Справа № 489/7923/25
Провадження № 3/489/2122/25
Інгульський районний суд міста Миколаєва
Постанова
іменем України
04 листопада 2025 року місто Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Гриненко Михайло Вікторович, розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП,
встановив:
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №201729 від 21.09.2025 ОСОБА_1 інкримінується, що 21.09.2025 о 22.29 год. в АДРЕСА_1 , він вчинив сварку відносно дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_3 , в ході якої ображав нецензурною лайкою, штовхав, бив руками по тулубу та голові, чим вчинив фізичне та психічне домашнє насильство.
ОСОБА_1 при розгляді справи в суді свою вину в інкримінованому порушенні не визнав, зазначивши, що між ним та дружиною виникла сварка, але він щодо останньої та їхньої дочки будь-яких дій фізичного насильницького характеру не вчиняв.
Потерпіла ОСОБА_2 при розгляді справи в суді підтвердила, що її чоловік ОСОБА_1 під час сварки з нею будь-яких дій протиправного характеру щодо їхньої дочки не вчиняв, оскільки остання перебувала в іншій кімнаті.
Вислухавши учасників, дослідивши письмові матеріали, що знаходяться у справі (протокол про адміністративне правопорушення; заяву ОСОБА_2 ; письмові пояснення ОСОБА_2 ; форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства; світлокопію термінового заборонних припису; відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського), суддя дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Диспозиція ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При цьому, в судовому засіданні ОСОБА_1 та заявник ОСОБА_2 надали пояснення, що сварка відбувалася лише між ними, та їхня неповнолітня дочка не була присутньою при вказаних діях, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не вчинив будь-яких протиправних дій щодо неї.
Натомість до протоколу про адміністративне правопорушення не було додано будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо неповнолітньої дочки, що є обов'язковою умовою адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за якою складений протокол щодо особи.
За такого, дослідженими матеріалами справи не доведено факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо неповнолітньої дочки.
Відповідно до статей 254, 256 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою. У протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначаються: дата і місце його складення, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що у випадку вчинення особою адміністративного правопорушення складається протокол про адміністративне правопорушення, в якому в обов'язковому порядку зазначаються відомості про таку особу, дата і місце його складення, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, з метою забезпечення права особи знати суть пред'явленого обвинувачення, щоб мати змогу захищатися від нього.
Виходячи із положень зазначених норм права, протокол про адміністративне правопорушення є документом, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки містить формулювання висунутого обвинувачення.
Відповідно до вимог пункту «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа, яка обвинувачується у вчиненні правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, яке має бути встановлене судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі.
При цьому, при викладі обставин вчинення інкримінованого особі діяння, яке полягало, зокрема у вчиненні сварки з дружиною ОСОБА_2 , дії ОСОБА_1 були кваліфіковані лише за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, проте дії останнього не були кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яка передбачає вчинення домашнього насильства, зокрема відносно повнолітньої особи.
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому, кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Натомість санкція ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за якою складений протокол відносно особи, передбачає накладення стягнення, зокрема у виді адміністративного арешту, що, у свою чергу, вказує на те, що інкриміноване особі діяння підпадає під визначення поняття «кримінальне обвинувачення», у зв'язку з чим її вина в інкримінованому діянні має бути доведена поза розумним сумнівом, що при розгляді даної справи не встановлено.
Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії»(Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
За такого, керуючись принципом диспозитивності, суддя не може на власний розсуд змінювати фабулу викладеної у протоколі суті інкримінованого особі діяння та кваліфікацію правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, з метою можливості притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинене діяння, оскільки це становитиме порушення права на захист такої особи і суд, таким чином, перебере на себе функції державного обвинувача, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ.
Таким чином, встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що складений відносно особи протокол про адміністративне правопорушення не може бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення інкримінованого правопорушення, у зв'язку з тим, що містить виклад обставин вчинення діяння, яке не передбачене диспозиціє статті, за якою складений протокол, що вказує на недоліки протоколу та недоведеність винуватості такої особи в інкримінованому їй правопорушенні поза розумним сумнівом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
Із пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» вбачається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого адміністративного правопорушення, викладеного у протоколі.
Зазначене є підставою для закриття провадження у справі через недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу такого адміністративного правопорушення, а також через те, що протокол має недоліки викладення суті інкримінованого особі правопорушення та його кваліфікації, які не дають змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 247,252,265,280,283,291,294 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження в справі про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя М.В. Гриненко