Справа № 466/765/25
Провадження № 1-кп/466/502/25
20 жовтня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141380000010 від 04.01.2025 року, про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, не одруженого, непрацевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
захисника адвоката - ОСОБА_7 ,
ОСОБА_3 03.01.2025 о 22:35 год. перебуваючи поруч з СТРЦ «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, буд. 1-Б, маючи злочинний умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала такого нападу (розбої), вчиненому в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», керуючись корисливим мотивом, з метою власного збагачення за рахунок злочинної діяльності, наблизившись до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наніс один удар своєю правою рукою та один удар своєю лівою рукою в область голови неповнолітньому потерпілому ОСОБА_5 , після чого повалив його на землю.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на скоєння нападу з метою заволодіння чужим майном наніс ще декілька хаотичних ударів своїми руками та ногами по тулубу та голові ОСОБА_5 , поки останній перебував на землі, чим спричинив останньому тілесні ушкодження: садна в тім'яно-потиличній ділянці, в ділянці лівої вилиці, забійну рана в ділянці нижньої губи, струс головного мозку, які згідно висновку судово-медичного експерта №06/25 від 13.01.2025 відносяться до легкого тілесного ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Після цього, ОСОБА_3 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на незаконне збагачення за рахунок чужого майна, скориставшись тим, що воля потерпілого ОСОБА_5 , до вчинення можливого опору подавлена, попередньо застосувавши насильство, відкрито заволодів мобільним телефоном марки «Iphone», моделі «8», чорного кольору, у силікованому чохлі, IMEI: НОМЕР_1 , із sim-карткою мобільного оператора «Vodafone» з номером НОМЕР_2 , який належить неповнолітньому потерпілому, вартість якого відповідно до висновку товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-25/470-ТВ від 09.01.2025 становить 2075,00 гривень.
Після цього, ОСОБА_3 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив матеріальної шкоди неповнолітньому потерпілому ОСОБА_5 на суму 2075,00 гривень.
Таким чином, ОСОБА_3 , обвинувачується у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала такого нападу (розбої), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
У судовому засіданні неповнолітній потерпілий ОСОБА_5 за згодою законного представника мами ОСОБА_6 та у її присутності дав показання про те, що
03.01.2025 близько 22:30 год. він перебував в районі СТРЦ «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, буд. 1-Б та в цей час до нього підійшов раніше йому знайомий ОСОБА_8 вони відійшли позаду центру. Розмова розпочалася з того, чому він не відповідає на телефонні дзвінки ОСОБА_8. На той час він йому був винен гроші за зломані запчастини до скутера. Під час такої розмови ОСОБА_9 перший наніс йому удар в ліву сторону лоба кулаком потім відійшов назад і після цього другий раз вдарив від чого він впав. Коли лежав, ОСОБА_10 ще наносив удари йому кулаками в потилицю та голову. В подальшому наніс ще один удар ногою. В якийсь момент як лежав на землі ОСОБА_10 забрав його телефон, який випав з кишені. Після цього вони розійшлися. На зупинці біля центру його товариші викликали таксі і доки чекали до них ще раз підійшов ОСОБА_8 та запитав пароль на телефон, оскількивін його боявся, то такий надав.
З дому він повідомив поліцію про те, що сталося та по приїзді поліція порекомендувала поїхати до лікарні і він з мамою поїхав, а за ними і поліція. Там він повідомив працівникам поліції хто з ним був і де це відбувалося. Хоче повідомити, що зустріч відбулася не тому, що ОСОБА_9 хотів забрати в нього телефон, а з причини заборгованості коштів, телефон забрав ОСОБА_10 та сказав, що за два тижні відзвонить і віддасть, а він має повернути кошти. На час розгляду справи ОСОБА_10 йому відшкодував шкоду, він жодних претензій до нього немає, телефон йому повернув. Тепер вони спілкуються, просить не позбавляти волі
ОСОБА_11 судовому засіданні законний представник потерпілого мама ОСОБА_6 дала показання про те, що в той день син приїхав додому і вона побачила його з тілесними ушкодженнями, перше не хотів повідомляти, але згодом розповів що відбулося. Вони разом поїхали до лікарні, там їм надали медичну допомогу. Їй відомо, що ОСОБА_8 з її сином раніше був знайомий. Після інценденту ОСОБА_8 вибачився про вчинене, шкода відсутня. Вона знає, що ОСОБА_8 виховувався мамою, на сьогодні відсутні негативні наслідки, дитина молода, зрозуміла про вчинене, а тому просить не позбавляти його волі реально.
27.01.2025 року в розпорядження суду надійшла письмова заява від законного представника потерпілого - ОСОБА_6 , згідно з якою потерпіла сторона просить призначити обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства, повідомляє, що претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченого не має, цивільний позов заявляти не буде. Вказує, що обвинувачений та потерпілий примирились.
В подальшому в судових засідання потерпілий ОСОБА_5 та його законний представник - мати ОСОБА_6 підтримали доводи викладені у заяві.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та дав суду показання.
03.01.2025 близько 23:00 год. він приїхав з колегою в район СТРЦ «Спартак», де там перебував Бубас з товаришами, якого він знає близько 1 року. Він його покликав за будинок та під час розмови наніс йому два удари кулаком від чого ОСОБА_12 впав. Після цього вже коли потепілий лежав на землі він неодноразово наносив йому удари руками та ногами по тілу. В цей час в нього з кишені випав телефон, якого він підібрав, щоб на другий день зателефонувати його мамі, т.я. останній винен був йому гроші. Після цього він відвів ОСОБА_13 до товаришів та ще раз його вдарив і вони розійшлися. За короткий час повернувся до ОСОБА_13 та попросив його розблокувати телефон, щоб в подальшому зателефонувати його мамі. Зазначив, що всі обставини викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності. Розуміє, що його дії були незаконними, у вчиненому щиро розкаявся, дуже шкодує, що так сталося та засуджує свої злочинні дії, запевняючи, що в подальшому нічого протиправного вчиняти не буде. Співчуває потерпілому від його зухвалих дій та ще раз просить вибачити його. Зазначив, що після вчинення злочину повністю відшкодовано заподіяну шкоду та він просив потерпілого вибачити його. Бажає виправити ситуацію, що склалася. Усвідомлює, що повинен понести покарання за свої протиправні дії та просив його суворо не карати, запевнив, що зробив для себе правильні висновки і не допустить подібних дій у майбутньому, просить надати йому можливість виправитися.
Також, просив суд визнати недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ним не оспорюються по справі. При цьому вказав, що розуміє зміст цих обставин. Зміст ст.349 КПК України йому зрозумілий.
Суд переконався, що показання обвинуваченого ОСОБА_3 є послідовними, логічними, а тому не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
За згодою сторін, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів, зібраних в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів в добровільності їх позицій, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються. При цьому судом сторонам було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Відповідно до цих вимог закону суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
Оцінивши показання обвинуваченого, які він надав вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із правилами ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обвинувальному акту, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 4 ст. 187 КК України.
Дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч. 4 ст.187 КК України, оскільки він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбої), вчинений в умовах воєнного стану.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до ст.12 КК України, кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 4 ст. 187 КК України, є особливо тяжким злочином.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 міру покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого.
Щодо особи обвинуваченого - ОСОБА_3 , якому 21 рік, уродженець м.Львова та громадянин України, має зареєстроване місце проживання у м.Львові, неодружений, із середньою спеціальною освітою, на даний час тимчасово не працевлашто- ваний, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра. Більше як півроку працював кухарем.
Перелік обставин, які пом'якшують покарання наведений в ч.1 ст.66 КК України, та положення ч.2 ст.66 КК України передбачають, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Обставинами, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.66 КК України, визнає: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які відповідно до ст. 67 К України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Згідно з письмовою заявою заставодавця ОСОБА_14 , такий просить кошти, внесені в якості застави на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/16/25, в сумі 242000, 00 гривень, перерахувати як добровільну пожертву на потреби Збройних сил України.
Аналізуючи можливість застосування ст. 69 КК України, про застосування якої просять всі учасники даного судового провадження, суд зазначає, що згідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
У даному випадку, враховуючи наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, публічне вибачення та примирення з потерпілим, з урахуванням обставин події, поведінки обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який критично оцінив свої дії, усвідомив протиправність свого діяння, шкодує про скоєне, переживає за необдуманість поступку, а також те, що обвинувачений неодноразово просив вибачення у потерпілого, який його вибачив та не має до нього жодних претензій, що, на переконання суду, істотно знижує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суд вважає за можливе, при призначенні покарання за ч.4 ст.187 КК України застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 ст.69 КК України та призначити йому основне покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст.187 КК України.
Щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з встановленням іспитового строку відповідності до вимог ст.75 КК України, то це є правом суду, а не обов'язком, оскільки даний злочин не пов'язаний з корупційним злочином.
Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд, що знайшло своє відображення у положеннях статей 7, 10, 22 КПК, відповідно до яких зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, свобода сторін кримінального провадження у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. При цьому, суд зобов'язаний, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створити необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання ними процесуальних обов'язків.
Приймаючи до уваги вищенаведене, а також ставлення обвинуваченого до вчиненого, з урахуванням особи обвинуваченого, а саме того, що ОСОБА_3 є особою молодого віку, раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря лікаря-психіатра не перебуває, позицію та думку потерпілого, його законного представника, які примирилися з обвинуваченим та просили призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 статтю 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням та з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України, так як його виправлення можливе без реального відбування покарання. Таке покарання, на думку суду, буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших злочинів.
Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_3 додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч.4 ст.187 КК України, суд зазначає наступне.
Статтею 77 КК України визначено вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення від основного покарання з випробуванням, серед яких конфіскація майна відсутня. Якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, воно не застосовується.
Запобіжний захід у вигляді застави, застосований до ОСОБА_3 необхідно залишити в силі до набрання вироком законної сили. Підстав для звернення застави в дохід держави не встановлено, а тому після набрання вироком законної сили її належить повернути.
При цьому, суд враховує, що заставодавець ОСОБА_14 подав письмове клопотання про перерахування суми внесеної застави в розмірі 242000, 00 гривень на спеціальний рахунок для збору коштів Національного банку України на підтримку Збройних Сил України. Отже, після набрання вироком законної сили, заставу в розмірі 242000, 00 гривень слід буде перерахувати на спеціальний рахунок для збору коштів Національного банку України на підтримку Збройних Сил України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із проведенням товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-25/470-ТВ від 09.01.2025 року за матеріалами даного кримінального провадження покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 .
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 06.01.2025 на майно, яке вилучено 04.01.2025 під час затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення в порядку ст. 208 КПК України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone», моделі «8», чорного кольору, у силікованому чохлі, із надписами білого кольору, який упаковано до спецпакету «Національна поліція» PSP1261431 - слід скасувати.
Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 349, 368, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити на підставі ст.75 КК України від призначеного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 3 /три/ роки, та згідно із ст. 76 КК України покласти на нього наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/ роботи.
Відповідно до ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 у виді застави до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 242 000 (двісті сорок дві тисячі) гривень, внесену на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області ОСОБА_14 за ОСОБА_3 , перерахувати на спеціальний рахунок, відкритий Національним банком України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України (для зарахування коштів у національній валюті) з наступними реквізитами:
Банк: Національний банк України
МФО: 300001
Рахунок: №UA843000010000000047330992708
Код ЄДРПОУ: 00032106
Отримувач: Національний банк України.
Призначення платежу: на підтримку Збройних Сил України.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави процесуальні витрати, які пов'язані із проведенням товарознавчої експертизи №СЕ-19/114-25/470-ТВ від 09.01.2025 року за матеріалами кримінального провадження №12025141380000010, у розмірі 795, 90 (сімсот дев'яносто п'ять гривень 90 коп.).
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 06.01.2025, на вилучене під час затримання підозрюваного майно: мобільний телефон марки «Iphone», моделі «8», чорного кольору, - скасувати.
Речові докази:
- DVD-R диск, на якому міститься чотири відеозаписи із камер відеоспостереження СТРЦ «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 1-Б, події, що мала місце 03.01.2025 року у період часу із 22:24 год. по 22:41 год.,які вилучено на підставі постанови слідчого СВ відділу поліції №1 Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 04.01.2025 року, - залишити при матеріалах кримінального провадження;
- мобільний телефон марки «Iphone», моделі «8», чорного кольору, у силікованому чохлі, із надписами білого кольору, який упаковано до спецпакету «Національна поліція» PSP1261431 - повернути власнику - ОСОБА_5 .
Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Суддя ОСОБА_1