24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2350/18 (914/3089/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
за участю представниці Львівської міської ради - Вовк І. В, представниці Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» - Камінської С.О., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11, ОСОБА_9 та її представниці - ОСОБА_12
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025
у справі № 914/2350/18 (914/3089/20)
за позовом Львівської міської ради
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_3
3) ОСОБА_4
4) ОСОБА_5
5) ОСОБА_6
6) ОСОБА_7
7) ОСОБА_8
8) ОСОБА_9
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Первинна профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» Профспілки електротехнічної промисловості України
2) ОСОБА_10
про зобов'язання передати будівлю гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Львова, скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
у межах справи № 914/2350/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА»
до Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра»
про визнання банкрутом
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2350/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» (далі - ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра», боржник, відповідач) на стадії санації боржника, введеної ухвалою цього суду від 17.10.2024.
Короткий зміст позовних вимог та ухвалених за їх розглядом судових рішень
У межах справи про банкрутство Львівська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до боржника - ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» згідно, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову), про:
- зобов'язання передати будівлю під літ. "А-9" (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4 873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Білоцерківська, 10 (далі - Гуртожиток) у комунальну власність територіальної громади м. Львова;
- скасування державної реєстрації права власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 4 873,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Білоцерківська, 10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 26685035 (державна реєстрація від 11.03.2009);
- скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості загальною площею 545,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Білоцерківська, 10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 26685203 (державна реєстрація від 11.03.2009), підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності №С-02910 від 23.02.2009.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Гуртожиток збудований Державним підприємством «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра» (далі - ДП «ЛЕЗ ВО «Іскра») (рік забудови 1968) та призначений для проживання одиноких громадян на період їх роботи на підприємстві.
ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» (яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Іскра» (далі - ВАТ «Іскра»)) є власником спірного Гуртожитку, а також вбудованого в ньому кафе, згідно з свідоцтвами про право власності від 23.02.2009 №С-02909 та №С-02910, виданих ВАТ «Іскра» за наказом Управління комунальної власності ДЕП Львівської міської ради від 23.02.2009 №440-НЖ-С, про що здійснено відповідні записи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Під час приватизації ДП «ЛЕЗ ВО «Іскра» Гуртожиток було приватизовано в складі цілісного майнового комплексу та включено до статутного фонду новоствореного ВАТ «Іскра».
На виконання Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» Львівська міська рада прийняла ухвалу від 07.02.2013 №2082 «Про затвердження Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2012-2015 роки, зі зміною передачі гуртожитків з 2012-2015 років на 2013 рік».
Згідно з пунктами 2.1, 3.4 Програми передачі у власність територіальної громади м. Львова та приватизації мешканцями підлягають гуртожитки, які є об'єктами права державної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України. Передача гуртожитків, що є об'єктами приватної власності, у власність територіальної громади м. Львова здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства.
Додатком 1 до Програми є Перелік гуртожитків, які підлягають передачі у власність територіальної громади м. Львова у 2013-2015 роках, до якого включено Гуртожиток, що належить на праві приватної власності ПАТ «Іскра».
Листами Виконавчого комітету Львівської міської ради від 12.01.2018 №34-вих-378 та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 19.11.2019 №34-вих-8247 (адресованими генеральному директору ПАТ «Іскра» М. Костіву), що до Львівської міської ради та районної адміністрації надходять численні звернення мешканців Гуртожитку щодо його передачі у власність територіальної громади м. Львова, та було висловлено прохання відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» розглянути можливість передачі вказаного Гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова на безкомпенсаційній основі.
Листом від 28.12.2019 № 12/1570 у відповідь на лист Сихівської районної адміністрації №434-вих-8247 від 19.11.2019 ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» повідомило, що Гуртожиток має статус гуртожитку для проживання одиноких громадян. Також у листі зазначено, що відповідно до частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), передаються у власність територіальних громад за умови попередньої повної компенсації вартості гуртожитку або безоплатно, за умови згоди на це власника гуртожитку. Оскільки спільної згоди між ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» та територіальною громадою м. Львова не було досягнуто, вищевказаний Гуртожиток перебуває у власності підприємства.
Позивач, посилаючись на приписи Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» звернувся з позовом до ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про зобов'язання останнього передати Гуртожиток у комунальну власність територіальної громади м. Львова.
Стислий зміст висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні, яке відповідач просить переглянути за виключними обставинами
Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №914/2350/18(914/3089/20), позов задоволено частково; зобов'язано ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова Гуртожиток, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; здійснено розподіл судового збору.
Зобов'язуючи ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова Гуртожиток, господарський суд виходив з того, що відповідачем не доведено, що спірний Гуртожиток було побудовано або придбано до 01.12.1991 приватними або колективними власниками, зокрема самим же відповідачем, за власні або залучені кошти, відтак, зважаючи на норми частини четвертої статті 1, пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків» дія цього Закону поширюється на Гуртожиток, що був включений до статутного капіталу ВАТ «Іскра» у процесі приватизації об'єктів нерухомості цілісного майнового комплексу ДП «ЛЕЗ ВО «Іскра».
У цьому зв'язку на підставі приписів пункту 4 частини першої статті 5, частин першої, третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та обставин того, що сторони не досягти згоди щодо вирішення питання передачі спірного Гуртожитку до комунальної власності на безкомпенсаційній основі, суд першої інстанції вважав необхідним задовольнити позов в частині вимоги про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Львова спірного Гуртожитку.
Водночас суд відмовив у задоволенні позовних вимог про передачу Гуртожитку в цілому, тобто разом з вбудованим кафе (на 50 місць) загальною площею - 545,6 кв.м, та скасування державної реєстрації права власності на об'єкт житлової нерухомості. У цій частині сторони погодилися з рішенням суду.
Короткий зміст заяви про перегляд за виключними обставинами рішення
04.02.2022 на адресу господарського суду надійшла заява ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 на підставі вимог частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Подану заяву відповідач обґрунтував тим, що задовольняючи позов Львівської міської ради про безоплатну передачу відповідачем Гуртожитку в комунальну власність Господарський суд Львівської області керувався підпунктом «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», однак 20.10.2021 Конституційний Суд України у справі №3-181/2020(440/20) ухвалив рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) зазначений пункт вказаного закону.
Ураховуючи наведене, відповідач просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 в частині, в якій зобов'язано ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова Гуртожиток.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 задоволено заяву ПрАТ «Львівський електроламповий завод «Іскра» про перегляд рішення за виключними обставинами, рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду заяви
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у задоволенні заяви ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі №914/2350/18(914/3089/20) відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №914/2350/18(914/3089/20) ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23.11.2023 касаційну скаргу ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі скасовано; справу в частині розгляду заяви ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у вказаній постанові від 23.11.2023 , серед іншого, зазначив, що:
- у порушення вимог статей 86, 320 ГПК України господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на неможливість впливу рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 №7-р(ІІ)/2021 у справі №3-181/2020(440/20) на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття Конституційним Судом України такого рішення, взагалі ухилилися від дослідження як обставини невиконання станом на час подання заяви рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі (яка (обставина) в розумінні пункту частини третьої статті 320 ГПК України є однією з обов'язкових передумов для перегляду судового рішення за виключними обставинами), так і тієї істотної обставини, що з огляду на вірогідне невиконання цього рішення спірні правовідносини в цій справі після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України продовжують існувати (тривають), в зв'язку з чим не можуть вважатися такими, що припинилися;
- одночасне посилання в судовому рішенні на усі три підпункти частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими передбачено різні форми передачі гуртожитків у власність територіальних громад (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна) не свідчить про те, що Гуртожиток за судовим рішенням було передано на компенсаційній чи частково-компенсаційній основі;
- господарські суди також не з'ясували, на якій підставі було передано будівлю Гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна) і якщо на безкомпенсаційній, то чи була на це згода власника.
За новим розглядом справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 задоволено заяву ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд рішення за виключними обставинами, рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі № 914/2350/18(914/3089/20) скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою від 29.05.2025 Західний апеляційний господарський суд ухвалив:
1) апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково;
2) скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 у справі №914/2350/18 (914/3089/20). Прийняти нове рішення, яким частково задовольнити заяву ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі;
3) змінити рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі №914/2350/18 (914/3089/20):
- викласти пункт 2 резолютивної частини у такій редакції:
«Зобов'язати Приватне акціонерне товариство Львівський електроламповий завод Іскра (79066, м. Львів, вул. Вулецька, буд. 14, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00214244) передати у комунальну власність територіальної громади м. Львова будівлю під літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Білоцерківська, будинок 10 на повній компенсаційній основі у розмірі 1 766,02 грн вартості будівлі на дату внесення такого гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного в процесі приватизації Державного підприємства «Львівський електроламповий завод ВО «Іскра», розпочатої на підставі наказу Фонду державного майна України № 59-АТ від 31.12.1993»;
- викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що позивач просив передати гуртожиток у комунальну власність на безкомпенсаційній основі, місцевий господарський суд не врахував, що позивач не мав правових підстав на дату подання позову передбачити, що у подальшому норму підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» буде визнано неконституційною.
У цьому зв'язку апеляційний суд вважав, що подання позову ґрунтувалося на чинному законодавстві, що відповідало принципам правової визначеності та законності, тоді як рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 у справі №3-181/2020(440/20) не тільки визнано неконституційною означену вище норму закону, а фактично змінено умови та спосіб такої передачі з безкомпенсаційної, на компенсаційну (частково компенсаційну).
З наведених мотивів суд апеляційної інстанції виснував, що саме можливість компенсаційної (частково компенсаційної) передачі гуртожитку у комунальну власність дала процесуально виправдану можливість змінити позовні вимоги, які хоча і не передбачені процесуальними нормами, але в силу принципів господарського судочинства, є справедливим і законним процесуальним заходом, що є основною складовою частиною принципу верховенства права, передбаченого статтею 11 ГПК України в сукупності із принципом процесуальної економії, передбаченого частиною четвертою статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), оскільки ця справа розглядається в межах справи про банкрутство відповідача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Відповідач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025, а рішення Господарського суду Львівської області 18.03.2024 у справі № 914/2350/18 (914/3089/20) залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивував підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини п'ятої статті 320 цього Кодексу, що полягає у тому, що при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідач вважає, що оскільки до нововиявлених обставин та до виключних обставин застосовується одна і таж глава і норма частини п'ятої статті 320 ГПК України, то зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду повинен був застосованим при вирішенні цієї справи, втім Західний апеляційний господарський суд, в порушення вимоги процесуального закону та принципу єдності судової практики, змінив підставу позову.
Скаржник переконує, що при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції повинен був керуватися зауваженнями та висновками, які були викладені в постанові Верховного суду від 23.11.2023 у цій справі та здійснювати розгляд в межах заявлених вимог.
Також покликаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden), «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) скаржник доводить, що у випадку передачі майна від законних власників в державну або комунальну власність, повинна бути здійснена дійсна компенсація вартості майна, якого особа позбавляється, а така експропріація повинна здійснюватися виключно у суспільних інтересах; позбавлення чи обмеження щодо реалізації права власності, можуть бути визнані порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 296 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових рішень.
Касаційне провадження
16.06.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В.І.
Ухвалою від 26.06.2025 у справі № 914/2350/18 (914/3089/20) Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху, надав скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду 01.07.2025 надійшла заява скаржника про усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою від 16.07.2025 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №914/2350/18 (914/3089/20); призначив касаційну скаргу до розгляду на 13.08.2025 о 10:00; зупинив виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалами від 24.07.2025, від 08.08.2025 та від 12.08.2025 Верховний Суд задовольнив заяви (клопотання) ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра», Львівської міської ради, Сеньків О. М. та Мукан Б. С. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 13.08.2025 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні до 24.09.2025 о 09:30.
Судове засідання 24.09.2025 відбулось за участю представників Львівської міської ради, ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра», ОСОБА_1, а також особисто ОСОБА_9 та її представниці, які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.
Інші учасники справи явку представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов'язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників цієї справи про банкрутство чи їх повноважних представників.
При цьому згідно з наказами голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2025 № 3327/0/6-25 та 22.09.2025 №3247/0/6-25 суддя Картере В. І. перебував у відрядженні з 25.09.2025 по 27.09.2025 та з 02.10.2025 по 18.10.2025 відповідно, а згідно наказу від 24.09.2025 № 3334/0/6-25 - у відпустці з 19.10.2025 по 24.10.2025 та з 27.10.2025 по 31.10.2025.
З огляду на зазначене, повна постанова складена касаційним судом у строк, який є об'єктивно необхідним для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
З матеріалів справи апеляційний господарський суд з'ясував, що позивач -Львівська міська рада неодноразово ставила питання проведення розрахунку вартості будівлі Гуртожитку відповідно до вартості на дату його внесення до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного у процесі приватизації. Зазначене зокрема підтверджується ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.02.2024, якою у задоволенні клопотання Львівської міської ради про призначення експертизи було відмовлено.
Водночас ухвалою суду першої інстанції від 23.12.2022 клопотання представника ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» про призначення судової експертизи задоволено, призначено у цій справі судову експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: яка дійсна вартість нерухомого майна, а саме: будівлі літ. «А-9» (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873,7 кв.м. по вул. Білоцерківська,10 в м. Львові?
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.12.2022 у цій справі скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, справу направлено до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.
У зазначеній постанові апеляційний господарський суд вказав, що враховуючи чинні норми зазначеного закону, у випадку здійснення передачі у власність позивача спірного нерухомого майна на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, то розмір такої компенсації здійснюється відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів відповідних товариств з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактично підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитків у їхній власності, але не за дійсною вартістю такого нерухомого майна.
Враховуючи зазначене, при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.05.2024 призначив по справі №914/2350/18(914/3089/20) судову оціночно - будівельну експертизу. На вирішення судової експертизи (судовим експертам) поставив таке питання: яка вартість будівлі нерухомого майна, а саме: будівлі під літ. А-9 (9-ти поверховий гуртожиток на 518 місць) загальною площею 4873, 7 кв.м. по вул. Білоцерківська, 10 у м. Львів в національній грошовій одиниці України (гривні) відповідно до вартості на дату внесення такого гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Іскра», створеного у процесі приватизації (з урахуванням зменшення вартості внаслідок нарахованого фізичного зносу або збільшення вартості в результаті фактичного підтверджених витрат власників на проведення капітального ремонту за час перебування гуртожитку у їх власності)?
Проведення судової будівельно-технічної експертизи доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.
13.01.2025 до Західного апеляційного господарського суду повернулися матеріали справи №914/2350/18(914/3089/20) від експертної установи з клопотанням про надання додаткових документів для проведення експертизи та уточнення необхідних для вирішення питань.
Ухвалою від 27.02.2025 суд вніс зміни до пункту 2 резолютивної частини ухвали суду від 23.05.2024 у спосіб уточненення дати, на момент якої необхідно встановити оцінку вартості об'єкта нерухомості. Вказав, що такою датою необхідно вважати 01.06.1993 та повернув матеріали справи до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для організації проведення та завершення судової оціночно - будівельної експертизи.
20.03.2025 до Західного апеляційного господарського суду повернулися матеріали справи №914/2350/18(914/3089/20) з висновком експерта про неможливість надання висновку судової оціночно-будівельної експертизи через відсутність необхідних для цього відомостей, підтверджених первинними документами ще з часвів приватизації, яка була здійснена у 1993 році по дату подання позову.
З урахуванням зазначеного, після повернення матеріалів справи саме із таким висновком судового експерта, Львівська міська рада подала до суду додаткові пояснення, в яких загалом зазначила, що у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин після постановлення судового рішення, яке набрало законної сили та зміною умов передачі гуртожитку з бенкомпенсаційної на на коммпенсаційну чи частково компенсаційну, вона змінили (фактично конкретизувала) первинні позовні вимоги про компенсаційну передачу гуртожитку.
Тому, беручи до уваги те, що розмір компенсації визначається за вартістю, за якою Гуртожиток було внесено до статутного капіталу підприємства, враховуючи відсутність будь-яких документальних даних фізичного зносу (який зменшує вартість) та відсутність підтверджених відповідачем витрат на капітальний ремонт (який збільшує вартість), міська рада навела розрахунок вартості Гуртожитку, беручи за основу вартість гуртожитку в карбованцях.
Міська рада здійснила перерахунок цієї суми на гривні згідно офіційного курсу, а також здійснила індексацію вартості з урахуванням інфляції до 20.10.2021, відтак просила зобов'язати передати Гуртожиток з повною компенсацією власнику 1 766,02 грн, визначивши таку ціну виходячи із вимог частин третьої, четвертої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Також апеляційним судом з'ясовано, що у матеріалах інвентаризаційної справи міститься копія виписки з інвентаризаційної відомості від 01.07.1994, у якій вказано вартість будівлі Гуртожитку, за якою об'єкт включено до статутного фонду товариства, станом на 01.06.1993, що становить 7 308 030, 77 карбованців.
Урахувавши положення Закону України «Про забезпечення реалізації житловим прав мешканців гуртожитків» та Указу Президента України від 25.08.1996 року №762/96 «Про грошову реформу в Україні», суд апеляційної інстанції встановив правильність розрахунку вартості Гуртожитку в гривнях, який становить: 7 308 030,77 карбованців / 100 000 = 73, 08 грн.
При цьому взявши до уваги норми Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» та Наказу Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, апеляційний суд перевірив правильність розрахунку вартості Гуртожитку з урахуванням інфляції (починаючи з 1996 року - прийняття Указу Президента України від 25.08.1996 №762/96 «Про грошову реформу в Україні» і до моменту прийняття Конституційним Судом України рішення - 20.10.2021, яким визнано неконституційним підпункт «б» п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), що складає 1766, 02 грн.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції встановив, що вартість компенсації будівлі Гуртожитку на виконання вимог статті 14 Закону України «Про захист прав мешканців гуртожитків» становить 1766, 02 грн.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог касаційної скарги з огляду на таке.
Предметом цього судового розгляду є заява відповідача про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021, яким задоволено позов у частині вимог про зобов'язання передати Гуртожиток у комунальну власність територіальної громади м.Львова.
За змістом частини першої статті 320 ГПК України рішення господарського суду, якими закінчено розгляд справи, можуть бути переглянуті за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 320 ГПК України підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові, якщо рішення суду ще не виконане.
Разом з тим згідно статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Звертаючись із заявою про перегляд рішення суду за виключними обставинами, відповідач зазначив, що, в цьому випадку, виключною обставиною є встановлена рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 №7-р(ІІ)/2021 у справі №3-181/2020(440/20) неконституційність саме того положення закону (підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), який було застосовано господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі.
Як зазначалось, ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2023, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023, у задоволенні заяви відповідача про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у справі №914/2350/18(914/3089/20) відмовлено.
Скасовуючи зазначені судові рішення та направляючи справу (в частині розгляду відповідної заяви) на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.11.2023, серед іншого, вказав, що господарські суди при постановленні оскаржуваних судових рішень дійшли передчасного висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 320 ГПК України підстав для задоволення заяви відповідача про перегляд за виключними обставинами рішення місцевого господарського суду від 31.08.2021 у цій справі.
При цьому у мотивах зазначеної постанови Верховний Суд виснував про таке:
- господарські суди не з'ясувати та не зазначили в судових рішеннях, на якій стадії знаходиться виконання рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021, яке заявник просить переглянути за виключними обставинами, тобто, не встановили, чи тривають правовідносини між сторонами на час подання заяви;
- у порушення вимог статей 86, 320 ГПК України господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на неможливість впливу рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 №7-р(ІІ)/2021 у справі №3-181/2020(440/20) на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття Конституційним Судом України такого рішення, взагалі ухилилися від дослідження як обставини невиконання станом на час подання заяви рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі (яка (обставина) в розумінні пункту частини третьої статті 320 ГПК України є однією з обов'язкових передумов для перегляду судового рішення за виключними обставинами), так і тієї істотної обставини, що з огляду на вірогідне невиконання цього рішення спірні правовідносини в цій справі після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України продовжують існувати (тривають), в зв'язку з чим не можуть вважатися такими, що припинилися;
- господарські суди також не з'ясували, на якій підставі було передано будівлю Гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова (безкомпенсаційна, частково-компенсаційна, компенсаційна) і якщо на безкомпенсаційній, то чи була на це згода власника.
Відповідно до частини п'ятої статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що первинно предметом позову було зобов'язання передати Гуртожиток у комунальну власність без компенсації, тобто безоплатно, адже в позовній заяві не ставилось питання про компенсацію чи її часткову виплату, і жодні документи в матеріалах справи не свідчили про наявність спору щодо компенсації.
Урахувавши наведене та те, що рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) встановлено неконституційність саме того положення закону (підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), який було застосовано Господарським судом Львівської області при вирішенні спору по суті у цій справі, суд першої інстанції рішенням від 18.03.2024 заяву відповідача про перегляд за виключними обставинами рішення суду задовольнив, Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
За апеляційним переглядом справи Західний апеляційний господарський суд підтвердив встановлені судом першої інстанції обставини того, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 67321331 рішення Господарського суду Львівської області від 31.08.2021 у цій справі ще не виконано (у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів протилежного).
У цьому зв'язку зважаючи на приписи пункту 1 частини третьої статті 320 ГПК України та встановлені судами обставини того що, рішення Господарського суду Львівської області 31.08.2021 ще не виконане, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що у цій справі наявні усі підстави для перегляду зазначеного рішення за виключними обставинами.
Поряд з цим апеляційний господарський суд обґрунтовано керувався необхідністю захисту порушеного права територіальної громади, захист якого у цій справі здійснює Львівська міська рада (позивач), доцільно врахував основні завдання та засади господарського судочинства, а також принцип процесуальної економії.
Так, частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Верховний Суд наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.
Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.
У аспекті наведеного та необхідності ефективного захисту порушених прав, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зважав на те, що саме внаслідок визнання неконституційної правової норми, яка стала підставою для постановлення первісного (постановленого за результатом вирішення спору по суті) рішення суду про передачу Гуртожитку на безкомпенсаційній основі, виникли несприятливі обставини для позивача, який діяв добросовісно.
Так, звертаючись до суду із позовом у цій справі позивач покликався на підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, який включено до статутного капіталу товариства, що є власником такого гуртожитку, оскільки на той час зазначена норма була чинною, поширювалася на спірні правовідносини і могла забезпечити поновлення (захист) прав позивача та третіх осіб у справі.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що позивач просив передати гуртожиток у комунальну власність на безкомпенсаційній основі суд першої інстанції в рішенні від 18.03.2024 не врахував, що позивач не мав правових підстав на дату подання позову передбачити, що у подальшому вказану норму буде визнано неконституційною.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що подання позову ґрунтувалося на чинному законодавстві, що відповідало принципам правової визначеності та законності.
Натомість місцевий господарський суд, відмовляючи у позові виключно з підстав зміни нормативного регулювання (встановлена Конституційним Судом України неконституційність окремого положення закону, застосованого судом при вирішенні справи), не забезпечив ефективного захисту прав позивача, а також по суті поклав негативні наслідки змін у законодавстві на сторону, яка діяла добросовісно.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував позицію позивача стосовно необхідності зміни підстави позовної вимоги (з безкомпенсаційного на компенсаційне передання Гуртожитку у комунальну власність), що, хоча і не передбачено процесуальними нормами під час перегляду справи за виключними обставинами, однак, згідно з означеними вище принципами господарського судочинства, є справедливим процесуальним заходом, що є основною складовою принципу верховенства права, передбаченого статтею 11 ГПК України у сукупності із принципом процесуальної економії, передбаченого частиною четвертою статті 6 КУзПБ (справа розглядається в межах справи про банкрутство відповідача).
У цьому ж зв'язку апеляційний господарський суд взяв до уваги, що у прохальній частині позовної заяви (первинні позовні вимоги), міська рада просила зобов'язати ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати спірний Гуртожиток у комунальну власність без визначення способу такої передачі (безкомпенсаційна основа, частково-компенсаційна чи компенсаційна).
Керуючись наведеним та з огляду на визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» неконституційним, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що залишилося можливим передання Гуртожитку в комунальну власність на частково-компенсаційній чи компенсаційній основі.
Апеляційним судом враховано, що Львівська міська рада подала до суду додаткові пояснення, в яких загалом зазначила, що у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин після постановлення судового рішення, яке набрало законної сили та зміною умов передачі гуртожитку з безкомпенсаційної на компенсаційну чи частково компенсаційну, вона змінили (фактично конкретизувала) первинні позовні вимоги про передання Гуртожитку на компенсаційній основі.
Урахувавши наведене та встановивши правильність розрахунку вартості Гуртожитку (з огляду на доказове підтвердження вартості Гуртожитку на дату включення його до статутного фонду товариства, перерахунок з карбованців на гривні та індексацію) суд апеляційної інстанції виснував, що вартість компенсації будівлі гуртожитку у відповідності до вимог статті 14 Закону України «Про захист прав мешканців гуртожитків» становить 1766, 02 грн.
На підставі зазначеного, апеляційний господарський суд оскаржуваною постановою від 29.08.2025 вирішив за необхідне скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 у цій справі, а рішення суду першої інстанції від 31.08.2021 (яке було предметом перегляду за виключними обставинами) викласти в редакції мотивувальної частини своєї постанови зі зміною умов передачі Гуртожитку у комунальну власність на умовах повної компенсації, а також зміною відповідної резолютивної частини такого рішення.
Доводи касаційної скарги відповідача правомірності відповідних висновків апеляційного суду не спростовують, натомість свідчать про надмірно формальне тлумачення процесуальних норм, яке створює ризик зайвого кола звернення за судовим захистом позивача.
На переконання Верховного Суду, аргументи скаржника в аспекті того, що ухвалення судом апеляційної інстанції певних процесуальних рішень з підстав, прямо не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, є занадто категоричним.
Звісно, з одного боку законодавство повинно бути максимально чітким і передбачуваним для його застосування, з іншого - законодавець не може наперед спрогнозувати абсолютно всі ситуації, які можуть виникнути у правозастосовній практиці. У таких випадках суд, керуючись принципами верховенства права, справедливості та ефективності судового захисту, повинен мати право тлумачити норми процесуального закону таким чином, щоб забезпечити баланс між формальними вимогами закону та реальним захистом прав і інтересів сторін для досягнення завдань цивільного/господарського судочинства. Це означає, що суд повинен мати дієвий процесуальний інструментарій для забезпечення загальної справедливості процесу навіть тоді, коли процесуальному закону не вистачає деталізації, щоб врегулювати ту чи іншу процесуальну ситуацію.
Колегія суддів зауважує, що «суди, застосовуючи процесуальні норми, повинні уникати як надмірного формалізму, який порушував би справедливість процедури, так і надмірної гнучкості, яка призводила б до скасування процесуальних умов, встановлених законами» (див., наприклад рішення ЄСПЛ від 31.03.2020 у справі Dos Santos Calado and Others v. Portugal, заяви №№ 55997/14, 68143/16 та 78841/16, § 117). ЄСПЛ також неодноразово підкреслював, що застосовані національним судом процесуальні норми не можуть тлумачитися без урахування конкретних обставин справи (див., наприклад, Stagno v. Belgium, рішення від 07.07.2009, № 1062/07, §§ 33-35).
У цій справі головне питання під час касаційного дослідження полягає, на думку суду, не в тому, чи порушив суд апеляційної інстанції порядок перегляду рішення за виключними обставинами шляхом прийняття заявленої позивачем зміни характеру позовної вимоги, що прямо не передбачено ГПК, а в тому, чи забезпечить такий суд справедливий та ефективний судовий захист порушених прав позивача, який представляє інтереси територіальної громади, зокрема й окремих мешканців, у спорі щодо зобов'язання передання гуртожитку у комунальну власність.
У цьому зв'язку колегія суддів врахувала, що скаржник (відповідач) не заперечує встановлений законом обов'язок щодо передання Гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова згідно з Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Таким чином, з позицій принципу верховенства права саме надмірний формалізм, до якого спонукає скаржник, є значно більш серйозним посяганням на принцип правової визначеності, ніж здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування.
Посилання скаржника на висновки ЄСПЛ, викладені в рішеннях у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Кривенький проти України» «Рисовський проти України» є недоречними, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин.
Решта доводів скаржника в частині посилання на неврахування апеляційним судом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відмінність правозастосування у вказаній постанові та у цій справі зумовлена іншими фактичними обставинами справ.
З урахуванням викладеного, немає жодних підстав для скасування обґрунтованої та законної оскарженої постанови апеляційного суду.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржуване судове рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справі без змін.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 914/2350/18 (914/3089/20) залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 914/2350/18 (914/3089/20).
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді С. В. Жуков
В. І. Картере