29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 501/3279/23
провадження № 61-2136св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач -Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»
на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, у складі судді Смирнова В. В., від 11 червня 2024 року та постанову Одеського
апеляційного суду, у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В., від 07 листопада 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ»)про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що вона працювала в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді інженера з нормування праці 3 категорії.
3. Їй було запропоновано звільнитися з роботи відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з переведенням на інше підприємство, про що нею була написана відповідна заява, однак 21 липня 2023 року її ознайомили з наказом № 223-О-4 про звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.
4. Стверджує, що персонального попередження про скорочення своєї посади, вона не отримувала. Крім того, їй не запропонували всі наявні вакансії та роботу, яку вона могла виконувати та яка відповідає її кваліфікації.
5. Звертає увагу, що на її утриманні знаходиться малолітній син, який є дитиною з інвалідністю, вона є єдиним годувальником в сім'ї та має переважне право залишення на роботі, яке відповідач проігнорував.
6. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновитиїї на роботі в
ДП «МТП «Чорноморськ» з дати звільнення на посаді інженера з нормування праці 3 категорії та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
7. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня
2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 25 березня 2025 року про виправлення описки, позов задоволено.
Скасовано наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» за № 223/О-4 від 19 липня 2023 року про припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. ПоновленоОСОБА_1 в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді інженера з нормування праці 3 категорії. Стягнуто з
ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 20 липня 2023року по день поновлення на роботі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт порушення трудових прав позивачки. При цьому суд врахував, що
ОСОБА_1 була звільнена через вісім місяців після попередження про скорочення штату, а відповідач не запропонував їй вакантні посади наявні на момент звільнення.
9. Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивачки, то в порядку статті 235 КЗпП України стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
10. Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу ДП «МТП «Чорноморськ» задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року скасовано в частині стягнення з ДП «МТП «Чорноморськ» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове судове рішення про стягнення з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2023 року по 11 липня
2024 року в сумі 83 304,41 грн без урахування обов'язкових податків та платежів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
11. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивачки за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, однак звернув увагу, що місцевий суд помилково не визначив конкретний період та суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ДП «МТП «Чорноморськ»просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. 20 лютого 2025 року ДП «МТП «Чорноморськ» подало касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 501/3279/23, які у травні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України
від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18, від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16, від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19,
від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18, від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19, від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20,
від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20, від 30 червня 2022 року у справі № 755/15477/20, від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Згідно з доводами касаційної скарги, ДП «МТП «Чорноморськ» своєчасно та належним чином повідомило позивачку про наступне звільнення. Інших вакантних посад на підприємстві за цей період не з'явилось, тому запропонований ОСОБА_1 28 листопада 2022 року перелік робочих місць (посад) для заміщення працівниками порту був актуальним. КЗпП України не передбачено строк протягом якого необхідно звільнити працівника з моменту повідомлення про майбутнє звільнення, а встановлено лише мінімальний строк (за два місяці до дати звільнення), протягом якого роботодавець зобов'язаний вчинити заходи з метою подальшого працевлаштування працівника.
19. Звільнення працівників Бази технічного обслуговування та ремонту флоту за пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство) відбувалось на підставі листа-клопотання філії «Днопоглиблювальний флот» ДП «АМПУ»
№ 326/31-01-04 від 18 липня 2023 року та відповідних заяв працівників. Тобто, для звільнення працівника з цієї підстави необхідно було настання двох умов: згода працівника та згода керівника підприємства, на яке має намір бути переведеним працівник. Однак оскільки в переліку працівників на звільнення з ДП «МТП «Чорноморськ» за переведенням до філії «Днопоглиблювальний флот» ДП «АМПУ» ОСОБА_1 була відсутня, тому вона була звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
20. У квітні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
21. Зазначає, що персонального попередження про скорочення своєї посади, не отримувала. Також їй не були запропоновані всі наявні вакансії та посади, які відповідають її кваліфікації на час звільнення.
22. Звертає увагу, що відповідач не звільняв її упродовж восьми місяців після попередження про ймовірне звільнення, що дало їй підстави вважати, що роботодавець відмовився від наміру звільнення.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
23. 24 липня 2015 року ОСОБА_1 була призначена на посаду інженера з нормування праці 3 категорії в ДП «МТП «Чорноморськ».
24. 28 листопада 2022 року ДП «МТП «Чорноморськ» попередило
ОСОБА_1 про майбутнє звільнення у зв'язку з ліквідацією її робочого місця з 10 лютого 2023 року.
Одночасно ОСОБА_1 був запропонований перелік робочих місць (посад) для заміщення працівниками порту, станом на листопад 2022 року, а саме: слюсар з ремонту та обслуговування портальних кранів; змінний
слюсар-електрик з обслуговування та ремонту електроустаткування; комплектувальник виробів та інструментів; робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків.
25. Наказом відповідача № 223-0-4 від 19 липня 2023 року ОСОБА_1
з 20 липня 2023 року звільнено із посади інженера з нормування праці 3 категорії, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Україниу зв'язку зі скороченням штату.
26. Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» № 192 від 22 листопада 2022 року «Про зміни в організації виробництва і праці» з подальшими змінами до нього згідно наказів № 56 від 09 лютого 2023 року, № 197 від 25 листопада 2022 року, № 135 від 07 квітня 2023 року та № 173 від 10 травня 2023 року у зв'язку з передачею з балансу підприємства будівель, споруд та рухомого майна Бази технічного обслуговування та ремонту флоту на окремий баланс філії «Днопоглиблювальний флот» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» структурний підрозділ «База технічного обслуговування та ремонту флоту» ліквідовано з 21 липня 2023 року.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
27. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
28. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
30. Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
32. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
33. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
34. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
35. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
36. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
37. Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.
38. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
39. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21).
40. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
41. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
42. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
43. Відповідно до частини першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
44. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
45. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
46. Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, зокрема й створення для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
47. У розглядуваній справі судами встановлено, що в попередженні про звільнення, з яким ОСОБА_1 ознайомилась 28 листопада 2022 року, відповідач повідомив позивачку про те, що її робоче місце буде ліквідоване
10 лютого 2023 року, а вона буде звільнена.
48. Водночас після 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 продовжувала працювати, а роботодавець до 20 липня 2023 року, не вчиняв дій спрямованих на реалізацію вказаного попередження про звільнення.
49. Такі дії роботодавця вочевидь створили ситуацію правової невизначеності для ОСОБА_1 , яка враховуючи тривалий час (вісім місяців), який минув після попередження, добросовісно могла розраховувати, що роботодавець відмовився від наміру її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а у разі виникнення такого наміру в майбутньому, повторно попередить її про звільнення та запропонує вакантні посади.
50. Відповідач посилався на те, що у 2023 році вносив зміни до наказу
від 22 листопада 2022 року № 192 «Про зміну в організації виробництва та праці», в тому числі щодо перенесення строків ліквідації структурного підрозділу в якому працювала позивачка. Однак судам не надано доказів, як ознайомлення позивачки з такими наказами, так і комунікації роботодавця з цього приводу із ОСОБА_1 .
51. Верховний Суд звертає увагу, що позивачка є матір'ю малолітньої дитини з інвалідністю, що вочевидь потребувало від роботодавця особливої уваги і ретельності в дотриманні вимог трудового законодавства при її звільненні.
52. Колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач, враховуючи тривалий період, який пройшов з моменту попередження до звільнення ОСОБА_1 мав запропонувати позивачці всі вакантні посади, які з'явились на підприємстві у цей період.
53. З огляду сукупність обставин встановлених у розглядуваній справі Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі. Ці висновки не суперечать висновкам викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18, від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16, від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19, від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18,
від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19, від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20, від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20,
від 30 червня 2022 року у справі 755/15477/20, від 20 липня 2022 року у справі № 695/2568/18, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
54. Доводів щодо неправильного визначення періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційна скарга не містить.
55. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
56. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
57. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
58. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.
2. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 червня
2024 року, з урахуванням змін внесених за результатами апеляційного перегляду справи, та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада
2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович