В1», тобто всі об'єкти купівлі - продажу за договором від 30.08.2006 року, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, вказаним судовим рішенням на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України було визнано дійсним нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості від 30.08.2006, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , визнано за ОСОБА_3 право власності на вищевказані об'єкти нерухомості.
Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що Михайлівська територіальна громада не залучалася як власник земельної ділянки до участі у справі.
Далі, як встановлено судом першої інстанції, на земельній ділянці площею 8653 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , розташовуються об'єкти нерухомого майна, а саме: гараж літ. Б площею 110,8 кв.м, мехмайстерня літ. В площею 488,4 кв.м та адмінбудівля літ. В1 площею 81,7 кв.м, навіс літ. Б1, паркани № 4, 5, ворота № 6, 7, а також самочинно побудовані прибудова літ. в площею 24,1 кв.м, склад літ. Е, склад літ. Ж, вбиральня літ. Л, склад літ. Н, навіс літ. М.
З інформації, яка міститься у Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28204499 від 01.12.2010, а також у довідці виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 01.03.2013 № 386/01-47, вбачається, що ОСОБА_3 на праві приватної власності, відповідно до рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23.02.2007 у справі № 2-451-07, належить: пункт технічного обслуговування інв. № 81, гараж для тракторів бригади № НОМЕР_1 інв. № 115, мехмайстерня бригади № НОМЕР_1 інв. № 816, гараж для 3-х тракторів інв. № 1123, за адресою: АДРЕСА_1 .
За матеріалами технічної інвентаризації пункт технічного обслуговування інв. № 81 знесено.
Право власності ОСОБА_3 на вищевказані об'єкти нерухомого майна 02.06.2017 зареєстроване також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1268504723215, номер запису про право власності 20792839), про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 102369140 від 02.11.2017.
Отже, на спірній земельній ділянці перебувають об'єкти нерухомого майна, які на праві приватної власності належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
За частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.
За приписами частини дев'ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як зазначалось вище, на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2007 року (у справі № 2-451-07) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання договору дійсним та визнання права власності на об'єкти нерухомості.
Разом із цим, доказів надання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення вищевказаних споруд, як і оформлення за ними права власності або права користування спірною земельною ділянкою, матеріали справи не містять, у рішенні Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2007 року (у справі № 2-451-07) також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що відчужувалися за договором купівлі-продажу об'єктів нерухомості.
За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21).
Таким чином, оскільки прав користування спірною земельною ділянкою не було як у ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , так і у ОСОБА_3 , тому речові права на неї після відчуження об'єктів нерухомості до ОСОБА_1 в порядку принципу superficies solo cedit (збудоване на землі слідує за нею)не переходили.
Щодо втручання у право на мирне володіння майном.
В контексті висновків суду про відсутність підстав для втручання у право мирно володіти майном колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40 - 43)).
Можливість повернення на користь держави земельної ділянки особою, яка незаконно або свавільно заволоділа нею, має нормативну основу в національному законодавстві, а також має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц провадження № 14-2цс21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
За встановлених у цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що задоволення позову жодним чином не порушує прав відповідачки в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Чинне законодавство надає відповідачці додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення цього рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги є вагомими та такими, що приймаються до уваги колегією апеляційного суду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Запорізькою обласною прокуратурою у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 684,00 грн. (т. 1, а.с. 1), за подання заяви про забезпечення позову сплачено судовий збір в розмірі 1 342,00 грн. (т. 1, а.с. 44), при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 4 026,00 грн. (т. 2, а.с. 141), а всього - 8 052,00 грн.
За вказаних обставин, з огляду на положення ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратурипідлягають стягненню 8 052,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Михальчука Ярослава Валерійовича задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.
Позов першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Михайлівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи: 04353238, вул. Слободчикова, буд. 17, село Михайлівка, Запорізький район, Запорізька область, 70030) земельну ділянку з кадастровим номером 2321584000:15:001:0007 площею 0,8787 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1388364923215, номер запису про право власності 23160466).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, місцезнаходження: вул. Матросова, 29-А, м. Запоріжжя, 69005), судовий збір в сумі 8 052 (вісім тисяч п'ятдесят дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков