Справа № 536/2347/24
Провадження №1-кп/536/67/25
31 жовтня 2025 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинувачених: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
захисників адвокатів: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в місті Кременчуці в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми ВКЗ обвинувальний акт від 05 вересня 2024 року у кримінальному провадженні № 62024000000000524 від 20 червня 2024 року виділеному із матеріалів кримінального провадження № 62022000000000679 від 02.09.2022 про обвинувачення
ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,2 ст. 255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст.28 ч. 2 ст. 317, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 310, ч.3 ст. 307 КК України,
ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 317 КК України,
ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст.28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст.28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст.28 ч.2 ст.310 КК України,
ОСОБА_21 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст.28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 310 КК України,
ОСОБА_22 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст.28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.3 ст. 307, ч.1 ст. 309 КК України,
ОСОБА_23 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.307, ч.4 ст.28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст.28 ч. 2 ст. 317, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 310 КК України,
ОСОБА_24 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст.28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 310, ч.1 ст. 309 КК України,
ОСОБА_25 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч. 4 ст.28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 310 КК України,
ОСОБА_26 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст.28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст.28 ч.2 ст. 310 КК України
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_27 посилаючись, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за найтяжчі з яких, передбачено покарання у виді позбавлення волі до дванадцяти років з конфіскацією майна, ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу тримання під вартою не зменшилися, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не можливо, оскільки існують ризики, що він перебуваючи на волі може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, так як жодних стабільних альтернативних джерел отримання доходів законним шляхом обвинувачений не має. Вважає, що у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, неможливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дасть йому можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках.
Просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів.
Захисник адвокат ОСОБА_14 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись, що обвинувачений уже тривалий час перебуває під вартою, ризики, на які вказує прокурор, перестали існувати або відпали та нічим не підтверджені. Обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, надав викриваючі показання стосовно себе та інших учасників, його роль є мінімальною, участі у збуті наркотичних засобів він не приймав, став на шлях виправлення, щиро розкаявся, раніше не судимий, має родину та малолітню дитину, намірів переховуватися від суду немає, уклав угоду про визнання винуватості, яка до цього часу не підписана прокурором. Просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити розмір застави до мінімального, передбаченого законом.
Захисник адвокат ОСОБА_17 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись, що ризики, на які вказує прокурор, нічим не підтверджені, обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, надав викриваючі показання стосовно себе та інших учасників, його роль є мінімальною, він виконував господарські роботи на подвір'ї і участі у збуті наркотичних засобів не приймав. Просив врахувати, що обвинувачений уже тривалий час перебуває під вартою, тоді як інші обвинувачені знаходяться поза межами слідчого ізолятора та просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити розмір застави до мінімального, передбаченого законом, оскільки його матеріальний стан не дозволяє внести заставу у визначеному судом розмірі.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав своїх захисників.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Положеннями статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно положень статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" вказано, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» вказується, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину та враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Вирішуючи питання про наявність зазначених вище ризиків та про те, який саме запобіжний захід забезпечить належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 суд згідно з вимогами ст. 178 КПК України враховує, що оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , конкретні їх обставини, за найтяжчі з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, а також наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого з урахуванням обсягу обвинувачення, покарання, яке загрожує у разі визнання винним, у обвинуваченого наявні підстави застосування усіх можливих способів та механізмів переховування та уникнення покарання у вигляді позбавлення волі, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого у місці його фактичного проживання, а саме те, що він не мав постійного місця проживання та легального джерела доходу, може вчиняти інші кримінальні правопорушення та приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, а також його вік та стан здоров'я.
Суд враховує те, що обвинувачений не судимий, є внутрішньо переміщеною особою, має певні соціальні зв'язки з родиною (дружиною та малолітньою дитиною), однак ці дані не спростовують установлені ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини провадження, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.
Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що в розумінні п.1 ч.3 ст.199 КПК України не зменшились ризиків, передбаченихп.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 умисних особливо тяжкого й тяжкого злочину, що мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений створенням загрози заподіяння тяжких наслідків та їх заподіянням здоров'ю всього населення (невизначеного кола осіб), економіки й суспільства, підривом заснованого на законі порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів в Україні, здійсненням посягання на громадську безпеку, їх конкретні обставини, дані про особу та поведінку обвинуваченого в їх сукупності, на думку суду, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі й домашнього арешту, як просила сторона захисту.
Домашній арешт як і особисте зобов'язання, на думку суду, з урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості покарання, що йому загрожує, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого. Письмових зобов'язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та його доставки до суду не надходило.
Вказані дані про особу обвинуваченого в сукупності з обсягом пред'явленого обвинувачення та характером інкримінованих дій свідчать про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи захисника про занадто великий розмір застави є непереконливими, оскільки цей розмір визначений тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу буде достатнім стримуючим засобом, щоб перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, тому суд вважає за необхідне залишити обвинуваченому ОСОБА_8 раніше визначений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот тисяч чотириста) грн.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти встановленим ризикам, тому клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу тримання під вартою підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 314,315, 177, 369 КПК України, суд
Задовольнити клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу тримання під вартою.
Продовжити ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід тримання під вартою строком на шістдесят днів починаючи з 31.10.2025 до 29.12.2025 включно і утримувати його у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».
Визначити ОСОБА_27 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот тисяч чотириста) гривень, зобов'язавши прибувати за кожною вимогою до суду та не відлучатися із місця проживання: АДРЕСА_1 без дозволу прокурора або суду, повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, утримуватися від спілкування з свідками та іншими обвинуваченими в даному кримінальному провадженні, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзду з України, носити електронний засіб контролю.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим ОСОБА_8 , так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області:
Отримувач: ТУ ДСА України в Полтавській області
ЄДРПОУ: 26304855
МФО: 820172
Банк: Державна казначейська служба України м. Київ
р/р UA398201720355289002000015950
Обвинувачений ОСОБА_8 зобов'язаний внести кошти на вищевказаний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, суду. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо ОСОБА_8 , в тому числі до фактичного внесення коштів на зазначений рахунок, обвинувачений та заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Ухвала підлягає негайному виконанню та на неї може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення всіма учасниками судового провадження, обвинуваченим ОСОБА_8 в той же строк з дня отримання її копії.
В разі оголошення резолютивної частини ухвали зазначений строк обчислюється з дня складення і оголошення повного судового рішення.
СуддяОСОБА_1
Повний текст ухвали складено 03 листопада 2025 року.