Номер провадження 2/754/7773/25
Справа №754/12321/25
Іменем України
28 жовтня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді - Сенюти В.О.,
секретар судового засідання - Каби А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Куцигін І.В. через систему «Електронний суд» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Подану позовну заяву обґрунтовано тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва № 754/10018/20 від 05.11.2020 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання спільної дитини сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2318,00 грн. щомісячно. Позивачка вважає, що наявні підстави для зміни способу стяггнення аліментів, визначивши їх у частці від доходу в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 31.07.2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
На адресу Деснянського районного суду міста Києва від позивачки надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не подав та не повідомив причини його неподання, а також те, що сторона позивача не заперечувала щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст. ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 20.09.2013 по 20.02.2019.
У період перебування у зареєстрованому шлюбі, у сторін по справі, народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.13).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва № 754/10018/20 від 05.11.2020 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання спільної дитини сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2318,00 грн. щомісячно (а.с.9-12).
Позивачка звернулась до суду з вимогою про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на суму в частці від доходу платника аліментів, при цьому не вказала обгрунтування звернення із такою вимогою.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021 в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2025 в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).
Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Касаційний суд вже підкреслював, що: учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2025 в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989).
У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що: «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».
Касаційний суд вже зазначав, що: правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України;
Законом України від 03.07.2018 частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18)).
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини перша та друга статті 182 СК України).
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 192 СК України).
Касаційний суд вже зазначав, що: враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Таким чином, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів; якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.10.2022 в справі № 759/22898/20 (провадження № 61-7913 св 22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 в справі № 372/3260/20 (провадження № 61-8523св22)).
Верховний суд у постанові від 15.10.2025 у справі №686/28590/23, провадження № 61-4480 св25 зауважив, що парламент встановив у статті 192 СК України ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 6 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пред'являючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, позивачка належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу видачі рішення суду про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду із вказаним позовом.
Позивачкою не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення її витрат на утримання неповнолітньої дитини.
Позивачкою лише констатовано, що право вибору способу стягнення аліментів, у твердій сумі або в частині від заробітку (доходу), Закон закріпив виключно за одержувачем аліментів, однак, не доведено жодним доказом, що потреби дитини в розвитку, навчанні та вихованні збільшилися.
При цьому, позивачкою не вказано, що змінилося з часу присудження аліментів не зазначено і не надано доказів на підтвердження того.
Позивачка в позовній заяві навіть не вказала про яке збільшення потреб у розвитку, навчанні та вихованні доньки потребує від неї додаткових фінансових витрат, які б могли бути сприйняті судом як підстава для зміни способу стягнення аліментів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відтак, доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів, враховуючи, що належних та допустимих доказів наявності обставин зміни матеріального або сімейного стану сторін, їх стану здоров'я, інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначення розміру аліментів позивачкою не надано.
Таким чином, як у позовній заяві позивачка, так і під час судового розгляду справи її представник не довели обставин, визначених ст. 192 СК України, які є підставою для зміни способу стягнення аліментів, визначений за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05.11.2020.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору згідно п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак витрати зі сплати судового збору компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 141, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. ст. 180-182, 184, 192 СК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено: 04 листопада 2025 року.
Суддя: В.О. Сенюта