Справа № 483/626/25
Провадження № 2/483/462/2025
Іменем України
04 листопада 2025 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Шевиріної Т.Д.,
за участю секретаря - Шилінскас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
13 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, предметом якої є: стягнення з відповідача 500 доларів США в рахунок заборгованості за договором позики від 01 грудня 2021 року.
В обґрунтування позову зазначив, що 01 грудня 2021 року сторони уклали договір позики в простій письмовій формі, за умовами якого відповідач отримав у позику 500 доларів США із зобов'язанням повернути їх у строк до 11 травня 2022 року. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого перед позивачем виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач змушений звернутися до суду.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив.
Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача, ухвалив розглядати справу в заочному порядку.
Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 01 грудня 2021 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 500 доларів США, які зобов'язався повернути 11 травня 2022 року (а.с. 8).
На підтвердження вказаного факту позивачем надано оригінал боргової розписки.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Зазначений правовий висновок, зроблений Верховним Судом України, викладений у Постанові судової палати у цивільних справах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.
Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
При цьому, за статтею 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, на вимогу боржника повинен видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документу кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним обов'язку і, навпаки, знаходження такого документу у кредитора - засвідчує факт невиконання боржником зобов'язання.
Щодо валюти договору, суд звертає увагу на таке.
Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України), однак Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у справах №373/2054/16 (постанова суду від 16 січня 2019 року), №363/1834/17 (постанова суду від 13 липня 2022 року), укладення і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику.
З урахуванням викладеного, а також того, що предметом укладеного між сторонами договору позики були гроші в іноземній валюті (а не гривня та не гривневий еквівалент), з огляду на те, що сторони не обумовили іншого порядку повернення заборгованості, суд дійшов висновку про необхідність стягнення заборгованості у визначеній сторонами валюті.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, а також ту обставину, що позивач свій процесуальний обов'язок доказування виконав - надав суду оригінал розписки на підтвердження факту невиконання боржником своїх зобов'язань за договором позики на загальну суму 500 доларів США, а відповідач наведеного належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку, що саме така сума у такій самій валюті має бути повернута боржником, а тому позовні вимоги підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, що складаються із суми судового збору, суд враховує, що позивач при зверненні з вказаним позовом мав сплати судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп., однак був звільнений у зв'язку із наявністю ІІ-ї групи інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з відповідача на користь держави підлягають стягненню в рахунок відшкодування судового збору 1 211 грн 20 коп..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 500 (п'ятсот) доларів США в рахунок заборгованості за договором позики від 01 грудня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в рахунок відшкодування судового збору 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. в рахунок відшкодування судового збору.
Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуюча: