Справа № 132/2048/25
Провадження № 2/132/852/25
Іменем України
"24" жовтня 2025 р. місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката НИКИТЮКА О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/2048/25 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати,
23.06.2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до ДП «Шепетівський військовий лісгосп» про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві суму у розмірі 7000000грн.00коп., та стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 346770грн.00коп., а всього 7346770грн.00коп. В обґрунтування заявленої вимоги вказав, що він є сином ОСОБА_2 , який перебуваючи в фактичних трудових відносинах без оформлення трудового договору із ДП «Шепетівський військовий лісгосп», та виконуючи роботи 04.08.2021 року з порізки дерев на території військової частини НОМЕР_1 , отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких йому встановлено «Першу А» групу інвалідності безстроково, та у зв'язку з втратою працездатності, йому призначено пенсію по інвалідності в мінімальному розмірі. Постановою Вінницького апеляційного суду від 02.02.2023 року у справі № 132/1587/22, зобов'язано ДП «Шепетівський військовий лісгосп» оформити трудові відносини з ОСОБА_2 , який в період 04.08.2021 року був допущений до роботи ДП «Шепетівський військовий лісгосп» без укладення трудового договору; нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за 04.08.2021 року у розмірі 963грн.25коп.; нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 04.08.2019 року за ОСОБА_2 , виходячи із розміру заробітної плати 963грн.25коп. 16.04.2024 року закінчено розслідування нещасного випадку та складений акт за формою Н-1/П. 30.05.2024 року ОСОБА_2 призначено щомісячні страхові виплати у мінімальному розмірі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. За життя ОСОБА_2 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом про стягнення з ДП «Шепетівський військовий лісгосп» моральної шкоди у розмірі 7000000грн.00коп. (справа 132/1901/24), та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку (справа 132/427/25), однак рішення у даних справа не було ухвалено. Вважає, що він, як член сім'ї застрахованої особи, яка потерпіла на виробництві від нещасного випадку, має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого органу, а тому вимушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 27.06.2025 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Відповідач ДП «Шепетівський військовий лісгосп» подав 15.08.2025 року відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивачу ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, оскільки його позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 22.09.2025 року, закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_1 до суду не з'явився, залучив до участі в справі у якості свого представника - адвоката Никитюка О.М.
Адвокат Никитюк О.М., який діє відповідно до ордеру на надання правничої допомоги серії АВ № 1211701, виданого 20.06.2025 року на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 12.06.2025 року, яким повноваження адвоката не обмежуються, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач ДП «Шепетівський військовий лісгосп» до суду повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в передбаченому законом порядку.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному процесуальним законом у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступного висновку.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 перебував 04 серпня 2021 року у трудових відносинах з Державним підприємством «Шепетівський військовий лісгосп», оскільки був допущений до роботи без укладення договору. Даний факт встановлений постановою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 132/1587/22, якою зобов'язано Державне підприємство «Шепетівський військовий лісгосп» оформити трудові відносини з ОСОБА_2 ; нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за 04 серпня 2021 року у розмірі 963грн.25коп.; нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 04 серпня 2019 року за ОСОБА_2 , виходячи із розміру заробітної плати 963грн.25коп.
04 серпня 2019 року на території військової частини НОМЕР_1 , у Вінницькому лісництві Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» стався нещасний випадок, під час якого постраждав ОСОБА_2 , який отримав тілесні ушкодження.
Зазначений нещасний випадок, актом спеціального розслідування нещасного випадку, затвердженим 17 квітня 2024 року в.о.начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Базяка О.В., визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом.
У зв'язку із цим, ОСОБА_2 звернувся 19 червня 2024 року до Калинівського районного суду Вінницької області із позовною заявою до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві (справа № 132/1901/24, номер провадження 2/132/87/25).
Окрім цього, 10 лютого 2025 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшов позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (справа № 132/427/25, номер провадження 2/132/409/25).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 26 травня 2025 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 червня 2025 року у справі № 132/427/25 (номер провадження 2/132/409/25), частково задоволений позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Стягнуто з Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 04 серпня 2021 року по 29 січня 2025 року на суму 928грн.20коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу відмовлено.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 08 липня 2025 року у справі № 132/1901/24 (номер провадження 2/132/87/25), провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві, закрито на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України, у зв'язку зі смертю позивача.
23 червня 2025 року до Калинівського районного суду вінницької області звернувся син померлого ОСОБА_3 із даним позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві у розмірі 7000000грн.00коп., та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 346770грн.00коп.
Відповідно до положень статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно приписів частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції закону, яка діяла на момент встановлення факту нещасного випадку на виробництві), та частини 8 статті 30 України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції закону, яка діяла на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом та ухвалення судового рішення), відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
За нормами статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення від 27.01.2004 року № 1-рп/2004, виснував, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).
В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК України передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17.
Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 року у справі № 947/1429/21 виснував, що за нормою частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Тобто, на підставі відповідного судового рішення (вироку, ухвали, постанови, рішення), яке набрало законної сили та є чинним (не скасоване, не визнане нечинним).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 за життя із позовом до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві звернувся, однак провадження у справі на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 08.07.2025 року у справі № 132/1901/24 (номер провадження 2/132/87/25), було закрито у зв'язку із його смертю.
Тобто, виплати в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві на користь ОСОБА_2 за його життя, судом не присуджувалися.
За таких обставин, враховуючи те, що за життя ОСОБА_2 не було присуджено судом відшкодування шкоди, відповідно до спадкодавця не перейшло таке право, що відповідає вимогам частини третьої статті 1230 ЦК України, та правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 466/7128/16-ц.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, зроблено висновок, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII «Оплата праці» є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте, таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 за життя звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 346770грн.00коп., який заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 27 червня 2025 року у справі № 132/427/25 (номер провадження 2/132/409/25), був частково задоволений. Стягнуто з Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 04 серпня 2021 року по 29 січня 2025 року на суму 928грн.20коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу відмовлено.
Дане рішення не було оскаржено та в передбаченому законом порядку набуло законної сили.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У свою чергу, статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Таким чином, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, однак не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України.
Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництво.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 752/17889/14-ц (провадження № 61-7265св18) та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 серпня 2018 року у справі №825/3610/15-а (провадження №К/9901/23206/18).
З урахуванням наведеного, позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, підлягає залишенню без задоволення.
За приписами частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шепетівський військовий лісгосп» відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя