Справа № 464/5326/25
пр.№ 1-кп/464/579/25
04.11.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/5326/25, внесене 27.07.2025 до ЄРДР за № 12025141410000610, стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Великі Дідушичі Стрийського району Львівської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, військовозобов'язаного, одруженого, не працює, судимості немає, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України,
де сторонами виступають з боку:
обвинувачення - прокурор ОСОБА_4 ;
захисту - обвинувачений ОСОБА_3 ;
учасником провадження - потерпілий ОСОБА_5
з участю сторін
ОСОБА_3 27 липня 2025 року о 03.28 год біля будинку № 6 по вул.Віденській у м.Львові, маючи умисел на умисне пошкодження чужого майна, шляхом підпалу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою занесення стороннього джерела запалювання (використання запального приладу з електричним сірником до осередку пожежі з застосуванням інтенсифікатору горіння у вигляді горючої рідини), поставив його на передню частину автомобіля «Hyundai» моделі «Sonata» д.н. НОМЕР_1 (VIN-код « НОМЕР_2 », сірого кольору, 2012 року випуску), а саме: між лобовим склом та кришкою капота, та підпалив вказану суміш, що призвело до загорання моторного відділення транспортного засобу з пошкодженням лобового скла та приборної панелі, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 , як власнику, матеріальну шкоду на загальну суму 381056,64 грн.
Таким чином ОСОБА_3 вчинив умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.194 КК України.
За приписами ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч.3 ст.323 та ст.381 цього Кодексу.
У силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Із постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 521/844/21 випливає, що роз'яснення учасникам судового провадження підстав та наслідків його здійснення за ч.3 ст.349 КПК не повинно мати формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК, повинен роз'яснити суть цієї норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз'яснення є однакове, правильне і точне розуміння всіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися в добровільності їх позицій.
Отже, визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду на підставі ч.3 ст.349 КПК, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є передумовами можливості здійснення розгляду провадження в зазначеному порядку.
Під час судового розгляду обвинувачений, який усвідомлено відмовився у встановленому законом порядку від захисника, а дійсність і добровільність вказаної відмови перевірена судом, свою винуватість у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні - умисному пошкодженні чужого майна шляхом підпалу, погодився з кваліфікацією дій за ч.2 ст.194 КК України, визнав повністю, підтвердив викладені в обвинувальному акті фактичні обставини, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину, оскільки своїми діями під час досудового розслідування сприяв здобуттю всіх доказів на підтвердження його вини, добровільно 01.09.2025 відшкодував потерпілому заподіяну шкоду і просив вибачення за скоєне, та дав згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння ОСОБА_3 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції і належно роз?яснив, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом змісту норми ч.3 ст.349 КПК України обвинувачений ствердно заявив про бажання здійснення судового розгляду за вказаним порядком з правовими наслідками такого розгляду.
Зазначене підтримали прокурор і потерпілий у поданих останнім письмових заявах із зазначенням також про відшкодування обвинуваченим йому заподіяної шкоди, у зв'язку з чим претензій до нього відсутні.
Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; та 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 127/10995/19, яку суд застосовує у відповідності до приписів ч.6 ст.368 КПК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України, є тяжким злочином проти власності, дані про особу винного, який судимості не має, одружений, має ряд хронічних захворювань, наявність міцних соціальних зв'язків, під наглядом в наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває, характеризуючих даних сторонами суду не надано; обставин, які б обтяжували покарання, не здобуто, пом'якшували - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому заподіяної шкоди, про що зазначено в обвинувальному акті, знайшло підтвердження під час судового слідства та наголошено прокурором у судовому засіданні.
За сукупності вище наведених обставин, ураховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі та мінімальному строці в межах санкції інкримінованої статті - три роки, зважаючи на обставини кримінального правопорушення та особу обвинуваченого. Саме такі вид та розмір покарання є необхідними і достатніми для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень.
Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини у їх сукупності, суд не знаходить.
Разом з тим, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням - ч.1 ст.75 КК України у відповідній редакції.
Так, обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, був звільнений зі Збройних Сил 17.09.2025 за станом здоров'я, вперше притягується до кримінальної відповідальності, покаявся у вчиненому, піддав свою поведінку осуду, запевнив суд про усвідомлення вчиненого та недопущення у майбутньому правопорушень, на чому наголосив і прокурор під час виступу у судових дебатах, а потерпілий за наслідками дій обвинуваченого, таких як вибачення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, не має до останнього претензій. Наведене у своїй сукупності безумовно свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку. Тому обвинуваченого слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк один рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов'язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані ухвалами слідчого судді Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року щодо накладення арешту на майно, підлягають скасуванню, а речові докази: змиви, 9 акумуляторів з платою та фрагмент пляшки - знищенню; автомобіль «Hyundai» моделі «Sonata» д.н. НОМЕР_1 - залишенню за приналежністю; два двд-диски з відеозаписами - залишенню в матеріалах кримінального провадження.
Процесуальні витрати в розмірі 16045,20 грн підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь держави.
Оскільки під час підготовчого провадження, як і в подальшому під час розгляду справи, клопотань про обрання запобіжного заходу обвинуваченому не надходило та такий не застосовувався, з огляду на призначене покарання відсутні підстави для обрання обвинуваченому запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.194 КК України та призначити йому покарання - позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк один рік, та згідно зі ст.76 КК України покласти на нього наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи.
Відповідно до ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази:
- залишити при матеріалах кримінального провадження два диски з відеозаписом події;
- залишити ОСОБА_5 автомобіль «Hyundai» моделі «Sonata» д.н. НОМЕР_1 ;
- знищити змиви, 9 акумуляторів з платою та фрагмент пляшки, що передані на зберігання ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області відповідно до квитанції № 173.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 16045,20 грн.
Скасувати арешти на майно, накладені ухвалами слідчого судді Сихівського районного суду м.Львова від 01 серпня 2025 року (пр. №№ 1-кс/464/1002/25, 1-кс/464/1003/25).
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
У відповідності до ч.15 ст.615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку після проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_6