Справа № 161/13368/19 Провадження №11-кп/802/278/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000463 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Ягідня Кам'янка-Бузького району Львівської області, громадянин України, розлучений, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення працював на посаді голови фермерського господарства «Досвід Волині», на даний час не працює, раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного йому на прав приватної власності.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
У строк відбуття його покарання зараховано строк попереднього ув'язнення, починаючи з 15 червня 2019 року до 18 червня 2019 року, із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення, відповідає один день позбавлення волі.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України обвинуваченому у строк відбуття покарання зараховано цілодобовий домашній арешт, починаючи з 18 червня 2019 року до 16 серпня 2019 року у співвідношенні - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 10 000 грн. моральної шкоди.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 10 000 грн. моральної шкоди.
Цивільний позов неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 10 000 грн. моральної шкоди.
Також вироком суду вирішено питання речових доказів та арешту майна.
Обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, вчиненого за таких обставин.
В квітні 2019 року, точної дати органом досудового розслідування не встановлено, під час спілкування на сайті знайомств в мережі Інтернет, ОСОБА_12 познайомилася із обвинуваченим ОСОБА_7 , який запропонував їй допомогти знайти високооплачувану роботу за кордоном в Республіці Німеччина у сфері надання послуг, наголосивши, що для обговорення деталей цієї роботи необхідно зустрітися особисто у м. Луцьк Волинської області та разом із собою привести ще декілька дівчат.
У подальшому, обвинувачений ОСОБА_7 , у період з 03 травня 2019 року по 15 червня 2019 року, вчинив вербування, переміщення, з метою сексуальної експлуатації на території Республіки Німеччини, з використанням уразливого стану потерпілих, щодо кількох осіб, відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , котрих намагався вивезти до Республіки Німеччини для зайняття проституцією однак, був затриманий при організації перетину державного кордону України працівниками правоохоронних органів.
Обвинувачений ОСОБА_7 , 03 травня 2019 року, під час зустрічі у кафе, яке знаходиться на літній терасі четвертого поверху ТРЦ «Промінь», що за адресою: проспект Президента Грушевського, 2, м. Луцьк, Волинської області, під приводом підшукування молодих дівчат для роботи за кордоном, зустрів раніше незнайому йому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неповнолітню ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дізнавшись про збіг її тяжких особистих та сімейних обставин, що вони ніде не працюють і не мають постійного джерела отримання доходів для належного існування, перебувають у пошуках заробітку та є в уразливому стані, обрав їх предметом злочинного посягання. Так, скориставшись їх вразливим станом, шляхом умовляння та переконання у вигідності пропозиції виїзду за межі України для надання сексуальних послуг за грошову винагороду, повідомленні неправдивих відомостей про те, що працюючи, тобто надаючи сексуальні послуги, вона отримає високі заробітки, вигідні умови праці та проживання, сприянні в оформленні документів для виїзду за кордон за його власні кошти та запропонував останній виїхати в м. Гамбург Республіка Німеччина, для надання інтимних послуг особам чоловічої статі за високу матеріальну винагороду, при цьому 50% заробітку, потерпілі повинні будуть віддавати особі у власності якої перебуває даний заклад, решту залишаючи собі. Створивши, при цьому, хибне уявлення про отримання високих заробітків та використовуючи тяжке матеріальну становище останньої, домігся їх добровільної згоди, чим здійснив вербування з використанням уразливого стану громадянок ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , з метою сексуальної експлуатації.
Також, використовуючи месенджер «Viber» із активованими номерами мобільних операторів ПрАТ «Київстар» ( НОМЕР_1 ) та ПрАТ «ВФ Україна» ( НОМЕР_2 ), обвинувачений ОСОБА_7 06 травня 2019 року зв'язався із ОСОБА_10 та призначив зустріч у вищевказаному кафе в ТРЦ «Промінь», що за адресою: м. Луцьк, проспект Президента Грушевського, 2 Волинської області, для детальнішого обговорення умов надання сексуальних послуг за кордоном.
08 травня 2019 року, близько 19:00 год, обвинувачений ОСОБА_7 зустрів ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та неповнолітню ОСОБА_11 у приміщенні кафе у ТРЦ «Промінь», скориставшись їх уразливим станом, достовірно знаючи про тяжке матеріальне становище, вкотре особисто запропонував останнім виїхати в м. Гамбург Республіки Німеччина, для надання інтимних послуг особам чоловічої статі за високу матеріальну винагороду, чим продовжив здійснювати вербування з використанням їх уразливого стану.
Продовжуючи свої злочинні дії, обвинувачений ОСОБА_7 , 09 вересня 2019, використовуючи месенджер «Viber», попередньо домовився про зустріч із ОСОБА_10 ОСОБА_9 та неповнолітню ОСОБА_11 у вищевказаному кафе у ТРЦ «Промінь», де під час зустрічі ще раз детально, розповів про умови надання інтимних послуг особам чоловічої статі в м. Гамбург Республіки Німеччина, після чого запросив ОСОБА_10 та інших дівчат до приміщення номеру готелю « Hotel Versailles », що за адресою: проспект Президента Грушевського, 2, м. Луцьк, Волинської області , де вказав ОСОБА_10 та іншим дівчатам роздягнутися до нижньої білизни, для того щоб оглянути зовнішній вигляд та впевнитись у подальшій можливості надавати інтимні послуги. Після чого повідомив, що можна одягатися та, що після виготовлення документів відразу організує виїзд до м. Гамбург Республіка Німеччина, чим продовжив здійснювати вербування з використанням уразливого стану громадянок ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та неповнолітньої ОСОБА_11 , з метою сексуальної експлуатації.
10 травня 2019 року обвинувачений ОСОБА_7 домовився про зустріч з ОСОБА_10 та неповнолітньою ОСОБА_11 у ТРЦ «Промінь» і надав останнім грошові кошти в сумі 1 000 грн, для виготовлення закордонного паспорту, які зарахував у борг, тим самим, ввів останніх у матеріальну залежність (боргову кабалу) і, у подальшому використовував це, як гарантію поїздки до Республіки Німеччина для сексуальної експлуатації.
Після чого, 03 червня 2019 року, попередньо дізнавшись, що закордонний паспорт ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_11 виготовлено, скинув їм та ОСОБА_9 у месенджер «Viber» електронні квитки: № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , зі сполученням м. Луцьк - м. Гамбург, Республіки Німеччина із датою виїзду 13:25 год 06 червня 2019 із м. Луцьк Волинської області, тим самим, ввівши останніх у матеріальну залежність (боргову кабалу), таким чином, забезпечивши їх переміщення до Республіки Німеччина, тим самим, ввівши їх в матеріальну залежність (боргову кабалу), забезпечивши їх переміщення до Республіки Німеччина, які 06 червня 2019 року, під час перетину державного кордону у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Ягодин», що за адресою: вул. Прикордонників, 2, с. Старовойтове, Любомльського району Волинської області, були зупинені працівниками прикордонної служби у зв'язку із відсутністю достатніх коштів для забезпечення життєвих потреб за кордоном та повернуті до України.
У подальшому, 15 червня 2019 року, обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи в м. Запоріжжя, зателефонував ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та неповнолітній ОСОБА_11 та за допомогою мобільного зв'язку організував виїзд останніх до м. Гамбург Республіки Німеччина для її сексуальної експлуатації та отримання внаслідок цього кримінальних прибутків, однак після проходження митного контролю ОСОБА_10 у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Рава - Руська», був затриманий працівниками правоохоронних органів у м. Запоріжжя.
Захисник ОСОБА_8 , у поданій ним в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційній скарзі, оскаржує вирок суду першої інстанції через його незаконність. Стверджує, що в ході судового розгляду матеріалів даного кримінального провадження, стороною захисту надавались докази, які виключають можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності, у зв'язку із наявністю ознак провокації злочину з боку правоохоронних органів. Такі доводи обґрунтовує тим, що саме особа на ім'я ОСОБА_13 , була ініціатором працевлаштування дівчат за кордоном. Потерпілі, які також діяли за вказівкою працівників СБУ, наполягали на бажанні заробляти більше, ніж їм пропонував обвинувачений, який пояснював, що робота полягала виключно у «консумації» у нічному клубі та спонуканні відвідувачів до придбання дорогих напоїв для їх пригощання, за що вони отримуватимуть плату, в залежності від придбаних на барі продуктів споживання (% від ціни чеку). Після першої зустрічі ОСОБА_7 , ОСОБА_13 неодноразово телефонував працівнику СБУ, який проводив оперативно-розшукову діяльність у даній справі, а також відпочивав із потерпілими на озері Світязь. У постановах про проведення контролю за вчиненням злочину, відсутні відомості про перевірку відсутності підбурювання обвинуваченого, що суперечить вимогам статті 271 КПК України та дає підстави сумніватись у відсутності у діях ОСОБА_7 провокації. 26 липня 2019 року слідчим було проведено слідчу дію - огляд речей, про що було складено відповідний протокол. В ході її проведення, він фактично втрутився у приватне спілкування обвинуваченого із іншими особами, без наявності на це дозволу слідчого судді, що прямо суперечить положенням ст. 258 КПК України. Окрім того, усі негласні слідчі (розшукові) дії проводились на підставі ухвал слідчого судді Волинського апеляційного суду, і такі дозволи надавались слідчому, проте запис розмов проводився однією із потерпілих - ОСОБА_10 , і протоколи вручення технічних засобів, в порядку ст. 290 КПК України, стороні захисту не відкривались. Покликаючись на викладене, просить вирок суду першої інстанції від 22 січня 2025 року у даній справі скасувати та ухвалити новий вирок про закриття даного кримінального провадження, з підстав відсутності допустимих доказів у підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які подану апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити, прокурора, який відносно її задоволення заперечив, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України обвинувальний вирок повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Загалом, приймаючи рішення про визнання обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України та його засудження, місцевим судом вищевказаних вимог кримінального процесуального закону, було дотримано.
Поміж тим, у відповідності до ч. 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Як стверджується змістом обвинувального вироку суду, органом досудового розслідування протиправні дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 149 КК України, як умисні дії, які виразилися у вербуванні, переміщенні, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо кількох осіб; умисні дії, які виразились у вербуванні, переміщенні, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо кількох осіб, повторно; умисні дії, які виразились у вербуванні, переміщенні, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, повторно.
Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 149 КК України дій щодо кількох осіб означає, що такі дії були вчинені стосовно двох або більше людей і такі дії являли собою єдиний злочин.
Повторність за даною нормою кримінального закону, яка стосується торгівлі людьми, означає вчинення двох або більше злочинів, передбачених цією статтею. Якщо особа, наприклад, двічі або більше разів була причетна до актів торгівлі людьми, то це буде вважатися повторністю злочину.
Тоді як продовжуваний злочин - це злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом - наміром (ч. 2 ст. 32 КК України).
Описом обставин вчиненого у обвинувального акті, показаннями не лише самого обвинуваченого, а і потерпілих та свідка стверджується той факт що, починаючи з 03 травня 2019 року (від першої зустрічі у кафе, яке знаходиться на літній терасі четвертого поверху ТРЦ «Промінь», що за адресою: проспект Президента Грушевського, 2, м. Луцьк, Волинська область), усі зустрічі ОСОБА_7 із трьома потерпілими, відбувались одночасно, хоча і у різні дні, проте на протязі достатньо нетривалого проміжку часу, і усі вони стосувались їх подальшого працевлаштування за кордоном, пов'язаного з наданням сексуальних послуг, тобто були об'єднані єдиним злочинним умислом обвинуваченого.
Наведене, є очевидним свідченням того що, у цьому конкретному випадку, мав місце єдиний продовжуваний злочин, вчинений одночасно щодо кількох осіб, а не окремі його епізоди, що є наслідком виключення із пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, такої кваліфікуючої ознаки, як повторність та формулювання обвинувачення у відповідний до цього спосіб що, поміж тим, випливу на правильність кваліфікації його протиправних дій за ч. 2 ст. 149 КК України, немає.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України визначено, що злочином є торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію.
Одночасно у ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 року № 3739-VI вказано, що термін «торгівля людьми» означає здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.
Так, незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення (злочину), його винуватість стверджується достатнім обсягом належних та допустимих доказів, зібраних органом досудового розслідування, у підтвердження його вини, який безпосередньо досліджений судом.
Обвинувачений ОСОБА_7 суду показав, що його зустріч із дівчатами - потерпілими у даному кримінальному провадженні, мала місце, виключно, завдяки ОСОБА_14 , який повідомив йому про них та наполягав на їх спільній зустрічі у м. Луцьку. Він також зазначив що, під час їх першої зустрічі, повідомляв їм про наявність різних вакансій роботи за кордоном які, нібито, через їх низьку оплату, не зацікавили дівчат. Не заперечував той факт, що озвучував їм пропозицію роботи у нічному клубі у Республіці Німеччинна, яка пов'язана із наданням таких послуг, як «консумація» - розважання клієнтів таким чином, щоб вони витрачали якомога більше коштів, що не заборонено законом. Тоді як про можливість заробляти кошти, саме наданням сексуальних послуг, дівчатам повідомляв німець Ібо на зустрічі 09 травня 2019 року, де ОСОБА_7 приймав участь лише як перекладач. Підтвердив той факт, що передавав потерпілим гроші на виготовлення закордонних паспортів, а також приймав участь у організації їх переміщення за кордон, однак, робив це виключно для того, щоб з'ясувати певні моменти у своїх підозрах. Стверджував про провокативний характер дій правоохоронного органу стосовно нього.
Водночас, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що підбурювання має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений. Для встановлення того чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, мають прийматися до уваги, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо.
Жодна з таких обставин, сама по собі, не може бути визначальною для висновку про наявність або відсутність провокації, і лише, оцінивши усі фактичні і юридичні аспекти події у їх сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.
У цій справі, суд першої інстанції не встановив ознак, притаманних провокації злочину у діях органу розслідування та інших осіб, які діяли, виключно, під його контролем, відповідно до наявних у матеріалах провадження та безпосередньо досліджених судом, постанов прокурора про контроль за вчиненням злочину, і з таким його висновком погоджується також і апеляційний суд, зважаючи на те, що обвинувачений, який мав свої фірми по працевлаштуванню за кордоном, цілком добровільно погодився на зустріч із потерпілими, неодноразово із ними спілкувався, у тому числі, у телефонному режимі, жодних заходів по припиненню таких розмов не вживав і заперечень проти продовження спілкування не висловлював, а, навпаки, займав активну позицію в обговоренні умов майбутньої роботи, пов'язаної з наданням сексуальних послуг, переконував, що така для них буде найбільш вигідою, та у їх виїзді за кордон, всіляко сприяючи цьому. Був присутній на кожній такій зустрічі. Під час судового розгляду, захист не навів будь-яких даних, які б могли свідчити про «зацікавленість» органу досудового розслідування щодо результатів кримінального провадження або про їх упередженість до обвинуваченого. Тоді як сама по собі імітація певних дій, намірів і інших обставин є складовою частиною контролю за вчиненням злочину, яка має місце у цьому кримінальному провадженні, а зазначені захистом обставини не можуть самі по собі свідчити про провокацію злочину, якщо не доведені обставини, які вказують на спонукання обвинуваченого до його вчинення.
Сторона захисту не обґрунтувала, яким чином стверджувані нею мотиви співпраці потерпілих із органом розслідування вплинули на поведінку обвинуваченого таким чином, щоб спонукати його до дій, які він не вчинив би без втручання органу розслідування.
У своїх поясненнях обвинувачений не заперечував той факт, що ОСОБА_15 не був випадковою, тобто сторонньою особою у його оточенні, повідомляючи суду що, попередньо, був із ним знайомий декілька років. Окрім того, як слушно зазначив місцевий суд, розгляд кримінального провадження здійснюється, у відповідності до ст. 337 КПК України, виключно стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах обвинувального акта, що позбавило суд процесуальної можливості надати оцінку діям першого, при вчиненні даного злочину, який не набув жодного процесуального статусу, конкретно у цьому кримінальному провадженні.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд констатує, що участь органу розслідування була пасивною і не мала характеру активного спонукання ОСОБА_7 до вчинення даного злочину. Тому, відхиляє доводи сторони захисту щодо визнання доказів недопустимими через провокацію злочину.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту на те, що заперечення обвинуваченим вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину». Захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує, що їх скоєння було наслідком незаконного підбурювання з боку працівників органів правопорядку.
Вагома роль у доведенні винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, у даному кримінальному провадженні, відводиться також показанням потерпілих: неповнолітньої ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_12 .
Усі вони, будучи безпосередньо допитані судом, із достатньою повнотою описали їх спільні зустрічі із обвинуваченим та повідомили, що останній дійсно пропонував їм роботу, пов'язану із «консумацією» у нічному клубі в Німеччині але, водночас повідомляв, що також є робота, пов'язана із наданням клієнтам сексуальних послуг. На запитання дівчат, чи можлива у клубі робота барменом чи офіціантами, переконував, що робота по наданню сексуальних послуг для них є більш вигідною та високооплачуваною. Він же озвучував їм розцінки за надання таких послуг - 200 Євро за клієнта, і повідомляв, що така сума ділиться 50/50, тобто 100 Євро залишається власнику клубу, а 100 Євро, кожна із них, зможе залишити собі. ОСОБА_10 та неповнолітня, на момент вчинення злочину, ОСОБА_11 підтвердили фінансову участь ОСОБА_7 у виготовленні їм закордонних паспортів, спілкування у месенджері «Вайбер», надсилання їм усім квитків на автобус до Німеччини, його активну участь у їх переправленні за кордон, у тому числі, повторну, коли перший раз їх не пропустили через відсутність у них необхідних сум грошових коштів. За їх домовленостями, дівчата повинні були, по приїзду на місце, усі понесені витрати, у тому числі, за проживання у готелі, повернути.
Як пояснила ОСОБА_10 , після першої зустрічі із обвинуваченим, детально проаналізувавши усе, що він розповідав, самостійно прийняла рішення про звернення із відповідною заявою до СБУ, оскільки її обурила така його поведінка, спрямована на схиляння молодих дівчат до надання сексуальних послуг. Інші потерпілі також звернулись із відповідними заявами, виключно, у добровільному порядку.
Їх показання стосовно обставин вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину є логічними, послідовними та повністю узгоджуються із сукупністю письмових доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема: даними вищевказаних заяв про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до яких, потерпілими повідомлено про обставини «вербування» дівчат (потерпілих) чоловіком на ім'я ОСОБА_16 у приміщенні ТРЦ «Промінь», для переміщення на територію Республіки Німеччина, саме з метою сексуальної експлуатації; протоколів пред'явлення особи для впізнання по фотознімках, відповідно до яких, кожна із потерпілих вказала на особу ОСОБА_7 , який у активному порядку, особисто вербував їх, з метою сексуальної експлуатації, зокрема, зайняття проституцією у м. Гамбург Республіки Німеччина; протоколів огляду документів та копіями електронних квитків для виїзду за кордон, які потерпілі отримали безпосередньо від обвинуваченого; ухвали Волинського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, якою надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_7 , у межах кримінального провадження ЄРДР № 12019030000000463; протоколів вручення технічних засобів, відповідно до яких, потерпілій ОСОБА_10 вручено -аудіо та відеозаписуючі пристрої фіксації факту і змісту розмов, що мали відбутись, у тому числі, із участю обвинуваченого; постанов прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, відповідно до яких прийнято рішення про проведення спеціального слідчого експерименту із залученням ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; безпосередньо дослідженими судом -аудіо, відеозаписами; протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, із стенограмами зафіксованих розмов між потерпілими, ОСОБА_7 та особою на ім'я Ібо, у тому числі, з приводу деталей, особливостей, місця майбутньої роботи; протоколу огляду речей від 26 липня 2025 року, відповідно до якого, слідчим оглянуто та зафіксовано, наявну у мобільному пристрої, вилученого, у ході проведеного, за місцем проживання обвинуваченого, обшуку розмову між ним та невідомою особою на ім'я Ібо стосовно віку та зовнішнього вигляду дівчат, що мають працювати у клубі та конкретно щодо потрепілих у даному кримінальному провадженні, розміру оплати сексуальних послуг, що мають надаватись ними.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, огляд інформації, яка міститься на мобільному телефоні, який сторона обвинувачення отримала у своє володіння, в результаті законно проведеного обшуку, та який безперешкодно ввімкнула, тобто доступ до якого не обмежений його власником, не становить негласного втручання у приватне спілкування та не потребує окремого дозволу слідчого судді на одержання наявної у ньому інформації, відповідно до ст. 258 КПК України, як помилково вважає захисник.
Після написання потерпілою ОСОБА_10 заяви (повідомлення) про злочин, її було залучено до конфіденційного співробітництва, у зв'язку із чим, в ході проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як аудіо-, відеоконтроль особи, на підставі ухвали слідчого судді Волинського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, оперативним працівником СБУ у Волинській області, їй було вручено, аудіозаписуючий та відеозаписуючий пристрої, для фіксації факту та змісту розмов, що мали відбутись із гр. ОСОБА_7 , що зафіксовано протоколами вручення технічних засобів від 08, 09 та 10 травня 2019 року, і усі вони були відкриті та надані для ознайомлення стороні захисту 29 січня 2020 року, відповідно до протоколу ознайомлення з додатковими матеріалами, отриманими під час судового розгляду, тобто з достатнім часовим інтервалом для їх ознайомлення та заперечення.
Кваліфікація протиправних дій обвинуваченого за такою кваліфікуючою ознакою, як використання уразливого стану потерпілих, стверджується даними висновків судово-психіатричного експерта № 98 від 08 липня 2019 року, висновком експерта № 99 від 11 липня 2019 року та висновком експерта № 100 від 11 липня 2019 року, які є науково-обгрунтованими, здобутими у встановленому кримінально процесуальному порядку, тому цілком підставно взяті до уваги судом.
Водночас, обвинувачений, із їхніх же розмов, був обізнаний про незадовільний матеріальний стан ОСОБА_9 , яка була у пошуках роботи через скрутне матеріальне становище, ОСОБА_10 - із багатодітної сім'ї, у якої, у достатньо юному віці, вже була дитина та неповнолітньої ОСОБА_11 , у якої особистих коштів не було, проживала вона з братом, оскільки мама була на заробітках у Республіці Польща, а на роботу її ніде не брали.
Тобто, кожна із потерпілих не лише були особою молодого віку, а й перебували у достатньо скрутному матеріальному становищі, потребували фінансових ресурсів, що також сприяло їх згоді на працевлаштування, пов'язане із наданням сексуальних послуг, у тому числі, на достатньо невигідних для них умовах, і про такі обставини їх особистого життя, обвинуваченому ОСОБА_7 було достеменно відомо.
Двом із дівчат, він надавав кошти на виготовлення закордонних паспортів, усім купував білети на автобус, що також сприяло виникненню фінансової залежності від нього.
Таким чином суд, оцінивши показання потерпілих, у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими й у своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, проте апеляційним судом, такі його протиправні дії кваліфікуються як умисні дії, які виразились у вербуванні, переміщенні, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, без кваліфікуючої ознаки - повторності.
Загалом, оцінка доказів судом проведена згідно із вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку, а тому твердження захисника про протилежне, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого (ч. 2 ст. 404 КПК України).
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що визначений судом розмір основного, безальтернативного виду покарання, визначеного ч. 2 ст. 149 КК України, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним кримінальному правопорушенню, що передбачає врахування способу й об'єкта посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його надалі від учинення нових злочинів.
З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років (ч. ч. 3, 4 ст. 75 КК України).
Також колегія суддів ураховує, що покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в інший передбачений законом спосіб. Покарання повинно визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Разом із тим, ураховуючи відомості про особу ОСОБА_7 , який раніше несудимий, має достатньо міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, на момент вчинення злочину, був офіційно працевлаштований, на його утриманні перебуває четверо неповнолітніх дітей, конкретні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, його поведінку після скоєння злочину та відсутність негативних насідків від вчиненого, оскільки злочин був вчинений під контролем правоохоронних органів, активну участь обвинуваченого у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у м. Привілля, Донецької області та, відповідно, у зв'язку із цим, одержання ним інвалідності та набуття статусу учасника бойових дій, що стверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_6 і відноситься колегією суддів до обставин, які пом'якшують покарання та з цих підстав убачається для застосування ст. 75 КК України, звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням, з одночасним покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України та в силу положень ст. 77 КК України, виключення додаткового покарання, призначеного йому судом першої інстанції у виді конфіскації майна.
Звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, у даному кримінальному провадженні, буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і відомостям, які з позитивного боку характеризують його особу.
Відтак, вирок суду першої інстанції, відповідно п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України, у зв'язку із пом'якшенням обвинуваченому покарання, слід змінити, а апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - змінити.
Виключити із пред'явленого органом досудового розслідування та визнаного судом доведеним, у цьому кримінальному провадженні, ОСОБА_7 обвинувачення кваліфікуючу ознаку - повторність та кваліфікувати його протиправні дії за ч. 2 ст. 149 КК України, як умисні дії, які виразились у вербуванні, переміщенні, вчинені з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб.
На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
На підставі ст. 77 КК України виключити додаткове покарання у виді конфіскації майна.
В іншій частині вирок суду першої інстанції - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: