29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 760/9716/23
провадження № 61-8558св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Аграрний Фонд»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Аграрний Фонд» (далі - АТ «Аграрний фонд») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2022 року у справі № 752/5589/20 змінено наказ АТ «Аграрний Фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний Фонд», встановивши дату звільнення - 12 березня 2020 року, а формулювання звільнення - за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України «припинення повноважень посадових осіб»; стягнено з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 2 704 356,00 грн. 23 січня 2023 року Північним апеляційним господарським судом у задоволенні апеляційної скарги АТ «Аграрний фонд» на зазначені рішення відмовлено.
13 лютого 2023 року АТ «Аграрний фонд» виконало основне та додаткове рішення суду та перерахувало на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 2 235 503,79 грн; також внесені зміни до трудової книжки у відповідності до резолютивної частини рішення суду. Разом із тим, АТ «Аграрний фонд» не виконав вимоги статті 117 КЗпП України та не виплатив ОСОБА_1 відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Враховуючи те, що вихідна допомога мала бути виплачена АТ «Аграрний фонд» при звільненні позивачу та не була виплачена з вини роботодавця, відповідач повинен сплатити йому відшкодування, передбачене частиною першою статті 117 КЗпП України.
Середня заробітна плата позивача згідно з рішенням у справі № 752/5589/20 становить 450 726,00 грн (21,5 днів х 20 964 грн/день). Час затримки розрахунку при звільненні починається з моменту отримання позову АТ «Аграрний фонд» (березень 2020 року) та обмежується шістьма місяцями згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України. Таким чином, відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, що має бути виплачене АТ «Аграрний фонд», становить: 450 726,00 грн х 6 = 2 704 356,00 грн.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 704 356,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, позов задоволено частково. Стягнено з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 2 620 500,00 грн з утриманням із цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що оскільки судовими рішеннями у справі № 752/5589/20 встановлено незаконність невиплати позивачу як працівнику при звільненні вихідної допомоги, стягнутої у зв'язку із цим в судовому порядку, законною та обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки ця вимога відповідає статті 117 КЗпП України та підтверджується обставинами справи.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив з розміру середньоденної заробітної плати позивача, визначеного судами при розгляді справи № 752/5589/20, який дорівнює 20 964,00 грн, та, перемноживши цей розмір на 125 робочих днів (які є робочими днями за період часу з 12 березня 2020 року по 11 вересня 2020 року - за 6 місяців), отримав суму 2 620 500,00 грн (20 964,00 грн х 125).
Аргументи учасників справи
13 червня 2024 року АТ «Аграрний Фонд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення судів в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач провів повний розрахунок безспірних сум. Якщо б позивач заявив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за затримку розрахунку при звільненні вихідної допомоги з моменту отримання позову (березень 2020 року), суд при винесені рішення по справі № 752/5589/20 міг би їх розглянути. Тому суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що строки, визначені частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачем не пропущені.
Спір у справі № 752/5589/20 виник у зв'язку з формулюванням причин звільнення, про що свідчить основна вимога позову від 16 березня 2020 року щодо скасування наказу про звільнення та зміни підстави звільнення з пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Тобто, лише після зміни підстав звільнення позивача у відповідача виник обов'язок сплати вихідної допомоги, розмір якої встановив суд.
Судами порушено частину п'яту і шосту статті 279 та пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України. Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні у 2 704 356 грн, що в десять разів перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак суд першої інстанції ухвалою від 10 листопада 2023 року в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовив, мотивуючи її лише тим, що «вимоги виникають з трудових відносин, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін», не спростувавши жодного доводу позивача. Суд апеляційної інстанції указані обставини залишив поза увагою, не надав жодної оцінки.
Суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року. Суд апеляційної інстанції проігнорував указані обставини.
Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву подано до Солом'янського районного суду м. Києва клопотання від 30 травня 2023 року про залучення ОСОБА_2 як третю особу. Однак суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання. Суд апеляційної інстанції, незважаючи на зазначення указаних обставин в апеляційній скарзі, їх проігнорував.
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Зазначає, що суди слушно вказали, що наявність спору про розмір належних позивачу при звільненні сум у справі № 752/5589/20 не звільняла відповідача від обов'язку виплатити позивачу передбачені статтями 116 та 117 КЗпП України суми при звільненні у тому разі, якщо спір буде вирішений на користь позивача. Тому відповідач несе передбачену КЗпП України відповідальність за фактичну затримку виплати належних позивачу сум. Вирішенням спору на користь позивача судом також було встановлено неправомірність розрахунку при звільненні, а отже констатовано прострочення відповідача з виплати належних позивачеві сум.
Позивач заявив позовні вимоги 02 травня 2023 року, а не раніше тому, що тільки 13 лютого 2023 року відповідачем виплачені належні в розумінні статті 117 КЗпП України суми при звільненні, але при цьому не виконано передбачене частиною другою статті 117 КЗпП України відшкодування. Таким чином, станом на час розгляду справи № 752/5589/20 просто не існувало предмету спору, що розглядається у цій справі судом.
Безпідставними є доводи відповідача про ігнорування судом першої інстанції клопотання відповідача про залучення третьої особи до участі у справі. Вмотивованою ухвалою суду від 10 листопада 2023 року указане клопотання було розглянуто та відмовлено у ньому.
Також не можна погодитись із тим, що відповідач вказує на незаконність відмови ухвалою суду першої інстанції від 10 листопада 2023 року у задоволенні клопотання про витребування доказів. На переконання позивача, в указаного клопотання відповідача взагалі не було дійсної легітимної мети, а лише ознака зловживання процесуальними правами.
Не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що суд першої інстанції незаконно розглянув позовні вимоги у спрощеному позовному провадженні, адже згідно з пунктом 2 частини першої статті 274 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного провадження. Відповідач не навів аргументів, як саме були порушені його права розглядом позовних вимог у порядку спрощеного провадження, чого саме він був позбавлений, які докази не зміг подати протягом шести місяців з часу відкриття провадження у справі і до часу винесення судом рішення.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі; заяву АТ «Аграрний Фонд» про зупинення виконання судових рішень задоволено; зупинено виконання оскаржених рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням пунктів 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання АТ «Аграрний Фонд» про розгляд справи за його участі у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18) зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Правила про предметну юрисдикцію передбачають розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожний суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законом, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають з індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог.
Подібні правові висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/41966/21 ((провадження № 14-36цс22) та інших.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) викладений висновок, що справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. У наведеній справі фізична особа зверталася до військової частини з позовом про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми й на момент звернення до суду між сторонами вже був вирішений адміністративний спір щодо стягнення з військової частини суми одноразової грошової допомоги.
Отже, вимоги про відшкодування шкоди, про застосування заходів відповідальності за порушення зобов'язання, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, заявлені як похідні при вирішенні адміністративного або господарського спору, розглядаються відповідним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий або господарський спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного судочинства, якщо їх вирішення законом не віднесено до інших видів судочинства.
У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У справі, що переглядається, позивач у травні 2023 року звернувся до суду в порядку цивільного судочинства із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 704 356,00 грн, після вирішення господарського спору рішенням Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2022 року у справі № 752/5589/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 січня 2023 року, яким змінено наказ АТ «Аграрний Фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний Фонд», встановивши дату звільнення - 12 березня 2020 року, а формулювання звільнення - за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України «припинення повноважень посадових осіб», стягнено з АТ «Аграрний Фонд» на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 2 704 356,00 грн.
Оскільки вирішення вказаних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не віднесено до інших видів судочинства й на момент звернення до суду між сторонами вже вирішений господарський спір щодо звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ПАТ «Аграрний Фонд» за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), то такі вимоги мають вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.
Зокрема, схожий спір в порядку цивільного судочинства розглянула Велика Палата Верховного Суду постановою від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), який стосувався реалізації керівником, звільненим з посади на підставі рішення наглядової ради відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, права на отримання виплат у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2023 року у cправі № 910/6133/22 за позовом про стягнення 2 552 305, 94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пред'явленого після вирішення спору про звільнення позивача з посади у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, касаційний суд вважав, що вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку з незаконним звільненням працівника є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Подібні спори мають вирішуватися в прядку господарського судочинства.
Схожий висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 липня 2024 року у cправі № 910/8787/23про визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем припиненими з 02.05.2023, у зв'язку зі звільненням позивачки на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України з посади директора товариства та стягнення на користь позивачки вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку та заробітної плати, в якій зазначено, що:
«усправі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили обставини перебування позивачки на посаді директора Товариства, а також прийняття єдиним учасником товариства рішення про припинення повноважень директора. Однак, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка оскаржує законність припинення її повноважень з 01.05.2023, оскільки за її доводами припинення нею виконання повноважень директора товариства відбулося 02.05.2023. А також, оскаржує законність дій відповідача щодо подальшого виконання ним обов'язку, пов'язаного з розірвання з нею трудового договору саме з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України), та, зокрема, пов'язаного з цим обов'язку відповідача, здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що цей спір потрібно розглядати за правилами господарського судочинства, відповідно висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковими».
Аналогічно постановою від 27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/1786/24 за позовом про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, спір щодо визнання недійсним рішення загальних зборів товариства про звільнення позивача з посади директора на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України вже раніше судами був вирішений.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу вирішує трудові справи за пов'язаними (похідними) вимогами фізичних осіб, за відсутності спору про припинення повноважень позивача як посадової особи господарського товариства (на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України) або коли такий спір раніше був вирішений у порядку господарського судочинства.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо господарської юрисдикційної трудових справза пов'язаними (похідними) вимогами фізичних осіб, зокрема про стягнення середнього заробітку, звільненими з посади у зв'язку з припиненням повноважень позивача як посадової особи господарського товариства (на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України), за відсутності спору щодо такого звільнення або коли цей спір раніше був вирішений у порядку господарського судочинства, які викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2023 року у cправі № 910/6133/22, від 25 липня 2024 року у cправі № 910/8787/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 910/1786/24.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати справу № 760/9716/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко