Житомирський апеляційний суд
Справа №290/1360/24 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.
Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.
03 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні м. Житомирі цивільну справу №290/1360/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. в селищі Романів Житомирської області,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначала, що вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 листопада 2012 року, справа №611/2142/12. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що оскільки після розірвання шлюбу відповідач не цікавився матеріальним становищем сина, не приймав участі у його забезпеченні, вона звернулася до суду із заявою про стягнення аліментів. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 березня 2012 року стягнуто з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі 400 грн на місяць, в подальшому розмір аліментів був збільшений до 1100 грн на місяць. Зазначає, що після розірвання шлюбу, вони з відповідачем знову розпочали спільне проживання, після чого народилася спільна донька. Проте, після народження доньки спільне проживання припинилося, відповідач змінив місце проживання, не цікавився і не цікавиться дітьми до цього часу. Зазначає, що вона також звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки. Судовим наказом Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2018 року стягнуто з відповідача аліменти на утримання доньки в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначає, що відповідач жодного разу не здійснив сплату аліментів. Відповідно до розрахунку заборгованості по виконавчому провадженню №75731921 (про стягнення аліментів на утримання сина) відповідач має заборгованість в сумі 84 237 грн. У свою чергу, відповідно до розрахунку заборгованості по виконавчому провадженню №75730895 (про стягнення аліментів на утримання доньки) відповідач має борг в сумі 83 845 грн. Стверджує, що відповідач з 2017 року не проявляв жодного інтересу до своїх дітей. Зазначає, що відповідач ніколи не цікавився і не забезпечував дітей необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням. Вказує, що відсутність матеріальної, фізичної і моральної підтримки негативно впливає на розвиток дітей. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції поверхнево підійшов до дослідження обставин у справі, доказів, наданих сторонами, а також не з'ясував думку самих дітей. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив та не врахував докази, подані нею, що підтверджують повну відсутність участі відповідача у житті дітей. Вказує, що відповідач обмежуючись самим лише запереченням проти позову не надав вагомих доказів наявності поважних причин відсутності у житті дітей, а також не висловив ні бажання встановити порядок спілкування з дітьми, ні бажання відновити будь-які контакти з ними. Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким встановлено не доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він сформований на поясненнях відповідача. Вказує, що висновок органу опіки та піклування не відповідає вимогам закону, адже складений з порушенням вимог п. 73 Порядку провадження органам опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
Зазначає, що матеріалами справи підтверджено той факт, що батько не цікавиться своїми дітьми. Вказує, що суд першої інстанції при дослідженні обставин справи залишив поза увагою обставини наявності вини відповідача у порушенні батьківських обов'язків, що є основною умовою для позбавлення батьківських прав, а також не враховано відсутність доказів, які б підтверджували обставини виправлення поведінки відповідача у кращу сторону. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Романівського районного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцт про народження серії НОМЕР_1 від 07.09.2011 та серії НОМЕР_2 від 05.05.2015.
Згідно рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 листопада 2012 року у справі №611/2142/12 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано.
Судовим наказом Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.08.2018 і до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 березня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 100 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішення законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 16.03.2019 Коростишівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Любарського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 має заборгованість в розмірі 84 237 грн по ВП №75731921.
Також, відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Любарського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 має заборгованість в розмірі 83 845,00 грн по ВП №75730895.
Відповідно до акту №1165 встановлення факту проживання від 22 травня 2024 року, складеного депутатом Коростишівської міської ради Дідківським Ю.В., діти відповідача та позивача проживають разом з останньою, ОСОБА_2 вихованням та забезпеченням дітей не займається.
Згідно листа відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Житомирській області №8273-213/01-2024 від 04.06.2024 за зверненням ОСОБА_1 , в ході розгляду звернення слідчим відділенням було прийнято рішення про не внесення відомостей до ЄРДР у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення щодо неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради Житомирської області №55 від 11 лютого 2025 року затверджено висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З висновку органу опіки і піклування №55 від 11 лютого 2025 року вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04 лютого 2025 року ОСОБА_2 повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав та планує сплачувати аліменти на утримання дітей та частково виплачувати заборгованість, яка утворилась по аліментах. Повідомив, що хоче налагодити відносини із своїми дітьми. Висновком органу опіки і піклування визначено недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання дітей, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Даних про обставини, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дітей або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням ним батьківських обов'язків про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, матеріали справи не містять. Позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей. При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не цікавиться життям дітей, не займається їх вихованням, не забезпечує матеріально.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.
У справі, що переглядається встановлено, що позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконного врахування судом першої інстанції висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затверджено рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради №55 від 11 лютого 2025 року є необґрунтованими, оскільки висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа №243/13192/19-ц).
Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затверджено рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради №55 від 11 лютого 2025 року належно оцінений судом першої інстанцій у сукупності з іншими доказам.
Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).
Також колегія суддів звертає увагу на те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17).
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з дітьми в необхідному обсязі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, належним чином не приймає участь у їх вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дітей та застосування такого крайнього заходу впливу.
Доказів того, що до ОСОБА_2 застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
При цьому як судом першої інстанції так і колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
Зокрема, ОСОБА_2 заперечував в суді першої інстанції проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей так як бажає спілкуватися із ними, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дітей і має намір на відновлення відносин з ними.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей.
Колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Відтак, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції не була заслухана думка дітей щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не є підставою для скасування рішення суду.
Так, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі №523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі №752/13450/22).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у судовому засіданні 03.11.2025 була заслухана думка дітей щодо наявного спору, яка врахована при ухвалені рішення по суті справи.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, суд першої інстанції в порушення пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» не попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та не поклав контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків щодо дітей на орган опіки та піклування, що є підставою для зміни рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом доповнення абзацами другим та третім наступного змісту: Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 покласти на виконавчий комітет Коростишівської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування, а в решті підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позову та апеляційної скарги щодо позбавлення батьківських прав без змін, а лише дійшов висновку про доповнення його абзацами про попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дітей та покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 03 червня 2025 року змінити, доповнивши абзацами другим та третім наступного змісту.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 покласти на виконавчий комітет Коростишівської міської ради Житомирської області, як орган опіки та піклування.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 04 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді