Справа № 139/485/25
Провадження № 1-кп/139/29/25
04 листопада 2025 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді ОСОБА_1 ,
з участю сторін провадження:
процесуального прокурора ОСОБА_2 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
та секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Муровані Курилівці кримінальне провадження про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє і на даний час. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, Указів Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 та «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 06.11.2023 року № 735/2023 на території України оголошено загальну мобілізацію.
ОСОБА_3 , перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи, відповідно до висновку військово-лікарської комісії № 246/83 від 14 травня 2024 року, за станом здоров'я визнаним придатним до військової служби, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 29 липня 2024 року у приміщенні службового кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 в категоричній формі відмовився від отримання повістки з вимогою з'явитися 30 липня 2024 року на 06:00 годину до збірного пункту на території цього відділу РТЦК та СП для комплектування команди до 235 навчального центру, про що було складено відповідний акт.
Будучи 29 липня 2024 року у встановленому законом порядку повідомленим про час, дату та місце прибуття для відправки для подальшого проходження військової служби та про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, не маючи на те поважних причин, діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого протиправного діяння та реалізуючи свій умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_3 умисно не прибув на 06 годину 00 хвили 30 липня 2024 року до збірного пункту на території ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Такою бездіяльністю ОСОБА_3 порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації та ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Обвинувачений ОСОБА_3 не визнав своєї вини в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, погодився на дачу показань.
З урахуванням думок учасників судового провадження, для забезпечення швидкого розгляду кримінального провадження судом було постановлено про такий порядок дослідження доказів: допитати обвинуваченого, свідка, яка з'явилася у перше судове засідання, дослідити докази у справі (документи та відеозапис), допитати інших свідків у справі.
У судовому засіданні 19 серпня 2025 року обвинувачений ОСОБА_3 суду показав:
Йому достеменно відомо, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, що він як військовозобов'язана особа може бути мобілізованим, він не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Строкову військову службу свого часу він проходив у внутрішніх військах. Від початку воєнного стану він двічі проходив військово-лікарську комісію, визнавався придатним до військової служби, але в РТЦК та СП його не викликали, будь-яких повісток за цей період до теперішнього часу не вручали. Не пам'ятає, щоб він 14 травня 2024 року проходив ВЛК.
В кінці серпня 2024 року (це була неділя), коли він був у своєї сестри ОСОБА_6 , на подвір'я прийшли працівники поліції і РТЦК та СП, останні не мали ніяких посвідчень особи, а тому він не хотів з ними розмовляти. Хтось із службовців РТЦК та СП привіз «документ», на якому було надруковано слово «Посвідчення» та прізвище, ім'я і по батькові. Ніхто не звертав уваги на його зауваження, на заперечення отримання будь-яких повісток чи викликів, вимагали, щоб він їхав з ними. Тодішній начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 (майор) йому повідомив, що він перебуває в розшуку, оскільки не з'явився до них за викликом, а також давав «розпорядження» заклеїти скотчем рот, одіти йому на голову мішок і кидати в автомобіль. Лише коли він повідомив, що всі події фіксуються на відеокамеру, поліція і військовослужбовці РТЦК та СП вийшли з подвір'я, сіли в свої автомобілі і поїхали.
У вересні 2024 року до нього додому приїжджав ПОГ ОСОБА_7 і просив написати заяву на начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , а через кілька днів, той сам приїхав до нього і вимагав з'явитися для мобілізації, але він заявив, що з'явиться в РТЦК та СП лише тоді, коли там начальником стане інша особа.
Обвинувачений категорично заперечує факт вручення чи оголошення йому 29 липня 2024 року в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_3 «бойової» повістки на 30 липня 2024 року. У той же час, ОСОБА_3 неодноразово впродовж судового розгляду заявляв, що «в понеділок забрав в поліції заяву про розшук і відніс її в РТЦК та СП».
Також ОСОБА_3 заявляє, що після візиту до нього у вересні 2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , він не отримував будь-яких викликів, повідомлень чи повісток, ходив на роботу, зустрічався з різними поліцейськими, але ніхто йому не повідомляв, що проти нього порушено кримінальну справу і що він перебуває у розшуку. 29 квітня 2024 року, коли він прийшов з роботи, до нього додому приїхала поліція і забрала його, з тих пір він під вартою.
За клопотанням обвинуваченого ОСОБА_3 , підтриманим прокурором, у судовому засіданні як свідка було допитано його сестру ОСОБА_6 . Цей свідок суду показала:
І вона, і її брат знають, що ОСОБА_3 є військовозобов'язаним, зокрема, він двічі проходив ВЛК, останню - у травні 2024 року, та визнаний придатним до військової служби за мобілізацією.
28 серпня 2024 року її брат був у неї дома, коли за ним приїхало біля 10 чоловік поліцейських та працівників РТЦК та СП. ОСОБА_3 заявили, що він не з'явився за повісткою в РТЦК та СП, а тому перебуває в розшуку, хотіли вручити йому ще одну «бойову» повістку. Брат відмовлявся від отримання повістки, заперечував, що йому раніше вручали «бойову» повістку. Працівники РТЦК та СП погрожували, що заклеють йому рот скотчем, одінуть мішок на голову, закинуть в машину. Коли ОСОБА_3 повідомив, що всі дії щодо нього фіксуються на відеокамеру, поліцейські і військовослужбовці залишили територію її домоволодіння. Вона насправді вела запис події на свій телефон, крім того, її подвір'я покривається стеженням камер із заводу «Регіна».
Вона достеменно знала, що ОСОБА_3 перебуває у розшуку через неявку до РТЦК та СП, оскільки до неї неодноразово приходили з цього приводу поліцейські, про такий розшук вона повідомляла і самого ОСОБА_3 .
Свідок також ствердила, що брат проживав у неї в серпні-вересні та в листопаді 2024 року, оскільки в цей період у нього було загострення хвороби (шизофренія), а вона контролювала вживання ним лікарських препаратів.
У цьому ж судовому засіданні було досліджено письмові докази у справі, зібрані під час досудового розслідування (а.с. 69-130).
У судовому засіданні 17 вересня 2025 року було досліджено речові докази, що знаходяться в конверті на а.с. 89, зокрема, оригінали повістки від 29.07.2024 на ім'я ОСОБА_3 , акту відмови від отримання повістки та довідки ВЛК № 246/83 від 14.05.2024, а також відтворено відеозапис, що містився на CD-диску на а.с. 100, на якому зафіксовано подію вручення 11 вересня 2024 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 повістки про явку до цього відділу РТЦК та СП на 12 вересня 2024 року та відмову ОСОБА_3 від отримання цієї повістки.
Також у тому засіданні було допитано свідка ОСОБА_7 , який станом на вмінені у вину ОСОБА_3 події займав посаду ПОГ СПД № 1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області.
Свідок ОСОБА_7 суду показав:
Після того, як у 2024 році до Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області надійшло повідомлення із ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_3 не з'явився до них по «бойовій» повістці, йому як ПОГ, територією обслуговування якого було селище Муровані Курилівці, було надано вказівку опитати ОСОБА_3 . Він на подвір'ї застав матір ОСОБА_3 , та покликала його самого, а той, у свою чергу, надав письмові пояснення з приводу неявки в РТЦК та СП. Зокрема, ОСОБА_3 пояснював, що у нього хвора матір, а також він сам за станом здоров'я не може проходити військову службу. Також він знає, що за результатами перевірки згаданого повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 , було порушено кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ст. 336 КК України. Чи перебував ОСОБА_3 у розшуку у межах кримінального провадження, він не знає, але він неодноразово за вказівкою свого керівництва приїжджав до ОСОБА_3 , однак його мама казала, що його нема дома, а останній раз, - той вийшов до порогу, але відмовився виходити з будинку та спілкуватися з ними. Будь-яких дат свідок не пам'ятає.
В судовому засіданні 14 жовтня 2025 року було допитано свідка ОСОБА_8 . Свідок суду показав: він працює у відділі рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29 липня 2024 року його було залучено до вручення військовозобов'язаному ОСОБА_3 «бойової» повістки. Так, повістка була виписана на 30 липня 2024 року і вручалася ОСОБА_3 у кабінеті № 9 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 категорично відмовився від отримання «бойової» повістки, а тому хтось із присутніх працівників відділу, здається, ОСОБА_9 , оголосив текст повістки, роз'яснив наслідки відмови від отримання повістки та про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. ОСОБА_3 заявляв, що «робіть зі мною що хочете, я служити не піду». За таких обставин було складено Акт відмови від отримання повістки, який також було оголошено ОСОБА_3 . Подія відмови ОСОБА_3 від отримання бойової повістки не фіксувалася на технічні прилади, оскільки такими приладами фіксації ІНФОРМАЦІЯ_4 було забезпечено лише у травні 2025 року. 30 липня 2024 року ОСОБА_3 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На ствердження своїх показань свідок ОСОБА_8 надав суду для огляду:
-службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, яке відповідає вимогам, зазначеним у п. 32 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560;
-накладну № 6/12 від 16 травня 2025 року, відповідно до якої ІНФОРМАЦІЯ_4 було забезпечено двома технічними приладами для фото- та відеофіксації;
-книгу запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 08 березня до 31 липня 2024 року, на аркуші 34 якої у передостанній графі записано, що 29.07. до ОСОБА_10 у кабінет № 5 прибув відвідувач із селища Муровані Курилівці ОСОБА_3 . У цій книзі на досліджуваному аркуші відсутні виправлення, дописки, всі записи зроблені послідовно.
Також під час розгляду справи у судовому засіданні 14 жовтня 2025 року за клопотанням сторони захисту та погодженням сторони обвинувачення було досліджено диск із відеозаписом (а.с. 186), здійсненим на мобільний телефон сестри обвинуваченого під час намагання вручення працівниками РТЦК та СП ОСОБА_3 бойової повістки.
Це відео не містить дати. На ньому з будинку через вікно зафіксовано, що ОСОБА_3 сидить у кріслі під будинком, біля нього стоїть особа у камуфляжній формі військовослужбовця (за припущенням свідка ОСОБА_8 , це працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 ), а також чути інші чоловічі голоси. Також зафіксовано, що хтось із присутніх намагається довести до відома ОСОБА_3 зміст повістки, однак той перебиває заявляючи, що сам наступного дня з'явиться у відділ РТЦК та СП у зручний для нього час з якимись документами.
Свідок ОСОБА_9 була допитана судом 04 листопада 2025 року. Свідок показала:
Станом на липень 2024 року вона працювала заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їй достеменно відомо, що ОСОБА_3 є військовозобов'язаний, він викликався на ВЛК та у травні 2024 року пройшов комісію і за станом здоров'я визнаний придатним до військової служби під час мобілізації. Після цього мав відбутися призов ОСОБА_3 по мобілізації. Їй не відомо, чи викликався ОСОБА_3 раніше, але в липні 2024 року вона була присутня в одному із службових кабінетів відділу РТЦК та СП в АДРЕСА_1 , коли тому вручали «бойову» повістку. ОСОБА_3 категорично відмовився отримати повістку під розписку, заявляв, що не піде служити, а тому вона оголосила повістку вголос, роз'яснила про наслідки за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (кримінальна відповідальність), було складено акт про відмову від отримання повістки. Подія вручення повістки не фіксувалася на відеокамеру, оскільки відділ відповідними камерами був забезпечений лише в 2025 році. Наступного дня вона виконувала доручення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо контролю за прибуттям військовозобов'язаних, призначених в команду № НОМЕР_1 , для їх призову на військову службу під час мобілізації та відправки у військову частину згідно з поіменним списком. За результатами такого контролю було встановлено, що солдат запасу ОСОБА_3 для відправки у військову частину не прибув і не надав будь-яких документів, що надали б право на відтермінування відправки його до в/ч.
На підставі заслуханих показань і обвинуваченого, і свідків, досліджених доказів, суд прийшов до переконання, що всі ці докази повністю узгоджуються між собою, доповнюють один одного і підтверджують винуватість ОСОБА_3 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Зокрема, суд не сприймає як правдиві заяви обвинуваченого про те, що він не проходив ВЛК у травні 2024 року, що він страждає на психічні розлади і не підлягає мобілізації, що він не був у ІНФОРМАЦІЯ_2 29 липня 2024 року і що йому в той день і в тому місці не вручали повістку про явку на 30 липня 2024 року для відправки до військової частини.
Так, відповідно до картки обстеження та медичного огляду для визначення придатності до військової служби (а.с. 84-85), ОСОБА_3 з 13 до 14 травня 2024 року пройшов медичне обстеження відповідними спеціалістами, а відповідно до оригіналу Довідки військово-лікарської комісії № 246/83 від 14 травня 2024 року (у конверті на а.с. 89) - визнаний придатним до військової служби.
Крім того, допитана як свідок захисту сестра обвинуваченого ОСОБА_6 підтвердила суду факт проходження ОСОБА_3 ВЛК у травні 2024 року.
Відповідно до згаданої вище картки обстеження та медичного огляду для визначення придатності до військової служби (а.с. 84-85), а також відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного хворого (а.с. 87), до довідки директора КНП «Мурованокуриловецька ЦРЛ» № 01-09/1360 від 18.09.2024 (а.с. 106), до довідки завідувача поліклінічного відділення КНТ «ВОКПЛ ім. акад. О.І.Ющенка ВОР» № 29/4665 від 12.05.2025 (а.с. 111), до довідки медичного директора КНП «Центр терапії залежностей «Соціотерпія» ВОР» № 2449 від 07.05.2025 (а.с. 113), ОСОБА_3 ніколи не перебував на обліках у психіатрів, не звертався до них за медичною допомогою чи консультаціями.
Відповідно до облікової карти до військового квитка на прізвище ОСОБА_3 (а.с. 36), йому також визначено ступінь придатності до військової служби як «Придатний».
Інформація в зазначених медичних документах щодо психічного стану обвинуваченого підтверджена Висновком судово-психіатричного експерта № 459 від 09.06.2025 (а.с. 121-124), відповідно до якого ОСОБА_3 не страждав і не страждає на будь-які психічні розлади, за своїм психічним станом визнаний таким, що повною мірою усвідомлював і усвідомлює свої дії, керував і керує ними, не потребує лікування.
Твердження обвинуваченого про те, що він не був у ІНФОРМАЦІЯ_2 29 липня 2024 року та йому не вручали «бойову» повістку на 30 липня 2024 року спростовано під час судового розгляду:
-показаннями свідка захисту ОСОБА_6 , яка на запитання захисника ОСОБА_4 відповіла, що 28 серпня 2024 року, коли поліцейські та представники РТЦК та СП розмовляли з ОСОБА_3 у неї на подвір'ї, вони пояснювали, що «хотіли його забрати за те, що він не з'явився по повістці». Тобто до цієї дати ОСОБА_12 уже вручалася повістки для відправки до в/ч;
-інформацією, зафіксованою свідком ОСОБА_6 на свій власний мобільний телефон під час події оповіщення ОСОБА_3 про необхідність з'явитися до РТЦК та СП, що мав місце (за твердженням самої ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_12 ) 28 серпня 2024 року;
-показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були присутні при врученні «бойової» повістки ОСОБА_3 на явку для відправки до в/ч на 30 липня 2024 року;
-оглянутим в судовому засіданні відповідним записом на аркуші 34 у Книзі відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 08 березня до 31 липня 2024 року, де записано, що 29.07. до ОСОБА_10 у кабінет № 5 прибув відвідувач із селища Муровані Курилівці ОСОБА_3 . У цій книзі на досліджуваному аркуші відсутні виправлення, дописки, всі записи зроблені послідовно;
-повісткою та Актом відмови від отримання повістки, які датовані і зареєстровані 29 липня 2024 року (оригінали в конверті на а.с. 89).
Крім того, варто зауважити, що заяви обвинуваченого про його невинуватість в інкримінованому злочині, частково спростовуються його ж заявою в останньому слові про те, що несправедливо буде засудити його до позбавлення волі, а ось (далі дослівно) «умовно - да, рік чи два».
Також про умисність ухилення від мобілізації свідчать:
- неодноразово озвучена обвинуваченим під час розгляду справи позиція про те, що він працівникам РТЦК та СП заявляв, що «не піде служити», що «до військкомату прийде, коли сам захоче» і т.п.;
-показання свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 працівникам РТЦК та СП заявляв: «А чого я маю йти? Ідіть ви служіть», а також про те, що ОСОБА_3 від неї самої достеменно знав, що він перебуває у розшуку РТЦК та СП.
З урахуванням наведених вище доказів та обґрунтування, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
За приписами частин 1 і 2 ст. 50 КК України у разі визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення, їй призначається покарання, що є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, що відповідно до класифікації, визначеної ст. 12 КК України, вчинене ОСОБА_3 діяння відносяться до нетяжкого злочину, що воно вчинене ним з прямим умислом і є закінченим.
При призначенні покарання суд також враховує наступні відомості про особу винного:
- що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с. 104);
- що за місцем проживання в селищі Муровані Курилівці характеризується як такий, що на нього скарг не надходило (а.с. 109);
- що він проживає у селищі Муровані Курилівці зі своєю матір'ю (а.с. 108).
Досудовим слідством та судом не встановлено обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання для обвинуваченого.
Згідно абзацу 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, також приймає до відома досудову доповідь Могилів-Подільського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого (а.с. 58-59, 60). Відповідно до такої інформації служба пробації зробила висновок, що існує середній ризик вчинення ОСОБА_3 повторного злочину і середній ризик небезпеки особи обвинуваченого для суспільства та окремих громадян, але його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
На підставі викладеного, дотримуючись загальних засад призначення покарання, зокрема, принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням встановлених судом обставин, які можуть впливати на покарання, процесуальної поведінки обвинуваченого, який свою відповідальність за скоєну ним бездіяльність щодо виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни перекладав на працівників РТЦК та СП, які, нібито, вчиняли щодо нього залякування і погрози, за відсутності обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, суд прийшов до висновку, що необхідним та достатнім для перевиховання ОСОБА_3 та для запобігання вчиненню ним подібного чи інших кримінальних правопорушень, слід призначити передбачене санкцією інкримінованої статті покарання у виді позбавлення волі, а його строк визначити як чотири роки.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.
Беручи до уваги наведене, суд вважає, що виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства неможливе, а покарання у виді позбавлення волі буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. З цієї підстави суд не вбачає можливості застосувати до обвинуваченого звільнення від покарання з випробуванням.
Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 594/817/22.
З огляду на обране судом покарання для ОСОБА_3 , суд вважає за доцільне з метою забезпечення належного та оперативного виконання вироку до набрання цим вироком законної сили залишити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання та рішення про залік досудового тримання під вартою.
Відповідно до протоколу затримання від 30 квітня 2025 року (а.с. 125) ОСОБА_3 було затримано 29 квітня 2024 року на виконання ухвали Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2024 року.
Ухвалою слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 травня 2025 року (а.с. 128-130) до підозрюваного ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 27 червня 2025 року.
Ухвалою слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 червня 2025 року (а.с. 34-36) встановлено підстави для продовження обраного щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу та продовжено строк тримання його під вартою до 26 липня 2025 року (включно).
За результатами підготовчого засідання у цьому кримінальному провадженні, ухвалою Мурованокуриловецького районного суду від 24 липня 2025 року (а.с. 42-43) було задоволено клопотання прокурора і продовжено обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 вересня 2025 року (включно). Відповідно до ухвали Мурованокуриловецького районного суду від 17 вересня 2025 року (а.с. 169-170) запобіжний захід тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 продовжено до 20 листопада 2025 року включно.
Таким чином, з метою дотримання вимог ч. 5 ст. 72 КК України увесь строк попереднього ув'язнення з 29 квітня 2025 року підлягає зарахуванню в строк покарання ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, про що відповідно до ст. 374 КПК України має бути зазначено у судовому рішенні, а початок строку відбування покарання у такому випадку має рахуватися з дня набрання вироком законної сили.
Постановами слідчого Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_13 від 07 та 15 жовтня 2024 року (а.с. 94, 101) у кримінальному провадженні № 12024020160000409 речовими доказами визнано оригінал повістки від 29.07.2024 на ім'я ОСОБА_3 , оригінал акту відмови від отримання повістки від 29.07.2024, оригінал довідки ВЛК № 246/83 від 14.05.2024, а також компакт-диск із записом події розмови поліцейського ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , яка мала місце 11.09.2024. Ці речові докази долучені до кримінального провадження і містяться в матеріалах справи на аркушах 89 і 100.
Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження (абзац 1 ч. 1 ст. 100 КПК України). Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 100 КПК України документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 336 КК України, та призначити покарання за ст. 336 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_3 термін його утримання під вартою у даному кримінальному провадженні з моменту затримання 29 квітня 2025 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку один день позбавлення волі відповідає одному дню тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з дня набрання вироком законної сили.
Речові докази у кримінальному провадженні: оригінал повістки від 29.07.2024 на ім'я ОСОБА_3 , оригінал акту відмови від отримання повістки від 29.07.2024, оригінал довідки ВЛК № 246/83 від 14.05.2024, а також компакт-диск із записом події розмови поліцейського ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , яка мала місце 11.09.2024, залишити в матеріалах кримінальної справи № 139/485/25 (провадження № 1-кп/139/29/25).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити сторонам.
На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку, може бути подано апеляцію до Вінницького апеляційного суду через Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області.
Суддя: _____________