Справа №568/1357/25
Провадження №2/568/500/25
27 жовтня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області
в складі головуючої судді Троцюк В.О.
секретаря судового засідання Гуменюк Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Представник Акціонерного товариства «Таскомбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на те, що 27 вересня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2054203826, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 78465,07 грн.
Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений у Кредитному договорі (п. 4), отже Кредитодавець свої обов'язки за Кредитним договором виконав у повному обсязі.
20 вересня 2021 року права вимоги за Кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору факторингу №200921. Відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №200921 від 20.09.2021 року позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №2054203826 від 27.09.2019 року з усіма наступними додатками та змінами. Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов'язання, що існував на момент передачі підтверджуються Реєстром прав вимоги до Договору факторингу, Випискою та Розрахунком заборгованості, доданими до позовної заяви.
Умови вищезазначеного Кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, як наслідок, станом на 12.05.2025 року заборгованість позичальника за Кредитним договором №2054203826 від 27.09.2019 року становить 58856,13 грн., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 30400,84 грн.; заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена) - 4,56 грн.; заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочена) - 28450,73 грн.
В зв'язку з вищевикладеним позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, а також судовий збір.
Представником відповідача адвокатом Січкар В.О. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає повністю та просить в їх задоволенні відмовити. В обгрунтування заперечень проти позову вказує, що належних та достовірних доказів перерахування коштів ОСОБА_1 позивачем не надано. За вказаних обставин, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за кредитним договором відсутні.
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Представником позивача подано до суду заяву, в якій просив справу розглядати за відсутності представника банку, позовні вимоги підтримує з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача адвокат Січкар В.О. в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності, просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого.
Судом встановлено, що 27.09.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2054203826, відповідно до якого банк надає кредит в розмірі 78465,07 грн., строком на 36 місяців. (а.с.7-8)
Згідно п.1.4 договору позичальник доручив кредитодавцю виплатити отриману суму кредиту наступним чином: 24680,04 грн. ТОВ «ФК «ЦФР» в рахунок погашення заборгованості за діючим кредитними договором №30823000292 від 19.12.2017 року, та 23671,03 грн. ПАТ «Страхова компанія «ТАС» оплата страхового за договором страхування №2054203826-С від 27.09.2019 р.
Усі інші умови кредитного договору викладені у паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» редакція від 18.09.2019, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення цього Договору та до яких позичальник приєднується, підписавши цей Договір (п. 2.1 Договору).
Відповідно п.2.2 Договору цей Договір, Паспорт кредиту №4203826 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» редакція від 18.09.2019 складають єдиний кредитний договір. Відповідач, підписавши цей Договір, підтверджує, що свій примірник цього Договору він отримав.
ОСОБА_1 також підписав паспорту кредиту №4203826, з якого вбачається надання грошових коштів на наступних умовах: 78465,07грн. - сума кредиту, строк користування - 36 місяці; початковий процент при наданні кредиту 0%, від суми кредиту, щомісячні проценти 2,59 % від суми кредиту, загальні витрати за кредитом 73173,29 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом 151638,36 грн., реальна річна процентна ставка 61,96 % (а.с. 7 зворот).
20.09.2021 між Акціонерним товариством «Таскомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Центр фінансових рішень» укладено Договір факторингу №200921, згідно якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передає (відступає) АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників, а АТ «Таскомбанк» набуває права вимоги ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (а.с.11-15)
Згідно Реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (первісний кредитор) відступило АТ «Таскомбанк» (новий кредитор) право вимоги за кредитним договором №2054203826 від 27.09.2019 до позичальника ОСОБА_1 (а.с.19).
20.06.2005 позивачем АТ «Таскомбанк»направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про повернення заборгованості по кредиту за кредитним договором №2054203826 від 27.09.2019 через тривале невиконання своїх зобов'язань за кредитним договором. (а.с.37).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по Кредитному договору 2054203826 від 27.09.2019 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 за період з 20.09.2021 року по 01.05.2025 року становить 58856,13 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 30400,84 грн.; заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена) - 4,56 грн.; заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочена) - 28450,73 грн. (а.с.20-22)
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вважається фінансовою послугою.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1, ч. 3 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Щодо доводів представника відповідача про невиконання позивачем умов кредитних договорів, а саме перерахунку коштів на картку чи рахунок відповідача, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2019 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» кредитний договір №2054203826, за умовами якого ОСОБА_1 як позичальник доручив кредитодавцю ТзОВ «ФК «Центр фінансових рішень» виплатити отриману суму кредиту в розмірі 78465,07 гривень наступним чином: 24680,04 грн. ТОВ «ФК «ЦФР» в рахунок погашення заборгованості за діючим кредитними договором №30823000292 від 19.12.2017 року, та 23671,03 грн. ПАТ «Страхова компанія «ТАС» оплата страхового за договором страхування №2054203826-С від 27.09.2019 р.
Позивачем не надано доказів фактичного здійснення зазначених операцій щодо перерахунку коштів, не долучено жодного первинного документу або іншого документу, зокрема платіжної інструкції, довідки про перерахування коштів за допомогою електронних платіжних систем, іншого документу, який би підтвердив, перерахування грошових коштів в розмірі, які передбачені договором кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеної норми законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження № 61-4685св19.
В разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі й первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
При цьому саме на позивача покладаються негативні ризики неотримання вищевказаних документів від первинних кредиторів при укладені з ними вищевказаних договорів факторингу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1081 ЦК України у свою чергу клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Однак, представник позивача АТ «Таскомбанк» не надав доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів за кредитним договором право вимоги на яке перейшло. Відсутні також і належні і допустимі докази бухгалтерські документи фактичного користування відповідачем кредитними коштами.
Суд зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.
Розрахунки заборгованості, надані позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Суд враховує, що підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження № 61-5576св23) та ін.
З наданої позивачем виписки по особовим рахункам кредитного договору № НОМЕР_1 за період з 27.09.2019 по 12.05.2025 не можливо встановити користування відповідачем кредитними коштами.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1статті 76 ЦПК України, передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6статті 81ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, а тому відповідно до ст. 12 ЦПК України несе ризик настання негативних наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «Таскомбанк» про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, оскільки суд прийшов до переконання що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-283, 288-289, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», ЄДРПОУ 09806443, юридична адреса: м.Київ, вул.Симона Петлюри,30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Суддя В.О. Троцюк