Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6003/25 Головуючий у 1-й інст. Біднина О. В.
Категорія 101 Доповідач Павицька Т. М.
03 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №295/6003/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту батьківства, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Біднини О.В. в м. Житомирі,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити юридичний факт батьківства, а саме, що він є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви зазначав, що він проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народився син ОСОБА_4 . Вказує, що ОСОБА_2 зареєструвала в органах державної реєстрації актів цивільного стану факт народження сина, зазначивши в графі батько, його ім'я по-батькові, проте прізвище вказала власне. Зазначає, що життя з ОСОБА_2 не склалося, вони розійшлися, однак весь час він брав участь у вихованні сина, підтримував постійний зв'язок, допомагав матеріально. Вказує, що з початку повномасштабної війни його сина було мобілізовано та направлено на навчання за кордон, а в подальшому направлено для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Стверджує, що він тісно підтримував зв'язок із сином, допомагав матеріально, відсилав продукти харчування, окремі елементи військового екіпірування. Зазначає, що у серпні 2024 року його син зник безвісти, про що 07.08.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 йому було вручено повідомлення. Вказує, що листом №4175 від 07.09.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 його було повідомлено, що ОСОБА_3 зник безвісти та одночасно зазначено, що провести пошукові заходи з метою встановлення місцезнаходження та евакуації ОСОБА_3 не можливо у зв'язку з тим, що район населеного пункту Залізне (Бахмутського району, Донецької області) перебуває під контролем збройних формувань рф. В той же час, тобто 07.09.2024 йому повідомили про можливе перебування тіла вбитого сина у морзі в смт. Озерне Житомирського району, прибувши до якого та зустрівшись з ОСОБА_2 дізнався, що матір підписала документ про впізнання тіла, як тіло вбитого сина - ОСОБА_3 , в подальшому у закритій труні 09.09.2024 року відбувся похорон ОСОБА_3 , організацією якого займалось місцеве ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стверджує, що метою встановлення батьківства є необхідність встановити, чи дійсно загинув його син, чи дійсно саме він похований на кладовищі у с. Гандзинка, встановити обставини його загибелі та доставлення тіла додому, також можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження по якому проводиться досудове розслідування за фактом смерті його сина ОСОБА_3 , а також приведення власних документів, у тому числі й військово - облікові у належний лад, зокрема у разі підтвердження ним факту загибелі сина, він має певні гарантії від держави щодо звільнення від мобілізації, щодо права виїзду за кордон на лікування, оскільки має інвалідність. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити заяву в повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції відмовлено йому у доступі до правосуддя. Зауважує, що він подав заяву не про визнання батьківства, а заяву про встановлення факту батьківства. Звертає увагу на те, що ним дотримано вимоги чинного законодавства України щодо звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження. Зазначає, що суд першої інстанції мав керуватися вимогами ст. 130 СК України, що визначає встановлення факту батьківства за рішенням суду. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також просить винести окрему ухвалу за фактом порушення судом першої інстанції вимог ст. 272 ЦПК України та ст. 2 ЗУ «Про доступ до судових рішень».
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Змістом статті 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Водночас, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Комплексний аналіз змісту статті 130 СК України свідчить, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері, а також смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення такої особи померлим, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі №373/2257/18 (провадження №61-15136св20), від 15 квітня 2021 року в справі №361/2653/15 (провадження №61-2239св21), від 06 червня 2024 року в справі №672/915/23 (провадження №61-3583св24), від 09 квітня 2025 року в справі №213/1448/24 (провадження №61-12171св24).
Таким чином, чинне законодавство України розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Процедура встановлення факту батьківства можлива тільки після смерті особи, батьківство якої встановлюється. У такому випадку подається заява про встановлення юридичного факту в порядку ст. 130 Сімейного Кодексу України, яка розглядається в окремому провадженні. Натомість процедура визнання батьківства полягає у визначенні спорідненості між батьком та самою дитиною у судовому порядку. У такому випадку подається позов про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження на підставі ст. ст. 128, 129 Сімейного Кодексу України.
Колегія суддів підкреслює, що факт батьківства чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини може бути встановлений за рішенням суду у разі його смерті (частина перша статті 130 СК України). Натомість, якщо особа вважає себе батьком дитини необхідним є звернення особи з позовом про визнання батьківства (стаття 128 СК України).
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, у якій просив встановити юридичний факт батьківства, а саме, що він є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, належним способом захисту є звернення з позовом про визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України, оскільки ст. 130 СК України виключає можливість ОСОБА_1 на звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства саме в порядку окремого провадження, оскільки останній не відноситься до осіб, визначених частиною третьою статті 128 СК України, як такий що може звернутись з відповідною заявою.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі за заявою ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає.
Щодо постановлення окремої ухвали.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить винести окрему ухвалу за фактом порушення Богунським районним судом м. Житомира вимог ст. 272 ЦПК України та ст. 2 ЗУ «Про доступ до судових рішень».
В обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано вимоги ст. 2 ЗУ «Про доступ до судових рішень», оскільки ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 15.05.2025 про залишення його заяви без руху надіслана судом до ЄДРСР для оприлюднення лише 11.07.2025. Крім того зазначає, що судом першої інстанції ухвала суду від 15.05.2025 йому направлена не була.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
У частині десятій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі №761/32388/13-ц (провадження №61-3251св18) зазначено, що: «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком».
Враховуючи, що колегія суддів у процесі перегляду даної справи не встановила порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали відносно дій (бездіяльності) Богунського районного суду м. Житомира, тому клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2025 року залишити без змін.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 04 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді