Дата документу 03.11.2025 Справа № 334/4293/25
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/4293/25 Пр. № 22-ц/807/1837/25Головуючий у 1 інстанції: Фетісов М.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.
03 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Подліянової Г.С., Полякова О.З.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (надалі - ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У травні 2025 року ТОВ «КЕЙ-КОЛЛЕКТ» звернулось до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-4), в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за період з 02.04.2017 року по 23лютого 2022 року у розмірі 57463,32 грн., з них 13370,16 грн. - 3% річних, 44093,16 грн. - сума нарахованих інфляційних витрат, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 19.09.2008 між АКІБ «УКРСИББАНК» та відповідачкою укладено договір про надання споживчого кредиту № 11396029000, відповідно до положень та умов якого банк надав останній кредит в сумі 10000 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 року у справі № 2-1955/11 стягнуто з відповідачки на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в сумі 90928,07 грн., а також витрати по оплаті судового збору в сумі 909,28 грн. та інформаційно-технічного забезпечення в сумі 120,00 грн., а всього 91957,35 грн. 12.12.2011 між ПАТ «УКРСИББАНК» та TOB «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено договір факторингу № 1 та додаток № 1 відповідно до яких TOB «КЕЙ-КОЛЕКТ» прийняло права вимоги до відповідачки. Також на підставі цього договору факторингу між ПАТ «УКРСИББАНК» та TOB «КЕЙ-КОЛЕКТ» укладено договір відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до складу яких увійшли кредитні договори та іпотечний договір, укладений між відповідачкою та ПАТ «УКРСИББАНК» від 19.09.2008. Рішення суду не виконано, заборгованість складає 90928,07 грн. ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», як новий кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми 3% річних та інфляційних втрат, які передбачені статтею 625 ЦК України, до повного виконання грошового зобов'язання. З 12.03.2020 на усій території України встановлений карантин із подальшим продовженням строку до 30.06.2023. На період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину. Тобто строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України не спливли. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину. Загальна сума 3% річних та інфляційних втрат, понесених ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», внаслідок прострочення відповідачкою сплати заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11396029000 та рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 складає: за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 (включно), за прострочення сплати заборгованості, сума 3% річних, становить 13370,16 гривень, та понесених внаслідок прострочення заборгованості, сума інфляційних втрат, становить 44093,16 гривні. Загальна сума заборгованості складає 57463,32 гривні.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Фетісова М.В. (а.с.26). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.30) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року (а.с.52-55) позов позивача у цій справі задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (ЄДРПОУ 37825968) заборгованість в сумі 57463,32 грн., з яких: 3% річних в сумі 13370,16 грн. та інфляційні втрати в сумі 44093,16 грн., а також судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника Шулякової М.В. у своїй апеляційній скарзі (а.с.58-65) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
В автоматизованому порядку 28.08.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Подліянову Г.С. та Полякова О.З. (а.с.73). Ухвалою апеляційного суду від 28.08.2025 року (а.с.74) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 04.09.2025 року (а.с.76). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 04.09.2025 року (а.с.77), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.78). Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн., у цій справі ціна позову 57643,32 грн. -а.с.1), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 року у справі № 2-1955/11 (а.с.9-10) позов АТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено; стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ «УКРСИББАНК» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в сумі 90928,07 грн., а також витрати по оплаті судового збору в сумі 909,28 грн. та інформаційно-технічного забезпечення в сумі 120,00 грн., а всього 91957,35 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 30.10.2012 року у справі № 0814/9271/2012 (а.с. 44) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано шлюб. Відповідачкою змінено прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».
Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: (1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); (2) правонаступництва; (3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); (4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до договору факторингу № 1 та платіжного доручення № 3 від 12.12.2011 року до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором відповідачки.
На адресу відповідачки було надіслано повідомлення про відступлення прав вимог за кредитним договором або договором про відкриття та використання картрахунку від 15.12.2011 № 12-22/26983, в якій повідомлено про відступлення позивачу прав вимоги за кредитним договором № 11396029000 від 19.09.2008 та наявність заборгованості по кредитному договору в сумі 12409,18 доларів США (а.с.20).
Згідно з наданим розрахунком 3% річних та інфляційних втрат заборгованість відповідачки станом на 23.02.2022 становить 57463,32 грн., з яких: 3% річних в сумі 13370,16 гривень та інфляційні втрати в сумі 44093,16 грн.
Відповідно до довідок-розрахунків залишку заборгованості станом на 10.12.2024 у відповідачки наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 8764,64 доларів США.
Довідкою ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» від 22.05.2025 № 22/05/2025/732096/1 (а.с.23) відповідачкою ігноруються вимоги чинного законодавства та не виконується рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 у справі № 2-1955/11 більше тринадцяти років. Станом на 22.05.2025 заборгованості за вказаним рішенням суду в сумі 91957,35 грн. не погашена.
Згідно з пунктом 1 частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України)
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення».
Однак, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
До суду першої інстанції звернувся позивач, як новий кредитор у грошовому зобов'язанні за кредитним договором № 11396029000 від 19.09.2008, заборгованість за яким стягнута рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 у справі № 2-1955/11 в сумі 91957,35 гривень, з позовом до відповідачки, як боржниці, з вимогою про стягнення на інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за період 02.04.2017 по 23.02.2022 за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати заборгованості за рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 у справі № 2-1955/11 в сумі 57463,32 гривні, з яких: 3% річних в сумі 13370,16 гривень та інфляційні втрати в сумі 44093,16 гривні.
За таких обставин до 23.02.2022 позивач має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідачки на його користь індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми невиконаного зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, оскільки вони проведені до введення воєнного стану на території України, у зв'язку із чим позивачем не порушено пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
У відзиві представник відповідачки посилалась на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23, згідно з якими можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, щодо стягнення якої ухвалено судове рішення, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про неможливість визнання грошових вимог Кредитора до Боржника у справі про банкрутство, які виникли на підставі Договору (у тому числі 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на відповідну заборгованість) у зв'язку з тим, що можливість примусового стягнення Кредитором вказаної заборгованості вичерпана після закінчення встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку пред'явлення до виконання наказу у справі № 916/1771/16, а обставини поновлення зазначеного строку та відкриття виконавчого провадження Кредитор не довів. Також посилалась на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 761/267421/22, відповідно до яких можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Однак, судом першої інстанції було правильно встановлено, що обставини у вищезазначених інших справах є нерелевантними обставинам цієї справи, оскільки в даній справі здійснюється примусове виконання рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 у справі № 2-1955/11, що підтверджується наданими представником відповідачки доказами - постановою державного виконавця від 18.11.2013 у виконавчому провадженні № 31261680. Доказів того, що дане виконавче провадження є закінченим матеріали справи не містять. При цьому, у зазначених представником відповідачки постановах Верховного Суду обставини є іншими, а саме було відсутнє виконавче провадження з примусового виконання судового рішення.
Також не є релевантними обставинам цієї справи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 та від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, згідно з якими неможливо нараховувати інфляційні втрати та три відсотки річних на задавнену вимогу (вимогу за якою минув строк позовної давності і за якою позивач не звернувся до суду), оскільки у цій справі вимога не є задавненою у зв'язку з тим, що заборгованість за кредитним договором стягнута на підставі рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.07.2011 у справі № 2-1955/11.
Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги аргументи представника відповідачки щодо повідомлення позивача про всі обставини виконання рішення суду про стягнення заборгованості за даним кредитним договором, оскільки доказів виконання рішення суду, за яким стягнуто заборгованості, суду першої інстанції не були надані.
Матеріали справи містять довідки-розрахунки залишку заборгованості, з яких вбачається, що станом на 10.12.2024 заборгованість складає 8764,64 доларів США та довідкою ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» від 22.05.2025 № 22/05/2025/732096/1 про те, що заборгованість в сумі 91957,35 грн. не погашена (а.с.23).
Суд першої інстанції правильно врахував положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд першої інстанції також правильно врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевказане та задоволення позову із зазначених судом першої інстанції підстав, суд першої інстанції правильно вважав недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи сторін.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у сумі 57463,32 грн., з яких: 3% річних в сумі 13370,16 грн. та інфляційні втрати в сумі 44093,16 грн. за період з 02.04.2017 до 23.02.2022.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи заперечень цього відповідача на позов позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_3 , яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування заперечень відповідача проти позову позивача та, відповідно, у спростування останнього у цій справі.
Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити відповідачу ОСОБА_3 її право у подальшому на повернення з бюджету зайво сплаченого нею судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом 3720,00 грн. (а.с.66) - належний розмір судового збору 3633,60 грн., розрахунок: 3028,00 грн. судовий збір за 1 вимогу позивача - юридичної особи у суді першої інстанції за позов у 2025 році *150%/100% * 0,8 - коефіцієнт при подачі апеляційної скарги через систему «Електронний суд» = 3633,60 грн.) за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова апеляційним судом складена 03.11.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Подліянова Г.С. Поляков О.З.