30 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12476/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Енергетична компанія України" - адвоката Ліневич Л.В. (дов. № 002/2025 від 03.12.2024)
відповідача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - адвоката Яковенка Р.Г. (дов. № 20/11-13 від 20.11.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Енергетична компанія України" (далі - Товариство)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (головуючий суддя Кропивної Л.В., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.)
у справі № 910/12476/24
за позовом Товариства
до приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія)
про стягнення 93 685 716,93 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.10.2025 № 32.2-01/2735 у зв'язку із відпусткою судді Колос І.Б., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/12476/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Товариство звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 93 685 716,93 грн, з яких: 92 658 874,32 грн безпідставно набуті кошти, 555 953,25 грн інфляційні втрати та 470 889,36 грн 3% річних.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство зазначає про неправомірне неповернення відповідачем надмірно сплачених ним коштів за Договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 18.07.2022 № 2309-01024 (далі - Договір) у розмірі 92 658 874,32 грн, які утримуються відповідачем без належної правової підстави, у зв'язку з чим підлягають поверненню на користь позивача в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань в частині повернення цих коштів, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 (суддя Літвінова М.Є.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні кошти сплачені позивачем на виконання Договору, тому їх набуття відповідачем не носить характер безпідставного, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статей 625, 1212 ЦК України та задоволення заявленого позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025: зазначене рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 скасовано та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:
"1. Провадження у справі № 910/12476/24 за позовом Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині стягнення 92 658 874,32 грн основного боргу закрити.
2. В решті позовних вимог - відмовити".
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що:
- після прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі, відповідач повернув позивачу 92 658 874,32 грн, що підтверджується відповідними рахунками-фактурами, долученими до матеріалів справи, у зв'язку із чим, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного збереження грошей нараховуються проценти за користуванні ними, у зв'язку з чим у цьому випадку позивач має право на нарахування відповідачу відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 536 ЦК України, а не нарахування інфляційних втрат та 3% річних в порядку статті 625 цього Кодексу.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду виключно в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 625 ЦК України у питанні нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, яка не була вчасно повернута, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23, від 12.06.2025 у справі № 911/658/24, від 13.05.2025 у справі № 911/3954/23.
Просить скасувати постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 555 953,25 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 470 889,36 грн.
На думку скаржника, положення статті 625 ЦК України лише конкретизують статтю 536 цього Кодексу, встановлюючи передбачений законодавством розмір процентів. Оскільки Договір не містить умови щодо процентів за користування чужими коштами, то підлягає застосуванню встановлений законодавством розмір таких процентів, передбачений статтею 625 ЦК України.
Від Компанії надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість саме рішення суду першої інстанції, зазначає про недоведеність підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції (в оскаржуваній частині), у зв'язку з чим просить закрити касаційне провадження.
Від Товариства 28.10.2025 надійшли додаткові пояснення, які за своєю суттю є відповіддю на відзив Компанії із запереченнями скаржника щодо викладених у відзиві заперечень Компанії проти доводів касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині судових рішень, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.07.2022 Товариство (СВБ) та Компанія (ОСП) уклали Договір, за умовами якого:
- договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (пункт 1.1);
- на підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ. За цим Договором СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи. ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 307 (далі за Договором - Правила ринку) (пункти 1.2, 1.3);
- врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (пункти 1.4, 1.5 Договору);
- вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, що розраховується шляхом ділення загальної вартості небалансів електричної енергії на загальний обсяг небалансів електричної енергії (пункт 2.1);
- порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (пункт 2.2);
- ОСП має право на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склався на ринку в певному розрахунковому періоді (пункт 3.2);
- виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору. СВБ, що є електропостачальником, повинна відкрити в одному з уповноважених банків поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі за Договором - поточний рахунок ЕП). Учасник ринку повинен укласти будь-які необхідні угоди з його розрахунковим банком для здійснення платежів у відповідності до процедур та графіків, визначених Правилами ринку. СВБ, у якої виникли зобов'язання перед ОСП щодо оплати за небаланс електричної енергії, вносить плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП, зазначений у реквізитах цього договору (пункти 5.1-5.3);
- подання платіжних документів здійснюється Сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 5.6);
- договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов'язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1, 9.2).
У позовній заяві Товариство зазначає, що Компанія протягом періоду березня-травня 2024 року через систему управління ринком виставила декадні рахунки (інвойси) за небаланси електричної енергії, згідно з якими позивач зобов'язаний був сплатити за придбану електроенергію з метою врегулювання небалансів.
У подальшому, у зв'язку з корегуванням фактичних сертифікованих даних комерційного обліку Компанією сформовані акти-коригування (врегулювання) від 14.06.2024, від 28.06.2024 та від 27.06.2024, згідно з якими у Товариства виникла переплата надмірно сплачених коштів за електричну енергію для врегулювання небалансів, яка у сукупності всіх платежів склала 92 658 874,32 грн.
Товариство 12.07.2024 надіслало Компанії вимогу про повернення надмірно сплачених коштів, реагуючи на яку, Компанія у відповіді № 01/46183 від 25.07.2024, повідомила Товариство, що планується виставлення рахунків врегулювання згідно з процесом врегулювання, передбаченого Додатком 10 Правил ринку.
Як додатково встановлено судом апеляційної інстанції, після прийняття судом першої інстанції рішення у справі Компанія повернула Товариству 92 658 874,32 грн, що підтверджується рахунком-фактурою від 19.03.2025 № 1106202400170 на суму 45 116 963,33 грн (щодо березня 2024 року); рахунком-фактурою від 26.03.2025 № 2506202400174 на суму 83 900 292,92 грн (щодо квітня 2024 року); рахунком-фактурою від 26.03.2025 № 2806202400165 на суму 90 455 824,22 грн (щодо травня 2024 року).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірні кошти сплачені позивачем на виконання Договору, тому їх набуття відповідачем не носить характер безпідставного, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статей 625, 1212 ЦК України та задоволення заявленого позову.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд виснував наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України в частинні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 92 658 874,32 грн безпідставно набутих коштів у зв'язку зі сплатою відповідачем спірної суми у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині скаржником не оскаржується, у зв'язку із чим у касаційному порядку не переглядається.
Водночас, у частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат апеляційний суд зазначив таке.
Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного збереження грошей нараховуються проценти за користуванні ними (стаття 536 ЦК України).
Згідно із статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
З урахуванням наведеного апеляційний суд виснував, що за обставин цієї справи позивач має право на нарахування відповідачу відсотків за користування чужими грошовими коштами, а не інфляційних втрат та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України.
Натомість Товариство в цій частині не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зазначаючи про неправильне застосування апеляційним судом статті 625 ЦК України у питанні нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, яка не була вчасно повернута, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23, від 12.06.2025 у справі № 911/658/24, від 13.05.2025 у справі № 911/3954/23.
У контексті цього зазначає, що положення статті 625 ЦК України лише конкретизують статтю 536 цього Кодексу, встановлюючи передбачений законодавством розмір процентів. Оскільки Договір не містить умови щодо процентів за користування чужими коштами, то підлягає застосуванню встановлений законодавством розмір таких процентів, передбачений статтею 625 ЦК України.
Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить з такого.
Так, у справі № 910/19066/23 публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" звернулося з позовом до Компанії про стягнення 20 350 287,69 грн за договором про надання допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності, з яких: 7 958 869,36 грн - інфляційні втрати, 12 391 418,33 грн - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності, що надавалися йому позивачем у період з 21.11.2022 до 20.09.2023.
У справі № 911/658/24 товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 1 150 144 926,55 грн з яких: 660 384 626,42 грн основного боргу; 255 885 133,07 грн процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати; 164 701 161,76 грн пені; 25 839 394,04 грн 3% річних; 43 334 611,26 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії у частині відпуску електроенергії в об'єднану енергосистему України згідно з графіком відпуску/відбору електроенергії, погодженого у додатку № 1 до договору, вартість якої попередньо оплачена позивачем в розмірі 100%.
У справі № 911/3954/23 товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося з позовом до Компанії про стягнення 7 691 400,60 грн, з яких: 1 947 496,16 грн - 3% річних, 5 743 904,44 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за період з червня 2021 року до липня 2023 року, а отже, що наявні підстави для стягнення з нього 7 691 400,60 грн відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведених справах № 910/19066/23, № 911/658/24, № 911/3954/23 та у справі, яка розглядається № 910/12476/24, за критеріями подібності правовідносин, визначеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, не є подібними.
У жодній з наведених справи не розглядалося питання застосовності положень частини другої статті 625 ЦК України у питанні нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму коштів переплати за послуги за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, встановленої за наслідками проведення коригування обсягу фактично наданих послуг та заявленої до стягнення в порядку статті 1212 ЦК України та кваліфікованих як утримуваних відповідачем без належної правової підстави.
У справі № 910/19066/23 розглядалися позовні вимоги про стягнення коштів через прострочення оплати наданих послуг за договором про надання допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності.
У справі № 911/658/24 розглядалися позовні вимоги про стягнення коштів основного боргу за неотриманий товар за встановлення обставин припинення зобов'язання за ініціативою відповідача, а також додаткових нарахувань на суму основної заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії.
У справі № 911/3954/23 розглядалися позовні вимоги про стягнення коштів через прострочення оплати за надані послуги за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
На відміну від цієї справи, яка розглядається, основна заборгованість у наведених скаржником справах, на яку здійснювалися нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, виникла із договірних правовідносин та не становила собою суму безпідставно утримуваних відповідачем коштів.
З огляду на наведене висновки, викладені Верховним Судом у постановах у цих справах, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки предмет та підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у справах, які наводить скаржник, а також у справі, яка переглядається, є різними. У зазначених скаржником справах суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Суд звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
До того ж саме лише цитування висновків Верховного Суду за відсутності взаємозв'язку з відповідними обставинами справи не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи скаржника фактично зводяться до власного тлумачення положень статей 536, 625, 1212 ЦК України. Скаржником у касаційній скарзі у контексті підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду не порушувалося питання щодо неправильного застосування апеляційним судом в оскаржуваній частині норм матеріального права, зокрема статті 625 ЦК України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.
Вихід суду касаційної інстанції за межі мотивів касаційного оскарження можливий лише в порядку частини четвертої статті 300 ГПК України, відповідно до якої суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Водночас, за наслідком касаційного розгляду цієї справи в оскаржуваній частині відповідних обставин, які б дозволяли вийти за межі доводів скаржника, Верховним Судом не встановлено.
З огляду на наведене, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки щодо застосування норми права, які викладені Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/12476/24.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 910/12476/24.
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Енергетична компанія України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 910/12476/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова