Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2073/24 Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н.М.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
03 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі
цивільну справу №296/2073/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правовідносин за договором позики припиненими, визнання договору застави припиненим та виключення з реєстру запису про обтяження
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 29 травня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Анциборенко Н.М. в м.Житомирі,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просить: визнати такими, що припинили свою дію у зв'язку з виконанням основного зобов'язання, договір позики від 29 липня 2002 року та договір застави від 29 липня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсар В.В., зареєстрований в реєстрі за №3103, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; виключити з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно (будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 3391956, зареєстрований 29 червня 2006 року Першою житомирською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення від 29 липня 2002 року приватного нотаріуса Слюсар В.В.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 28 березня 2024 року первісний позов прийнятий до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правовідносин за договором позики припиненими, визнання договору застави припиненим та виключення з реєстру запису про обтяження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного провадження з викликом сторін у судове засідання, яке призначене на 29 травня 2024 року.
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики і звернення стягнення за боргами спадкодавців на майно, яке передано спадкоємцеві у натурі. Просить: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договорами позики, які укладені нею з ОСОБА_3 від 29 липня 2002 року про позику 6 800 дол.США, що складає на момент подання позиву 267 920 грн, і ОСОБА_4 від 20 січня 2007 року про позику 15 000 дол.США, що складає на момент подання позову 591 000 грн, та звернути стягнення на предмет застави житловий будинок загальною площею 124,6 кв.м і житловою площею 78,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який на цей час на праві власності належить ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 в 1/2 частині та після смерті батька ОСОБА_4 в 1/2 частині.
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 29 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті зустрічної позовної заяви. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики і звернення стягнення за боргами спадкодавців на майно, яке передано спадкоємцеві у натурі, повернуто.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції від 29 травня 2024 року, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що її зустрічний позов та позов ОСОБА_1 є взаємопов'язаними, оскільки задоволення її позову може виключити повністю задоволення первісного позову. Об'єднання позовів та їх спільний розгляд є доцільним. Спільний розгляд зазначених позовних вимог буде сприяти всебічності дослідження спірних правовідносин та об'єктивності і повноті з'ясування обставин справи та вирішення майнового спору комплексно й повно, й ухваленню законного та обґрунтованого рішення у справі. Позовні вимоги є взаємопов'язаними і вирішення первісних вимог ОСОБА_1 залежить від вирішення її зустрічних вимог. Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про неможливість розгляду заявлених нею позовних вимог спільно з первісними вимогами. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі №910/2987/18 витлумачена проти неї безпідставно, так як вона свідчить, що її зустрічний позов підлягав би безумовному прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що прийняття зустрічного позову буде лише сприяти затягуванню розгляду справи, вимоги за зустрічним позовом є самостійними, а предметом позову є, в тому числі, договір позики від 20 січня 2007 року, укладений з ОСОБА_4 .
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції з таких мотивів.
Відповідно до частини першої ст.193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Згідно з частиною другою ст.193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
Взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися.
Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову, а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.
Аналіз змісту ст.193 ЦПК України приводить до висновку, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним відноситься до дискреційних повноважень суду, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову тощо), та, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі і оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу, як суд першої інстанції.
За положеннями частини четвертої ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі №904/6157/19 вказано, що взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятися у наступному: - обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах; - вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися; - задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову в первісному позові повністю або частково.
Згідно з постановами Верховного Суду від 17 травня 2021 року в справі №910/18778/20, від 22 квітня 2019 року в справі №914/2236/18, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову в задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.
Із матеріалів справи вбачається, що у первісному позові ОСОБА_1 просить визнати таким, що припинили свою дію у зв'язку з виконанням основного зобов'язання, договір позики від 29 липня 2002 року та договір застави від 29 липня 2002 року.
Разом з тим, у зустрічному позові ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики, які укладені нею ( ОСОБА_2 ) з ОСОБА_3 29 липня 2002 року про позику 6 800 дол.США, що складає на момент подання позиву 267 920 грн, і ОСОБА_4 від 20 січня 2007 року про позику 15 000 дол.США, що складає на момент подання позову 591 000 грн, та звернути стягнення на предмет застави житловий будинок загальною площею 124,6 кв.м і житловою площею 78,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який на цей час на праві власності належить ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 в 1/2 частині та після смерті батька ОСОБА_4 в 1/2 частині.
Із викладеного вище вбачається, що задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , заявлених у зустрічному позові, може повністю виключити задоволення первісних вимог ОСОБА_1 , а тому їх спільний розгляд є доцільним для оперативного і правильного вирішення спорів. Об'єднання вказаних вище позовів у одне провадження та спільний розгляд є доцільним з огляду на принцип судової економії та розумності.
Відповідно до пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун'єш Діаш проти Португалії).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатися до суду (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії).
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може обмежуватися. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, бути розумно пропорційними, а не порушувати саму суть права, що може регулюватися державою.
Згідно з ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення ОСОБА_2 зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики і звернення стягнення за боргами спадкодавців на майно, яке передано спадкоємцеві у натурі, підлягає скасуванню та справа направленню до Корольовського районного суду м.Житомира для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 29 травня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: